Читати книгу - "Том 10"

До нас, як чути, все прибувають емігранти з Галичини. їх усе-таки, чи так, чи сяк приймають, але заіе до давніших колоністів беруться досить гостро і, певно, немало їх муситиме вернутись у свій край.

Тим часом годі вже про се, Вам і без мене повна голова сих справ. Спасибі, що прислали нам Зорині листи, вони дуже милі і цікаві. Тільки за що на бідну дитину тая халопа — l’orthographe? 1 Отож і наші малі усі нидіють над різними l’orthographe’aMH, коли-то вони їх подолають? Одна тільки Дора вільна ще од них. А я немало мучу тітчиних «хлопців» над Німеччиною та іншим «просвещением». Сама ж я тепера почала учитись малювання, а за мною і Тося, і Олеся, та, здається, їм уже почало се обридати. Мені, певне, се не хутко обридне, бо я чіпкої натури. Тепер у мене знов робочий період після недовгого періоду байдикування, що грозив було обернутись у довгий. Був якийсь час, що я ні до чого не бралась, а тільки записувала різні більш-менш невиразні pensees 1, а таку роботу можна без образи порівняти ‘з товченням води в ступі. Врешті я се покинула, хутенько скінчила «Атта Троля» і налагодила деякі інші речі, вже не водяного розбору. Користую милим часом, коли не болять зуби і ніяка надзвичайна біда не хапає, і пробую жити як людина, а не як ростина. Оце я було зраділа, що настає ніби весна, але сьогодні знов ударила зима, і я пригасла трошки. Я думаю, що у вас мусив досі сніг розтати, і, може, Ліда, позбавлена сковзалки, вибере час черкнути нам кілька слів. Як здоров’я Ради і Ваше? Скільки буков знає Міка і чи може він написати своє ймення? Наша Дора вже може.

Бувайте здорові! Усіх вас міцно і щиро цілую.

Ваша Леся

P. S. Папа завтра висилає Вам чай.

76. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА

Травень 1893 р, Колодяжне

Любий дядьку!

Оце сьогодні одібрала я обидва Ваші листи. Спасибі, що не полінувались мені двічі про книжки написати. Книжки ті я собі спроваджу, се мені, здається, не буде тепер трудно. За Терновського я не думала, щоб Ви мені його мали здобувати, я думала, що він у Вас є і Ви мені його можете на який час дати. Але й се з моєї сторони була глупость, бо я можу й сама розстаратись, як не в Києві, то деінде. Шкода мені велика, що я бачу Ваші писання уривками, і то не часто,— та що тут порадити? «Сборника» отримали ми тільки один том (книга І) і більш жадного. Взагалі мало звідки що приходить, навіть «Буковина» і та пристала, так що я кінця листів

Вартового не дочитала. Ваші листи я цікава б прочитати. Добре, що писані листи легше досилаються, ніж друковані, а то вже трудно було б на світі жити зовсім. Ваш лист з Парижа ми отримали*, там Ви- тісалиг про справу відновлення контракту і про замір зостатись в Парижі. Може, воно й краще буде, коли Ви знш оштетесь в Європі, бо таки трудно хворій людині по Азетж пробувати; тільки все ж прикро знов* зршатися і ціш велике переселення робити.

Спасибі Вам? і дядині, що показуєте вед о х в*а т: у нашому Гейне. Я сама завжди? була проти лібералізму у справі перекладу, і тільки бра*к техніот примушував мене уживати ліберальних способів^ Тепер, може, у нас обох і лібералізму буде менше і злості бїжше, бо, здається, ми обоє лихіші робимось дедалі. Я вже викінчила переклад «Атта Троля», і люди наші казшда; що він по-' рядно вийшов,— дай-то боже!' Отже, на^ ©Фіта, може, як видамо другу книжку Гейне. Тепер я тями» перекладів не пишу, а кінчаю дві поеми для дітей та одно оповідання для великих людей, теє має піти до збірника літературно-наукового, що хоче видати шипа «Плеяда». «Плеяда» наша майструє нібито й не одно видання, та всі вони ще або не докінчені, або не викінчені, а тут іще й презреииого металла брак... Оце є спосіб примоститись до «Посредиика» з роботою по народній літературі, то з того, може, й вийде який толк. Дуже мені прикро, що дехто з наших позасилав стаї переклади доѵ «Правди»,— не по правді се вчинено і не по-товариськи, та що ж, коли в них товариська етика не високо стоїть. Біля «Правди» все-таки гурток чималий, якось вона на людей досі туман напускає,— далебі, не* зяшз чимГ — та весь той гурток, певне, увійде ѣ царство небесне, бо все-таки там або діти, або такі, що сталися дітьми навіки.* Тільки тії діти дуже лихі, і до них не підступай, бо назвати обскурантом, обрусителем, а то й божевільним їм нічого не стоїть, коли хто їм хоч троїттки не до мислі. Люблять вони говорити про науку и а н а ц і о -пальному грунті, про' неможливість і непотрібність радикальства на Україні і про те, що всі дороги добрі, коли ведуть до доброї мети. Сі розмови Ви дебре знаєте. Окрім сих праведників, є ще люди, що роблять багато невдячної і незамітної роботи (може, вона коли і віддячиться й визначиться — та коли те буде) і мало

т

що говорять, *і?ерез те може -здаватись, що їх і зовсім нема. Шкода, чц® роботящі люди мало якось тримаються купи, се кожний *більш робить solo 36 на власну річ. Не знаю, чи тут. 'обставини винні, чи той знакомитий український індивідуалізм... Але у нас щоб жити між якою-небудь громадкою, то треба таки багато до чого привикнуть,, а на ту привичку тратиться стільки сили, що краще її на що потрібніше обернути. У «Плеяді» сила уживається з кращою економією, та й то не завжди, багато сили і часу марно гине, та добре, що хоч на сварку не йде, як то у людей часто ведеться. Не знаю, як би то було, якби все р.а бъі с о г.л а с,и лись, тільки се не хутко настане, ще, може, багато води перетовчеться, перекаламутиться, врешті, товчена і каламучена утече, а тоді вже щось нового буде. От у Галичині, видно, се скоріше робиться, та, врешті, і повинно бути скоріше. Хоч і там, здається мені, багато колотнечі