Читати книгу - "Людолови Том 1"

Михайлик ніяково тулився до матері, спідлоба милуючись онуками пана коронного гетьмана в костюмах двірських пажів. І справді, хлопчики неначе зійшли з картини Веласкеза [96] в своїх блакитних беретах із страусовим пір'ям, у підбитих гopностaєм пелеринках за плечима і білому шовковому трико, що так щільно охоплювало їх стрункі ноги.

Патер Алоїзій переходив від групи до групи, напахчений, елегантний, у шелесткій шовковій сутані кольору темної фіалки. Нарешті опинився він біля пані Лозковоі, ласкаво обняв Михайлика й підвів до Жолкевських.

— А ось і мій любий учень Михайлик, про якого я вам уже розповідав, — познайомив він хлопчиків і щось прошепотів маленьким Жолкевським.

Діти з хвилину мовчки дивилися одне на одного, потім Криштоф спитав:

— А в тебе є самостріл?

Михайлик спахнув.

— Самостріла немає, але є турецька шабля і двоє великих хортів.

Кригу було зламано. За мить хлопчики жваво цокотіли про свої справи й неохоче розлучалися, коли почалася вистава.

Грали історичну трагедію на о п'ять дій з життя перського царя Кіра, з балетами і інтермедіями. Михайлик був засліплений. 3атаївши дух, стежив вій за складною інтригою, за учнем його віку, що грав маленького Кіра. Михайлик або тремтів з жаху й співчуття його стражданням, або щиро сміявся з веселих жартів, інтермедій, або мовчки сидів, приголомшений блиском вистави. А вона справді була варта цього. Хороша гра, розкішні декорації й убрання — все справило на Михайлика величезне враження. Вночі бачив він уві сні Кіра, — персів у високих тіарах, крилатих биків… Все, що розповідав йому отець Алоїзій, перетворилося на живі образи, зapyхалося, як статуя, в яку вдмухнули живе життя. І наступного ранку вся лекція пройшла в розмовах про театр.

— Невже всі артисти — учні вашої колегії, отче? — схвильовано розпитував хлопчик.

Патер розумів, що гризе Михайлика, і свідомо підсипав жару:

— Атож! І коли б ти вчився в колегіумі, ти теж грав би на сцені.

Михайлик почервонів від захоплення, але в ту ж митъ глибока тінь пройшла його обличчям і губи задрижали. Він пригадав, з яким презирством і зненавистю згадує мати колегіум, — і ущух. Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз'ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія:

— А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра?

Патер [97] спустив додолу очі, приховуючи радість: отрута почала впливати.

— Як і тобі — дванадцять років. Але в тебе краща вимова, і ти б, певне, не збився в першій дії, як він.

— А мені… Невже дали б мені грати Кіра, якби я був у колегіумі?

— Ну, звісно ж, любий! Кращі ролі — для кращих учнів, шляхетних, зграбних хлопчиків, що мають добрі манери. Тому я й раджу тобі відвідувати тільки вихованих приятелів і вчитися двірських звичаїв.

Хлопчик важко зітхнув. Тут можна вивчитися! Він і сам мріє одвідати онуків Жолкевського, подивитися на їх самостріли, на соколів і мавпу пані гетьманової, але це так недосяжно й нездійсненно…

Випадок став йому в пригоді.

До Києва приїхав з Бара сам коронний гетьман, дід Стася й Криштофа. Пана Лозка запросили до нього в деяких справах, а Михайликові дозволили супроводити хворого батька. Довго гралися вони з Стасиком і Криштофом. Жолкевський приголубив Лозкового сина, попросив присилати його до хлопчиків, і якось Криштоф і Стасик несподівано прийшли до Лозків. Патер Алоїзій легко надав знайомству вигляд шкільних вправ із латині. Він давав їм грати нескладні діалоги й уривки з п'єс. Хлопчик часто благав Галшку ще раз пустити його на виставу, але Галшка заборонила йому навіть думати про такі речі.

Одного разу отець Алоїзій захворів і припинив лекції. Михайлик випросився одвідати вчителя і з великим здивуванням знайшов його на ногах.

— Я хворий для людей, мій любий, — ласкаво пояснив патер, — але для бога мушу я підвестися з ложа страждань. Сьогодні в нас свято. Зроби добре діло, допоможи мені дійти до костьолу. Бог винагородить тебе.

Михайлик збентежено мовчав. Мати суворо заборонила йому переступати костьольний поріг, і патер Алоїзій угадав його вагання:

— Як сповідач, скажу тобі, мій любий, що немає гріха в допомозі слабим. До того ж, підеш ти не для молитв, а для хворого вчителя.

І Михайлик пішов. Опинившись у костьолі, він мимоволі замилувався з театральної пишності відправи, з розкішних ікон, з урочистої музики органа, корогов, що танули в хмарах ароматичного куріння.

О, церква вміє впливати на нерви й уяву мас! Музика, співи, урочисті й складні церемонії потьмарювали розум містичним туманом, сколисували критичну думку дорослих людей. А що ж можна було говорити про дитину, не звиклу до такого видовища! Михайлик був приголомшений.

— Як гарно у вас у костьолі, - зітхнув він, супроводячи патера додому. — Це зовсім не те, що в нашій церкві.

— А нащо вам краса й пишнота? Хіба хлопи розуміються на цьому? — нібито випадково кинув Алоїзій. — Отже, ваша шляхта сама зрікається схизми, і якщо окремі порядні люди ще додержуються її, то тільки шануючи батьків і… через звичку, — виправився він, нібито збентежений одвертим виказом своїх думок.

— Але ж це гріх, жахливий гріх — зраджувати батьківську віру, — пригадав Михайлик материні накази.

— Це залежить від того, яка в них віра, мій любий. Невже поганці часів апостольських не відступали від поганства всупереч батьківській волі? Така зрада була для них порятунком. Справді, п'ята заповідь каже шанувати батька й матір, але кожна людина, крім тілесного батька, має отця небесного і, крім матері, що народила його, матку боску [98]. Кому ж краще скорятися — смертним людям, які можуть завжди помилитися, чи безсмертному богові?

На цьому розумний патер урвав розмову, а хлопчик багато думав над його словами і зрозумів, що батьківські накази не є незаперечна істина.

Минав помалу час. Отець Алоїзій часто говорив, що восени Криштоф і Стасик вступлять до колегіуму і бідний Михайлик позбудеться улюбленого товариства, а тим часом улаштував, щоб хлопчик знов потрапив на виставу.

Якось мати відпустила його до Жолкевських, а ті взяли його з собою на шкільну виставу в колегіумі. Грали трагедію «Страждання Христові», близько до середньовічних містерій. Юдова зрада, арешт Ісуса в Гефсіманському саду, нарада фарисеїв, Пілатів суд, бурхливий натовп, що вимагав звільнити Варраву і скарати Ісуса, бичування, розп'яття, плач мироносиць і, нарешті, променистий міф про померлого й воскреслого бога.

І на ранок знов розпитував