Читати книгу - "Молоко з кров'ю"

— Ми з обласного управління комітету державної безпеки. І відвідини у нашій конторі не передбачені. Ми самі провідуємо… кого треба. А вам, Тетяно Тарасівно, радимо зберігати спокій і тримати рота на замку, аж доки ми вас не викличемо, — Тетянку поглядом зміряв. — Якщо буде така потреба. Вам усе зрозуміло?

Тетянка завмерла, а серйозні дядьки уже понесли німця з хати. «Ногами уперед», — тільки й промайнуло в Тетянчиній голові. На ватяних ногах дійшла до дверей, вийшла з хати — Стьопку вже засунули в машину, що стояла біля хвіртки. «Така сама, як "швидка допомога" тільки болотяна», — звідкілясь взялася у Тетянчиній голові недоречна думка.

Юрко побачив, як Барбулячкиного батька винесли на ковдрі і поклали до машини, і аж очі витріщив. Оце так! Тут таке… А руда Ларка за хряком ганяється. Озирнувся на бабину Ганину хату — нема баби надворі. І добре! Поки баба Ганя з хати до Юрка гляне, він сто разів устигне до ставка зганяти, бо один хлопець щойно вулицею біг і кричав, що хряка на ставок загнали.

Юрко всміхнувся і побіг до ставків.

За Рокитним у степу біля лісосмуги ще за часів царя Гороха люди вирили два глибоких стави, і, мабуть, вірне місце знайшли, бо з часом ставки не обміліли, не поросли очеретом, не перетворилися на болота, тому рокитнянці зметикували, що ставки живляться підземними джерелами. Один став — менший — був за кілометр від Рокитного у степу. Другий — більший та глибший — відразу за селом. На цей великий став і загнала рокитнянська юрба Тарасового хряка з дверцятами від Нечаєвого «Запорожця» на шиї.

Юрко добіг до ставка, став на березі і розсміявся. Оце цирк на дроті! Стоїть на льоду посеред ставка хряк. Копита роз'їжджаються, він ними перебирає, аж верещить, а копита не слухаються, ковзають собі. Хряк від тієї халепи головою крутить, а на шиї дверцята червоні мотиляються. А з іншого берега дядьки рокитнянські хряка лякають, щоби він, виходить, до берега подався. А хряк — ні в яку!

Аж бачить хлопець — трохи збоку від нього з берега на лід руда Ларка вийшла і посунула до хряка.

— Ходи, ходи, мій маленький! Ходи, ходи, моя ластівка… — хряка умовляє.

— Ларко! Ла-а-арко! — закричав Юрко.

Ларка озирнулася, махнула Юркові рукою, мовляв, та не відвертай ти мене! І далі. До хряка йде, а він онуку хазяйську признав і відступає потроху до того берега, де уже дядьки з мотузками наготові.

— От дурна! — розсердився Юрко, ступив на лід і пішов за Ларкою.

До вже переляканого і знесиленого хряка лишалося метрів тридцять, коли лід під Ларкою — квок — як полохлива курка. Дівча не встигло зойкнути — провалилося у темну воду і в останню мить вчепилося рученятами за край обламаного льоду.

Юрко зупинився і розгублено озирнувся. Дядьки на тому березі поприкладали руки до очей, аби роздивитися, що відбувається на льоду, і, хоч перед ними смикався хряк, раптом заметушилися, хтось уже обв'язувався мотузкою…

Юрко глянув на тонкі Ларчині ручки, які й тільки можна було побачити посеред зламаного льоду, впав на лід і поплазував до дівчинки. Вхопив Ларку за руки, потяг на себе.

— Спіши, спіши, — шепотів. Ларка вчепилася в Юрка.

— Ґудзика розстібни, — прохрипіла тремтячими синіми губами.

Юрко геть не розумів, що хоче від нього дурна руда Ларка, яка вічно встряне у якусь халепу, але простягнув руку і насилу розстібнув біля шиї великого, як ґуля, ґудзика дебелого Ларчиного пальта. Ларка вислизнула з пальта і, як та мавпа, подерлася з ополонки на лід. Видерлася і накарачках — від ополонки. Метр-два, не більше. Упала на лід, скрутилася. Синя. Трясеться.

Юрко підвівся. Серце калатає. Мокрі руки тремтять. Зі страхом відійшов від ополонки, у якій плавало Ларчине пальто, насупив брови поважно, як батько-голова, подумав мить, скинув теплу дублянку і обережно пішов до Ларки.

— Оце точно застуджуся через ту дурну Ларку, — бурмотів серйозно.

До дівчинки лишалося не більше метра, коли лід під Юрком провалився тихо, без жодного звуку, наче у страшному німому сні. Ларка закліпала оченятами і побачила темну воду невеликої, акуратної, наче хто спеціально вирубав, ополонки, край якої лежала добротна Юркова дублянка. В ополонці байдуже хлюпала темна вода. Здавалося, лід провалився не під хлопчиком, а хтось хижий, безжалісний і всемогутній пробив його зсередини, аби вхопити Юрка і за секунду безслідно зникнути разом із ним у темній безодні, наче в результаті неймовірно вдалої фантастичної операції.

Тарас Петрович бачив, як тонкий лід проломився під онукою. Чув, як заметушилися рокитнянці, обв'язуючи довгою мотузкою легкого Серьогу на прізвисько Ровер. Хитнувся: все у голові обертом. Ляснув себе кулаком по голові — щоб не хиталася!

Коли Ларка тремтіла на льоду, а Юрко раптом зник, наче і не було ніколи, Тарас Петрович зірвався і побіг по ставку, по тонкій кризі… Метри за три від берега лід з тріском проломився під важким чоловіком, і він загруз у темній воді по шию. Безпорадно і відчайдушно трощив крихкий лід навколо себе, не відчуваючи ні холоду, ні гострих шматків обламаного льоду, які впивалися в лице, і страшно кричав у раптовій скорботній тиші, бо навіть балакучі сороки замовкли і тільки підскакували на гілках, спостерігаючи за людьми.

Рокитнянці витягли страшного, як божевілля, Тараса Петровича, закутали у пальта обмерзлу Ларочку, одні потягли їх до села, вже по дорозі почавши розтирати горілкою, слава Богу, її завжди хтось прихопить, інші лишилися біля ставка, намагаючись з гілок та палиць зробити такі собі санчата, на які можна було б лягти і спробувати дістатися до акуратної ополонки, у якій безслідно зник Юрко. Та ставок насміхався, не пускав, і за годину відчайдушних зусиль лід під берегом перетворився на суцільне місиво з темної води і криги — не підійти.

А посеред ставка, на тонкому, майже прозорому льоду стояв здоровенний хряк із червоними дверцятами від «Запорожця» на шиї і геть не розумів, чому раптом люди кинули його ганяти, побігли кудись, наче хряк їм — зайве. Хряк опустив голову, і червоні дверцята упали на лід. Він ще раз зиркнув у бік людей і спокійно пішов по ставку до берега, а потім — у проламану ще зранку загородку. Став біля дірки до свободи, сумно рохкнув і ліг на солому, наче виконав якесь термінове і надважливе завдання і тепер уже точно міг спокійно відпочивати у загородці.

Потім, коли час усе розставить на свої місця і замість суцільного горя до рокитнянців