Читати книгу - "Війна лайків"

Тим часом, щоб поширити повідомлення по всьому світу, достатньо було просто натиснути «надіслати», після чого текст підхоплювала безконтрольна мережа суперпоширювальників. У цьому й полягає найбільша відмінність від тероризму минулого. Абуд аз-Зумр був одним із засновників терористичної групи «Єгипетський ісламський джихад» та натхненників убивства президента Єгипту Анвара Садата у 1981 році. Тридцять років по тому злочинець роздумував: чи це взагалі було б потрібно, якби на той час існували соцмережі? «Старими методами, – пояснив убивця, – було складно зібрати стількох людей з такою силою». У той час, щоб привернути увагу громадськості, потрібна була драматична загибель високопосадовця. Зате тепер достатньо YouTube.

Отже, головною зброєю Ісламської Держави став вірусний маркетинг. Яскравий приклад можна було побачити в серпні 2014-го, коли американського журналіста Джеймса Фоулі вбили перед камерою, коли той навколішки стояв на сирійському піску. Цей момент ретельно зрежисували, щоб максимізувати його поширення. Із прозорим символізмом Фоулі одягли в помаранчевий комбінезон в’язня Гуантанамо. Убивця в чорному каптурі говорив англійською, щоб його повідомлення гарантовано зрозуміли за межами Близького Сходу. На відміну від відео вбивств, знятих угрупованнями на кшталт Аль-Каїди раніше, цей ролик відредагували так, щоб зображення затемніло одразу після розрізання горлянки Фоулі. Ролик розлетівся по всьому Інтернету з допомогою близько 60 тисяч акаунтів у соцмережах. Ці акаунти ІДІЛ ретельно підготувала заздалегідь, і американська громадська думка про мудрість вступу у третю війну на Близькому Сході змінилася майже за одну ніч. Незабаром повітряна кампанія США проти ІДІЛ набула інтенсивності й перейшла в конфлікт усередині Сирії. Для ІДІЛ цей ролик став одним із найдешевших, але найефектніших оголошень війни в історії.

Загадкою лишилося те, чому жорстокі бойовики ІДІЛ не зробили відео ще жахливішим. Чому ролик тьмянів на самому початку страти? Деякі агентства новин самі відповіли на це питання, коли клікнули на повне відео. Інші заповнювали свої повідомлення драматичними скріншотами останніх секунд Фоулі, кожне з яких рикошетило далі новими поширеннями та коментарями. Зображення вражало, але не настільки, щоб його не публікувати. Навіть попри те, що експерти з тероризму та члени родини Фоулі закликали користувачів соцмереж не поширювати ролик, зображення Фоулі в його помаранчевому комбінезоні заполонило Інтернет. Одна жінка-політик, яка мріяла потрапити до Палати представників США від Аризони, навіть вставила цей ролик до своєї реклами. ІДІЛ використовувала ту саму тактику, що й інформаційні бійці Росії: навіщо виконувати всю тяжку роботу з поширення повідомлення, коли можна розраховувати, що інші зроблять її за вас?

Щоразу, як увага світової аудиторії слабшала (як тоді, коли в ІДІЛ почали закінчуватися західні заручники), самопроголошений халіфат звертався до ще безжальніших постановок – подібно до того, як онлайн-знаменитості постійно підвищують ставки, підгодовуючи своїх прихильників новими сюрпризами. ІДІЛ публікувала відео в’язнів, яких страчували вибуховими комірцями або замикали в палаючих машинах. Частину в’язнів посадили в клітку й занурили в басейн, а їхнє утоплення знімали підводні камери. Ісламська Держава також використовувала соцмережі, щоб заохотити вірність аудиторії. «Запропонуйте спосіб убити мерзенного йорданця», – попросили пов’язані з ІДІЛ акаунти прихильників після захоплення йорданського бойового льотчика. Його спалили живцем.

Як і будь-який досвідчений маркетолог (та російські маріонетки), ІДІЛ шукала способів перехопити трендові хештеги і вклинитися в чужі повідомлення. «Це наш футбол, він зроблений зі шкіри #WorldCup», – похвалився в своєму твіті один прихильник ІДІЛ, додавши зображення, якого б ви точно не очікували. Невдовзі ІДІЛ вторувала собі шлях до трендових тем, навіть таких віддалених, як землетрус у Каліфорнії (#napaearthquake) та бліц-інтерв’ю з молодою зіркою YouTube (#ASKRICKY).

Але Ісламська Держава не просто використовувала Інтернет як інструмент. Вона ніби жила в ньому. За словами Джареда Коена, директора внутрішнього аналітичного центру Google, ІДІЛ була «першою терористичною групою, що володіла як фізичною, так і цифровою територією». Саме там зосередилася вся пропаганда, саме там могли зустрічатися бойовики та фанати ІДІЛ. І саме звідти організація могла відстежувати громадську думку та маніпулювати нею, продовжуючи боротьбу навіть після втрат території.

Поширюючи свою пропаганду в мережі, ІДІЛ проштовхувала приголомшливий обсяг онлайн-повідомлень. У 2016-му аналітик тероризму Чарлі Вінтер нарахував близько 50 різних об’єднаних через Інтернет інформаційних вузлів ІДІЛ із базами в різних регіонах та різними цільовими аудиторіями. Ці вузли згенерували понад тисячу «офіційних» релізів ІДІЛ – від заяв до онлайн-відео – лише протягом місяця. Після цього кожне повідомлення розходилося десятками тисяч пов’язаних із ІДІЛ акаунтів на понад десяти платформах соцмереж. Потім ці «офіційні» голоси підхоплювали та доповнювали особисті акаунти тисяч бойовиків ІДІЛ, які, своєю чергою, поширювали десятки тисяч їхніх «фанатів» та «друзів» онлайн (і людей, і ботів).

Ціна такої онлайн-присутності не просто справжня – вона смертельна. В Іраку група вбила щонайменше 30 тисяч цивільних, а в Сирії в хаосі громадянської війни кількість жертв полічити неможливо. За межами самопроголошеного халіфату нова вербовка самотніх та розчарованих людей (третина яких жила з батьками) становила таємний світ пропаганди ІДІЛ і скеровувала новобранців убивати власних співвітчизників. Дехто робив це з допомогою бригадирів ІДІЛ (атаки з «віддаленим контролем»), тоді як інші виконували накази самі («самотні вовки»). У Сполучених Штатах 29-річний Омар Матін зателефонував до поліції, щоб заявити про свою вірність ІДІЛ, посеред убивства 49 людей у нічному клубі Орландо. Очікуючи моменту, щоб убити себе, терорист періодично перевіряв свій телефон, щоб побачити, чи стала його атака вірусною.

На Заході суміш заманливої пропаганди та прорахованих атак ІДІЛ розроблялася з урахуванням цільового медіасередовища. Кожна нова атака незмінно додавала уваги, особливо від тенденційних ЗМІ, як-от Breitbart, що процвітали на повідомленнях найсенсаційніших подробиць заяв ІДІЛ, множачи насильство та загрібаючи прибутки від реклами. Так само й бойовики наполягали на тому, що їхні дії відповідають ісламським священним текстам. Цю позицію, яку спростовували практично всі справжні знавці ісламу, повторювали ультраправі медіа та політики, що вбачали в таких діях спосіб підсилити власні націоналістичні, анстиісламські платформи.

Бойовики ІДІЛ засвоїли ще один важливий урок епохи соцмереж: реальність не тотожна сприйняттю. Допоки більшість спостерігачів вірила, що ІДІЛ перемагає, вона справді перемагала. На полях битв Лівії та Іраку організація приховувала свої втрати й сильно перебільшувала здобутки. Далеко від полів битв Близького Сходу ІДІЛ часто брала на себе відповідальність за вбивства, до яких не мала жодного стосунку, – як у разі стрілянини в американському Лас-Вегасі у 2017-му та під час масового вбивства на Філіппінах. Організація просто оприлюднила потім заяву.

Невдовзі