Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки 📚 - Українською

Читати книгу - "Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки"

283
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки" автора Неля Шейко-Медведєва. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 76
Перейти на сторінку:
«Як приємно тяти правду і ні перед ким не запобігати!»

Після сніданку помила підлогу на кухні, постирала пил з меблів і дістала з шафи рулон домотканого полотна, купленого колись на Гуцульщині. Відкраяла від нього чималий шмат і поспівуючи, почала вишивати обрус Бодьові. За те, що той тепло прийняв її і подарував їй чудову, безвідмовну зброю.


Василя знайшли першим, того ж вечора. Немолодий, підпилий чоловік, якого осідлав біс, повертаючись з «Дубків», потягнув свою дружину в кущі і наткнувся на мертв’яка. Потелефонував у міліцію. Один з міліціонерів — Іван Хрущ — бачив вбитого на будові мера і впізнав його.

Коли Рося в понеділок прийшла на роботу (начебто прямо з львівської маршрутки), Стефка — дружина Хруща, що працювала по-сусідству, в перукарні й знала Василевого брата, саме зі сльозою в голосі розповідала касиркам про злочин під «Дубками».

— … бідний хлопець! Не мав ні бізнесу, ні машини, ні дівчини. Гарував на будові, де йому платили копійки. За що такого вбивати? Ще й таким чином?

— Яким? — поцікавилася Рося.

— Спершу стрельнули в серце, а потім, даруйте на слові, в чоловіче єство, — схлипнувши, пояснила Стефка.

— Мені здається, що його підкосили ті самі маніяки, що закатрупили дівчат, — сказала Галюня.

— Не думаю, — заперечила Рося. — Тамті ґвалтували й душили, а цьому відстрелили причинне місце. А що, як він був одним з маніяків і йому помстився якийсь чоловік або брат?

— Хто! Василь був маніяком? — обурилася Стефка. — Та я знаю його від малого! Спокійний, чемний хлопець. Ні з ким не бився, не волочився. Любив лише ту курву, що втекла від нього! А ти кажеш «маніяк»! Коби всі в нас були такими маніяками!

Бількевич, який заявився слідом за Росею (пом’ятий, похмелений), згодився зі Стефкою, що хлопець був добрим майстром, проте минулої весни вішався з любові — є свідки! Відтак, міліція запідозрила коханця «курви» й затримала його. А щодо маніяків є припущення, що вони вже полишили місто…

І запросив Росю в кабінет:

— Ну, що чувати?

Та заусміхалася йому:

— Дякую вам, що відпустили! Дуже дякую! В клініці заперечили діагноз. Сказали, що це мастит, в початковій стадії. Приписали лікування.

— Хвала Богові! — звеселився Бількевич. — Бо ти в нас найпильніша працівниця. Я навіть сказав би — найкультурніше, і найменше заслуговуєш хвороби, але… Жіночі болячки, дівонько, треба лікувати не пігулками, а теє… вагітністю. Я не намовляю тебе, ні, бо хто працюватиме, якщо всі підуть у декрет. Проте не дуже сподівайся обручки від Модеста. Шукай собі когось ліпшого.

— Такого, як ви, — несамохіть шелеснула Рося.

Він заперечно теліпнув головою:

— Нні-і… Бо я… Дружина прозиває мене «мулом» і вганяє за «биками». Я нічого не вдію…

Зім’яв чоло, підпер голову п’ястуком і, не дивлячись на дівчину, запитав спроквола, через «ти»:

— Може, знаєш яку бабку, котра би відшептала? Або мені, або їй.

— Ні, — співчутливо пискнула Рося. — Але один лікар (не з тутешніх) казав, що всі чоловічі проблеми лікуються великим стресом.

— Я щодня маю великий стрес. І нічого, — промимрив Бількевич.


Після роботи Рося подалася в «Колибу», що курилася неподалеку, над річкою — поглянути на дівчину, котру отуманив блуд і, можливо, якщо пощастить, вивідати в неї, коли той повернеться.

Замовила собі в офіціанта — кумедного молодика в червоних шароварах з довжелезною матнею і вишиванці — салат, пиво, цигарки, і сіла не на природі, як інші клієнти, а в приміщенні — дерев’яній гостроверхій хатині, схожій на великий мурашник, біля шинквасу, за яким порядкувала Мартуня. І не так пила-їла, як підзирала за нею — справді зграбною, вродливою, граційною, вбраною в новеньку напівпрозору блузку, делікатно вишиту хрестиком, на якій яріли правдиві коралі барви стиглих суниць. Мала буйне чорне волосся, перехоплене блискучою червоною стрічкою, тонку шию, соковиті, злегка підмальовані вуста, і що найважливіше — делікатний, бездоганного крою носик, саме такий, який бачився Росі у мріях. Попервах вона милувалася лише ним («Мені б хоч день покрасуватися з таким носиком!»), а потім задивилася на її біленьке, мов сметана, чоло, брівки-підкови, чорні очі (чисто як перестиглі сливи), густі, нефарбовані вії. Провела поглядом (наче вказівним пальцем) по її лебединій шиї, і відчувши шовковисте тепло, похлинулася пивом, перевела його, з незрозумілою їй ніжністю й розчуленістю, на трохи завеликі груди (наче руками їх обхопила) й схвильовано задихала.

Дивилася на дівчину не своїми, жіночими очима, а очима блуда, і прагнула її не як Рося, а як той спокусник. Спокушаючи її поглядом, сама спокушалася, не усвідомлюючи цього, лише чудуючись, що, лигнувши трохи пива, сп’яніла, наче від склянки горілки.

Мартуня, звісно, зауважила, що носата жіночка в чорних окулярах на побуряковілому обличчі не зводить з неї очей, але не здивувалася і не збентежилася, бо звикла, що негарні жінки розглядають її так, наче вона їх поранила, інколи навіть не приховуючи злості, а то й ненависті. Виконувала свої обов’язки як завжди ретельно і гідно, не посміхалася клієнтам, не грала очима, не крутила задком і не намагалася вгадати, хто що думає про неї. Словом, поводилася не як офіціантка й коханка жонатого чоловіка, а як портьє люксового готелю і чесна наречена чи дружина.

«Виглядає святою, хоч ікону з неї малюй, а сама щоночі віддається блудові й переживає з ним такі «сліпучі катастрофи», про які я можу лише мріяти», — подумала Рося, і задушлива ніжність — негадана й незрозуміла — поступилася в ній місцем ревнивому, до сліз, роздратуванню. Вона відвела погляд від юнки і спробувала їсти, але їжа не полізла їй в горло, гаряче, пересохле, яке навіть пиво не могло остудити й зволожити, тому що їй примарився той… Вірніше, вони обоє в напівсутінках спальні. Він, палко виціловуючи запашне волосся дівчини, її бездоганний носик, маленькі вушка, стягує з неї трусики — крихітні, чорні. Але вона, Рося, відштовхує його і, кинувши юнку на ліжко, сама починає цілувати й роздягати її. Захоплюючись своєю відвагою і жахаючись відчуття, що в її промежині проростає

1 ... 46 47 48 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки» жанру - 💛 Любовні романи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки"