Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

Та збирав на той час, звільнившись від хана, і.свою п'ятдесятитисячну армію Богдан Хмельницький. Стоячи у Білій Церкві, розсилав він універсали про охочекомонні набори, підтримував, як міг, смертельні бої під проводом Золотаренка під Києвом і славного Гаркуші — на Дніпрі із ровтами Калиновського, перешкоджаючи їхньому з'єднанню з Потоцьким і Радзивіллом. І, відаючи про те, коронний гетьман Миколай Потоцький змушений був схилитися до думки про підписання миру з козаками і їхнім привідцею гетьманом Хмельницьким.

Нестерпно тяжкі були умови підписаного в Білоцерківському замку миру. Найбільше засмучувало українську людність те, що мостивим панам-шляхтичам за умовами миру дозволялося вертатися у свої фільварки, маєтки як у ойчизни, а козачий реєстр зменшувався всього лиш до двадцяти тисяч. Щось неймовірне творилося по тому на змученій і зраненій землі, і чимало козаків, як і посполитих, не послухали ні гетьмана, ні його прибічників і повстали, звівшись проти чільців за те, що ті у Білоцерківській домові дали клятву на вірність королеві і згодилися лише на двадцять тисяч козацького реєстру. Повстала услід їм, хоч і була малолюдною, й Січ, звинувативши Хмельницького в усіх гріхах та переобравши його всім старшим і меншим Війська Запорозького посполитством на нового гетьмана — вже вдруге по Худоліеві. Ним став Матвій Гладкий, котрий тільки-но прибув туди зі своїм полком після бою з Потоцьким.

На тій же громоподібній раді вирішено було послати козацьку депутацію до короля й вимагати від нього повернення до Зборівських умов. Та не принесла на Січ вона втішних вістей. Перших дванадцять депутатів ляхи скарали на палях, а інших перебили загони Хмельницького на чолі із Федором Лютаєм, що став гетьмановим кошовим, перемістивши спалену ним Січ із Зозулиної Балки в Чортомлик.

Тепер тільки, в отій безвиході, більшість неприхильних вчора до молодика-гетьманича старшин побачила раптом спасенну шпарку в Тимошевому сватанні й одруженні, навіть у підданстві України Високому Порогові, коли на те пристане, породичавшись із Лупу, Тиміш. Одні норовили відсторонити від геть хворого і пісного вже гетьмана його тямковитого сина-непослуха, який відкрито шпетив усіх, і батька теж, інші — шукали, де можна бодай натимчас сховати не вписане в компут козацьке військо, а треті чекали можливості і нагоди потрактуватися через Лупу та прихильного до русинів волоського господаря Матвія Бассараба із Магометом Четвертим, особливо із його доброзичливою до русинів султаншею Баш-ханум.

Що-що, а повторне сватання сина до доньки молдавського господаря сподобалося дешперованому та вгомоненому в непомірному відчаї гетьманові Хмельницькому. «Ми програли битву, а не війну!» — знову вмовляв він ближніх. І, поки полковники формували, одягали і школили відкрито і прикрито нові полки у Масловій Балці, в Умані, Білій Церкві, питання кінцевого Тимошевого одруження визріло і набрало негайної необхідної доцільності.

Так у круговерті, злигоднях, ворохобствах, нужді і лихові минула засніжена та морозна зима, і на диво рано повернуло на весну. Побігли струмки, іскрячись на благодатному сонці, заграли і задзвеніли дружно ручаї-бурчаки, і почали повертатися птахи з вирію: довгоклюві журавлі й лелеки, сіро-білі гуси, зморені і обмалілі качки та інший дріб. Як дими над хижами, бурдюгами і печищами, сунули підпалені сонцем хмарини, а вночі, у приморозки зірки в небі здавалися міріадами звіриних слідів, залишених на темному савані видноколого надхмар'я. Людські злигодні не міняли краси під ними.

Поки гетьман чекав із Москви відправленого ще торік свого посланця Семена Савича, а боярин Хитрово-Хитрий і князь Ромодановський набирали — уже вкотре! — добутців солі на зміну тим, що померли від непосильної праці, у Масловій Балці та її навколах козацькі шерегові полки були готові вже іти знову на польські когорти. Найбільше постаралися і в наборі, і в формуванні, і в оконенні, озброєнні та вишколі їх обидва Івани — Сірко та Богун, хоч перший не раз питав себе, стараючись: «Що змушує мене триматися Хмельницького? Чому я, неоднораз відходячи, знову повертаюся до нього?» І як тільки сейм категорично, безварунково не ствердив Білоцерківської домови з гетьманом, Тиміш Хмель зразу ж вибрався з такою ж, як і позаторік, потугою під провідством Богуна, Сірка, Носача, Томиленка та ще слабого після поранення Дорошенка до дорогих йому Ясс, залишивши набагато більшу частину козацьких полків при батькові...

Живою ще була козацька мати, хоч і пошарпаною та замученою довголітньою війною, розбратом, пожежами, ясирами і всілякими злигоднями. Випроводжав сина на чолі отого війська сам гетьман, і хрестили йому путь, благословляючи, Корінфський принагідний митрополит Іоасаф та генеральний духівник гетьмана, архіотець Федір. Посадженими батьками у багатім розцяцькованім берлині з упряженими вчотирикінь казковими арабськими скакунами їхали за козацькими когортами немолодий уже суботівський генеральний отаман Капуста з генеральним послом ясським Дем'яном Лисовцем, при саквах з гетьманськими дарунками, грошима, перлами, сувоями єдвабів, тонких сукон та хінських шовків і весільним одягом для молодого.

І хоч як дискретно те все готувалося, хоч як потаємно вони вибиралися в дорогу, знову пустивши попереду незамінного Гната Турлюна з товариством у жовнірському строї, хоч так же таємно в путі приєднали до себе добрий тумен кайсацької орди на чолі із мурзою Нечахом,— ляхи дізналися про Тимошів похід, страктували його по-своєму, і король спішно направив навперейми самого коронного гетьмана Калиновського із військом, що отаборилося на Тимошевій путі під Батогом.

Швидко розвідали те Турлюн та його «жовніри» і отак же швидко сповістили і привели під Батозьку гору гетьмана Хмельницького з військом, ба й більше — пробралися уже на третій день в саму середину польських розташувань, знайшли там побратимів із полку Криси-Пацюка і підговорили кіннотників-жовнірів зв'язати коронного гетьмана і видати козакам!

Добре обстеживши розташування польської залоги під горою, Гнат Турлюн щасливо і вчасно вибрався вночі із польського стану.

Наступного дня Калиновський, довідавшись про заколот і змову у