Читати книгу - "«Аляска»"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Під поглядом санітара пальці Антона ціпеніли ще дужче.
Сухожилля напнулося й почало нити, але здаватися не можна. На щастя пацієнта, Чахлий дістав із кишені ручку і, застеливши газетою сейф, узявся заповнювати клітинки:
— Так і зазначимо: втеча.
Чахлий вписав літери в горизонтальний рядок і з виглядом дурника, викликати який з його фізіономією не становило проблеми, промовив:
— Друге запитання по вертикалі.
Обидва пацієнти завмерли, чекаючи на нову каверзу.
Прапор не втручався. Здебільшого його функція зводилася до фізичного вгамування надто збуджених пацієнтів, але наразі їхню волю обмежували крісло й ланцюги. Це, звісно, не війна, на якій він вирішив би всі питання двома пострілами, але для нього вони були по той бік барикад — отже, ворогами. Він глянув на Чахлого, який саме вмостився зручніше біля сейфа й приготувався поставити нове запитання.
— Про яких іще пацієнтів «Аляски» відомо психові Бемолю?
Попри критичність ситуації, артист і далі грав вар’ята, насвистуючи під ніс знайому всім мелодію, хоча ніхто не розбирав, яку саме. Те, що пацієнт проігнорував запитання, розлютило Чахлого. Напруга між ними досягла апогею, і санітар, не пробачивши Бемолю його витримки, ударив того в обличчя. Голова пацієнта хитнулася, з носа заюшила кров. Фізична розправа, на думку Чахлого, мала втихомирити артиста, проте той не відступав. Санітар нахилився до жертви й прогорлав у закривавлене обличчя пацієнта:
— Здавайся, потворо! Здавайся!
Лиховісний крик Чахлого обірвав линви, на яких висіла безпека двох пацієнтів у цьому душезгубному приміщенні. Та осмілілий Бемоль і зовсім перетяв їх піснею:
Я-я-я не здамся без бою! Я-я-я не здамся без бою![9]Від завзятого співу Бемоля Чахлому остаточно увірвався терпець. Він глипнув на Прапора, сигналізуючи тому розпочинати нові дії, узгоджені напарниками заздалегідь. Колишній «афганець» схопив із підлоги брудне ганчір’я і набив ним рот співочого пацієнта. Відтепер соло в камері правив лише Чахлий, який входив у процес допиту з притаманною йому садистською насолодою.
Водолаз божеволів. Знущання санітарів набирали загрозливих рис, від чого долоні Антона надмірно пітніли, але він щосили втримував у них ланцюги. Наступні дії Чахлого збентежили його ще дужче. Санітар розвернувся до нього й урочисто промовив:
— Оскільки один з учасників нашої гри не відзначається інтелектом, то він автоматично вибуває з неї. Їдемо далі — і завдання дещо ускладнюється.
Чахлий демонстративно обвів очима своїх бранців і, зустрівши сповнений злості погляд Антона, посміхнувся, відтак знову зиркнув у газету.
— Друге запитання по горизонталі: хто такий Гліб Процевич?
Озвучене Чахлим ім’я обпекло Антону долоні, і він мало не випустив із лівиці ланцюга. В останній момент вдалося стиснути мокрі від поту пальці та втримати сталеві віжки. Нажаханий скреготом, Бемоль зітхнув, радіючи вбереженим кінцівкам. Полегшення відчув і Чахлий, намацавши больову точку в психіці Антона. Відомості про психа виявилися правильними, тож залишалося майстерно довести справу до кінця.
— Бачу, це близька тобі людина, Антоне, — заявив Чахлий, прискіпливо оглядаючи візаві.
Прапор мовчки спостерігав за процесом. Загартований армійською дисципліною, він грав роль виконавця, не проявляючи до пацієнтів і краплинки жалю. Протилежні відчуття переживав Антон. Він щиро заздрив таланту Бемоля, який відспівувався від Чахлого і з виглядом, переповненим непорозуміння, тепер спостерігав за Антоном. Водолаз жалів їх обох. Він прекрасно усвідомлював, що його гра зайшла надто далеко, і взятий на себе обов’язок порятувати всіх, скривджених шпитальним режимом, не виправдав себе. Йому б себе відволодати! Але надія на визволення все танула. На підтвердження цієї думки Чахлий знову почав копирсатися в минулому працівника рятувальної станції.
— Схоже, твій співучий друг дещо заінтригований. Киньмо дещицю світла на твоє інше життя. Ви ж не проти, Глібе?!
Санітар перейшов на крик, намагаючись мати грізніший вигляд в очах пацієнтів, а також здобути авторитет у нового напарника.
— Подумати лишень, водолаз рятівної станції вбив дівчину й переховується під вигаданим ім’ям від слідства в стінах психушки!
Раптом санітар підступив до сполоханого Антона й тицьнув йому в обличчя газету.
— А може, розкажемо про це твоєму другові — журналісту?! Га? Нехай напише про це статтю, ото сенсація вийде! Не гірше від нашої!
— Це неправда! — заволав Антон. — Неправда! Я не вбивав її! То був нещасний випадок! Аварія!
Слова важким камінням покотилися вниз із Антонової душі. Він так довго тримав цей біль у собі, ховав від усіх, що й не второпав, звідки Чахлому відомо про трагедію, про яку жодним словом пацієнт, а раніше — рятівник Гліб Процевич, не прохопився! Зрушений емоціями тягар якорем падав на дно, відпускаючи свого бранця на волю. Антон заговорив. Нехай чують його кати й побратим, нехай стануть свідками його сповіді — уже однаково! Він готовий спокутувати той гріх, бо йти в могилу з такою ношею не до снаги.
— Це була випадковість. У рясній зливі я не помітив білявки, що вибігла на дорогу. Вона вискочила нізвідки. Нізвідки! Розумієте?
Бемоль тонув у Антоновій правді. Як цілком адекватний чоловік, він підозрював, що сусід по палаті щось приховує, але «поправка» на особливий режим «Аляски» усувала ці підозри — у кожного була
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги ««Аляска»», після закриття браузера.