Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття 📚 - Українською

Читати книгу - "Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття" автора Марко Андрійчик. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 66
Перейти на сторінку:
name="anotelink194" id="anotelink194" href="#n_194" title=" George G. Grabowicz, The Poet as Mythmaker: A Study of Symbolic Meaning in Taras Shevchenko (Cambridge, MA: Harvard Ukrainian Research Institute, 1982), 81. ">[194]. Спільнота, запропонована вісімдесятниками, не поділяє романтичного уявлення про помсту чи удосконалення, що його висловлювали їхні літературні попередники, і утримується від проголошення можливого перетворення і розв’язки. Письменники-вісімдесятники до пари Шевченкові звертаються до спільноти, як відмовляючись від керівничих структур, так і шукаючи спосіб компенсувати марґінальність. Їхня постмодерна спільнота, однак, покликана швидко розчинитись і з природи часто сповнена іронії.

Книжка «Упродовж снігопаду» Ігоря Римарука також вирізняється засніженими образами й аурою самотності на додачу до випадкових згадок про Київ.

Римарук належав до вельми шановних українських поетів і, до речі, був головним редактором «Сучасності». Сцена у «Вечірньому меді», в якій герой Москальця блукає на самоті Мюнхеном, перегукується з віршем Римарука про марево, що привиділося йому на зупинці метро. Нижче показано, як Москалець використовує конкретний фраґмент.


У підземному світлі, в скляному тремтінні раптом вилущить з мармуру око сова, закричить — і поляже юрба, мов трава, і в тунелі хитнуться розкошлані тіні[195].

Як і у випадку з віршем Рябчука, Москалець вплітає поетичний світ Римарука у створений його зусиллями у «Вечірньому меді»:


Допити пиво, розрахуватися і вийти в темну листопадову зливу, простувати до підземки, простоволосому, за хвилину мокрому до останнього рубця на останній сорочці, пильно дивитися вперед туди, де існує інший, справжній світ, спуститися сходами вниз і їхати, як завше, «на чорно», відчуваючи, як стається те, що мусило статися, «у підземному світлі, в скляному тремтінні», проїхати всі можливі потрібні, з їхньої точки зору, зупинки і пересадки, заблукати, задрімати на Остбанґоф, але «раптом вилущить з мармуру око сова, закричить» — і ти здригнешся, ніби від електричного струму, підхопишся, знову сядеш до першого-ліпшого вагона…[196]

Вірш Римарука малює дещо моторошний сюжет, який включає в себе момент шоку і його ефекту. Шок, однак, мало впливає на героя Москальця, що суне назад у своїх поновних безцільних блуканнях Мюнхеном. Як він це зробив із віршем Рябчука, Москалець тут використовує вірш (цього разу побратима-вісімдесят-ника), щоб продемонструвати важливість присутності Римарука в досвіді головного героя, надто, коли той долає чуже середовище. Москалець встановлює інтертекстуальний зв’язок з Римаруком, визнаючи талант свого колеги і погляд на світ; поєднуючи їхні творчі світи, Москалець робить їх частинами однієї і тієї ж спільноти. Аналізуючи те, як Москалець послуговується цитатами в іншому фраґменті «Вечірнього меду», Тимофій Гаврилів інтерпретує інтертекстуальне посилання як «цитату цитати, яка в цитаті, де приватне раптом, бодай на коротку мить, переважує образ метушливого світу»[197]. Іноді у «Вечірньому меді», коли в якомусь епізоді цитується поезія Рябчука і Римарука, наратор дивується, помічаючи, як те, що він відчуває у романі, перегукується з цими, написаними чиєюсь рукою віршами. Він висловлює відчуття комфорту в цьому — в кожному разі, на мить, він досягає успіху, поменшуючи відчуження, яке він, інтелектуал у пострадянській Україні, відчуває у товаристві своїх побратимів-поетів і в оточенні їхніх поетичних світів. Москалець створив радше негнучку спільноту у «Вечірньому меді». Тим не менше, важливо зазначити, що він ніколи прямо не інформує читача про те, кому ж належать ці вірші і фраґменти поезії. Таким чином, він пристає на те, що у спільноту ввійде елемент гри. Це, в поєднанні з його марґінальним статусом, дозволяє йому наблизитися до типу нетоталітарної спільноти, запропонованої вище. У спільнотах, побудованих Андруховичем і Іздриком, гра має відносно розширену присутність, а отже, інтертекстуальні спільноти, витворені цими письменниками, куди ближчі за Москальцеві до підтримання гнучкості та поваги до відмінностей.

Андруховичеві «Рекреації», «Московіада» і «Перверзія» рясніють цитатами і перегуками з іншими вісімдесятниками і їхніми літературними творами, а також згадками про власну поезію та прозу. З письменників, яких ми тут беремо до уваги, Андрухович, мабуть, найчастіше цитує власні твори. Андрухович вдається до цього перехресного посилання не тільки з метою формування спільноти — це також узгоджується із загальним духом його прози. Автор часто побічно пропонує читачеві простежити символи, місця і діалоги, які з’являються в романі, аж до їхніх витоків. Це є частиною постмодерністської гри, характерною для творчості Андруховича і джерело характерної ерудиції письменника й дотепності. Кілька прикладів демонструють, зокрема, як він застосовує інтертекстуальність.

У «Рекреаціях» нам говорять, що вигадані персонажі Гриць Штундера та Юрій Немирич — друзі «Малковича»[198]. Так він посилається на Івана Малковича, київського поета і успішного видавця дитячих книг; він — один із найвідоміших вісімдесятників у культурному житті сучасної України. У «Московіаді» Отто фон Ф. залицяється до подруги, читаючи їй вірші «Осінні пси Карпат» і «Футбол на монастирському подвір’ї»[199]. Обидва вірші справді існують і були опубліковані 1989 року. Автор першого — Василь Герасим’юк, який також належить до вісімдесятників. Це, мабуть, його найвідоміший вірш, і часто він інтерпретується як щось на кшталт поетичного гімну вісімдесятників[200]. Другий вірш — витвір самого Андруховича, і побачив світ він у його другій збірці віршів «Середмістя»[201]. Крім того, у «Московіаді» Отто фон Ф.

1 ... 46 47 48 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття"