Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття 📚 - Українською

Читати книгу - "Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття" автора Марко Андрійчик. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 66
Перейти на сторінку:
вірша. У першому випадку використано вірш зі збірки Рябчука «Зима у Львові», яка включає вірші, переповнені зображеннями снігу і сили поезії. Один вірш змальовує світ поміж осінню і зимою:
Зима все ближче. Все більше жовтого листя за вікнами, все тугіше стягують землю приморозки. Пора б уже вставити шибу в кватирці, заклеїти вікна — зима все ближче, все більше листя між рамами й на підлозі, у відрах з водою і навіть у чашці з тим чаєм, яким ти хотів зігрітись, зима все ближче, все більше дзвінкого повітря в твоїй величезній квартирі, і листя голосно шелестить під ногами, коли ти переходиш з холодною чашкою                                    від одного вікна до іншого не вірячи, що вже падає перший сніг[192].

Москалець цитує цей вірш у розділі, що містить кошмар наратора роману; уві сні він йде замерзлим ставком з горнятком гарячого чаю, а за ним ганяють діти і глузують, аж він прокидається, врятований, своєю коханою Андрусею:


Такі маленькі, ніби колібрі — а зима все ближче, все більше дзвінкого повітря в твоїй величезній квартирі — ти спрагло ковтаєш дуже міцний і дуже гидкий чай, який відгонить мастилом, зате дуже дешевий, ідеш по сеймовій кризі з горням у руках; діти з ковзанки прибігли подивитися на   т е б е, подивитися на тебе, подивитися на тебе і на те, як парує чудернацькиий напій, а на те, як ти балансуєш на слизькому, остерігаючись підковзнутися і розхлюпати бодай краплю, яка пропече кригу, підпалить сніги, оберне на попіл увесь цей краєвид — або автопортрет Бройґеля — із поштової листівки, краєвид або автопортрет, у якому ти несміло посміхаєшся дітям, щосили притискаючи горня до серця. «Де твоя Андруся?» — «де твоя Андруся?» — насмішкувато питаються діти, підступаючи все ближче, підморгуючи одне одному, ховаючи за спинами руки з камінням. «Звідки вони знають про Андрусю? Хто їм розповів? Хто сповістив їх?» — дивуюся я, задкуючи і все ще посміхаючись жалюгідною посмішкою, і цієї миті одна з каменюк влучає мені в плече, а друга — просто у горня біля серця. «Ой-ой-ой-ой!» — волаю я, падаючи на коліна, намагаючись долонями позбирати те, що розпливається темно-каштановою плямою по кришталевій поверхні твердого яблука, але вже пізно, марно, безповоротно, неминуче, — спалахують верболози і осокори, спалахує білий-білий-білий сніг, червоно-чорне полум’я лиже пагорб і церкву на ньому, листівка згортається, темніє, зникає — і листя голосно шелестить під ногами, коли ти переходиш з холодною чашкою від одного вікна до іншого не вірячи, що вже падає перший сніг.

Настрашена Андруся щосили торсає мене за праве плече — «та прокинься ж ти нарешті, благаю тебе, прокинься, я коло тебе, тут, ось я!» — розплющую очі, проводжу рукою по лиці, воно мокре[193].


Москалець використовує фраґменти поеми Рябчука як коментуючи сцену, так і змушуючи дещо відхилятися від традиційної розповіді. Це дозволяє включити у прозу Москальця елемент гри. У цьому уривку Москалець встановлює простий зв’язок між досвідом його втраченого покоління і ґенерації Рябчука — письменників-сімдесятників. Ізоляція героя від навколишнього світу, який, своєю чергою, кпить з бідолахи, знаходить зворотний відгук в сомнамбулічній маруді, змальованій у поезії Рябчука. Крім загального сезонного мотиву, Москалець також спирається у першій частині «Вечірнього меду» на «Зиму у Львові», бо взяті ним вірші написав Рябчук, а сама збірка пов’язана зі Львовом. Микола Рябчук був представником культурного підпілля у Львові наприкінці 1960-х і у 1970-х роках. Разом з Григорієм Чубаєм, Олегом Лишегою, Віктором Морозовим та іншими, Рябчук справив неабиякий вплив на творчий рух, який виник у Львові в кінці 1980-х роках і панував над українським культурним життям у перші роки незалежності; з цього підпілля вийшов театр-кабаре «Не журись!», в якому Москалець виступав як бард. Наприкінці 1980-х і початку 1990-х років, Рябчук був за Kulturträger для нової української культури, допомагаючи відкрити багато які з її талантів; працюючи літературним редактором часопису «Сучасність», провідного видання, в якому у 90-і роки друкувалися молоді письменники, він сприяв появі багатьох важливих літературних творів і намітив західноєвропейську орієнтацію для нової культури України. Чимало письменників-вісімдесятників, серед них — і Москалець, вважали його гуру. Інтертекстуальний зв’язок Москальця з Рябчуком є свідченням впливу останнього на становлення Москальця як письменника. У цьому розумінні він будує прямий зв’язок між вісімдесятниками і підпільною ґенерацією, яка їм передувала — ґенерацією сімдесятників. Це важливий аспект типу спільноти, будованої вісімдесятниками у своїй прозі — спільноти, що репрезентує автентичну українську культуру, яка протистоїть офіційно санкціонованій українській культурі. Інтертекстуальна спільнота, створена Москальцем, радше жорстка й закрита з погляду виключності і як така небезпечно межує з тоталітаризмом. А проте, членство у цій спільноті вимагає від людини марґінального статусу в радянській і пострадянській Україні — це, по суті, те, що формує зв’язок із відповідним літературним текстом. Це дає спільноті потенціал для цього статусу розпаду, якщо б ця марґінальність з часом зникла.

Поняття спільноти не нове для української літератури. У своїй книзі «Поет як міфотворець» Григорій Г. Грабович відстежує наявність спільноти в поезії Тараса Шевченка, чільної фігури сучасної української літератури. Втім, як пояснює Грабович, Шевченкове поняття спільноти — це поняття ідеальної держави, а також «могутня суспільна сила, яка може призвести до кривавої розправи»

1 ... 45 46 47 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття"