Читати книгу - "Повернення до зірок"

— Помстимося за Нарата! Смерть графам!

Це був вибух ненависті. Негуманоїди всіх різновидів накинулися на людей у формі Межі, які щойно були їх союзниками і раптом стали найлютішими ворогами. У хід йшло все: зуби, кігті, шкірясті крила. Крик болю і ненависті пронісся уздовж Алеї і досяг міста.

Коркханн був ще напівоглушений, він не зовсім одужав від уявної атаки Х’харна, яка ледь не змусила його вбити товариша. Зате Хелл Беррел випромінював активність.

— Сюди, швидко! За кілька хвилин вони будуть тут. Коркханн знає всі таємні ходи і виходи. Тільки це врятувало нас під час штурму палацу. Швидше!

Ґордон схопив Ліанну за руку і потягнув за собою. Шорр Кан на мить затримався, підібрав пістолети загиблих і кинув один Ґордону. Він аж світився радістю.

— Бачили? Ці негуманоїди недуже кмітливі… Я не про вас, Коркханн. Загалом, вони зреагували як треба.

У одній зі стін відкрилися потаємні двері, і вони поспішно прослизнули у присмеркову галерею. Шорр Кан закрив за ними двері. Ліанна ридала, але Ґордону ніколи було її втішати.

— Чи можна непомітно проникнути до зали зв’язку? — Запитав він Коркханна. — Я повинен передати термінове повідомлення.

Коркханн ще не повністю оговтався.

— Послання? Кому? Баронам?

— Ні. Зарт Арну і флоту Імперії. Я тепер знаю, де ховається армада Х’харнів.

Вузьким, звивистим проходом, прокладеним у товстих стінах палацу, Коркханн вивів їх до широкого коридору.

— Центр зв’язку тут. Четверті двері звідси.

У коридорі нікого не було. Звідкись зверху доносився глухий шум, який утворювали полчища негуманоїдів, що заполонили палац.

— Треба поспішати, — торопив товаришів Хелл Беррел. — Весь палац у їх руках. Вони напевно прикінчили вже всіх людей графів. Якщо знайдуть нас, теж не будуть церемонитися. За кілька секунд вони увірвалися до центра зв’язку. Чоловік зі знаком Булави невмілими рухами намагався зробити щось за пультом. За його спиною стояли двоє Х’харнів, яким В’ріл доручив зв’язатися зі своїм флотом. Магелланійці не встигли навіть обернутися, як були вже мертві.

Ґордон направив пістолет на тремтячого від страху оператора.

— Ви вже передали послання Х’харнів?

По обличчю людини градом лив піт. Дивлячись на те, у що перетворилися Х’харни, він ледве вимовив заплітаючимся язиком:

— Я якраз намагався… Але їх частота… І модуляція… Вони дуже відрізняються від наших… Потрібен був час… Вони погрожували вбити мене… спалити мозок, якщо я не покваплюсь. Але я не зміг. Ось вам ще приклад нескінченної дурощі Х’харнів, подумав Ґордон. Використовують живі істоти як предмети, а якщо ті їм не підкорюються, негайно їх знищують. Хіба можна так чинити навіть з предметами?

— Хелл, — покликав він, — У тебе вже є досвід зв’язку з флотом Імперії. Спробуй ще раз.

Беррел зайняв місце оператора. Тим часом шум, що доносився з верхніх поверхів, ставав все голосніше.

Шорр Кан закрив двері на всі замки, які були.

— Врешті-решт вони доберуться і сюди, — сказав він. — Може бути досить скоро.

Хелл Беррелу після кількох спроб вдалося встановити зв’язок. На такій відстані телестерео було безпорадним, але незабаром у динаміках почулися голоси імперських офіцерів, а потім і самого Зарт Арна. Ґордон негайно повідомив, де знаходиться флот Х’харнів.

— Він біля Шпори Орла. У них абсолютно нова система антирадарного захисту.

Потім розповів про дрібні деталі, які дізнався при злитті з свідомістю В’ріла.

— Більше сказати поки нічого, — закінчив він. — Не знаю, чи вистачить цих відомостей, щоб їх виявити…

— Як би там не було, — перебив Зарт Арн, — будь впевнений, ми зробимо все можливе. Зв’язок перервався.

Більше нічого від них не залежало. Люди мовчки стояли у просторій залі. Залишалося тільки чекати.

Ґордон підійшов до Ліанни, взяв її руки у свої. З коридору долинув шум: ляскання крил, човгання ніг і копит, клацання зубів, скрегіт кігтів по облицьованним стінам коридору.

— Мені здається, — сказав Шорр Кан, — наближається той самий героїчний фінал, до якого ви так прагнули, Джоне. Ха! Принаймні, Сін Крівер отримав сповна. Підлість я б йому ще простив, але боже мій, яким він був нудним! Раптом вони почули новий звук. Вібрація, спочатку слабка, посилювалася і незабаром змусила тремтіти стіни палацу. Потім звук став слабшим і пропав зовсім.

Очі Шорр Кана блиснули.

— Це був важкий крейсер, і скажіть мені…

Над палацом, трясучи його до фундаменту, пройшов другий корабель, потім третій.

І раптом один з екранів телестерео засвітився. На ньому з’явилося зображення немолодої людини з суворими рисами обличчя і пронизливим поглядом. На головному уборі блищала емблема Геркулеса.

— Говорить барон Зу Різаль, — почав він. Але, побачивши принцесу, звернувся прямо до неї: — Ваша високість, я радий бачити вас цілою й неушкодженою!

Тим часом ІІІорр Кан поспішно повернувся спиною до екрана.

Ґордона це зовсім не здивувало. А барон продовжував:

— Ми розбили флот графів у околицях Острінуса і поспішили сюди. Наші кораблі, разом із залишками флоту Фомальгаута, зараз над вашою столицею. Місто наповнене полчищами Нарата. Що з ними зробити — знищити?

— Ні, зачекайте, — поспішно відповіла Ліанна. — Нарат мертвий, Сін Крівер теж. І мені здається…

Коркханн ступив до неї і шепнув щось на вухо. Вона схвально кивнула.

— І оскільки Нарат мертвий, мені здається, всі ці полчища добровільно повернуться на свої планети. Особливо якщо пригрозити їм повним знищенням. Коркханн бере це на себе.