Читати книгу - "Емісар"

Стенлі мав рацію. Не варто зараз телефонувати Інзі. Нехай краще вона думає, що я її покинув.

Третю я налив сам і запитливо подивився на нього.

— Бачу, ти поступово починаєш тямити, — зауважив Стенлі. — Для нашої людини це перша річ у скрутній ситуації.

Красномовно покрутивши пляшку в руках, він рішуче всівся у кріслі й склав руки на грудях.

— Отже, як казав батько нашої перебудови: «кто єсть ху». Так?

— Хотілося б, — стримано відповів я.

— Гаразд, — він кивнув. — Деякі речі я тобі мушу пояснити, адже тепер ми лишилися удвох, — і зловивши мій здивований і навіть обурений погляд, додав: — Ні, я не хотів сказати, що ми вже однодумці і ти мій з руками й ногами. Просто ми обидва заручники деяких обставин. І від нашого порозуміння залежить, чи зможемо з ними впоратися.

Я мовчав і не перебивав.

— Отож, ти хотів знати, через що усе це. А через що взагалі таке може відбуватися у нашому світі? Вірно. Тільки через гроші. Звісно, великі гроші. Усе банально, друже.

— А якщо конкретніше? — зиркнувши на нього спідлоба, попросив я.

— А якщо конкретніше, то походження грошей таке. Як ти знаєш, ще за часів розвинутого соціалізму наша держава підтримувала деякі країни третього світу. Як правило, це співпадало з моментом, коли така країна здобувала незалежність. Часто і саме здобуття цієї незалежності було потенційоване Радянським Союзом.

— Ви маєте на увазі Афганістан?

— У цьому разі ні, хоча події в Афганістані мали неабияке значення для виникнення нашої ситуації. Афганістан був для нас вимушеним кроком. Якщо б туди першими потрапили американці, то біля наших кордонів на величезній території розташувалися б військові бази ворога з тактичною ядерною зброєю. Гадаю, ти розумієш, про що я. Є стратегічна ядерна зброя, якою володіли як ми, так і вони, і яка в принципі з будь-якої точки планети досягає території ворога. Але для польоту стратегічної ракети потрібен час. Її можна збити по дорозі не раз і таким чином війна із застосуванням лише цього виду ядерної зброї була б війною нанесення ударів, проти яких є захист. Нагромадження стратегічної зброї на власній території не дає країні відчутної переваги над ворогом, котрий володіє тим самим. Я зрозуміло пояснюю?

Я кивнув, а Стенлі продовжив:

— Інша річ — тактична ядерна зброя, що, маючи малу потужність та відстань дії, є небезпечнішою для ворога, оскільки захисту від неї практично немає. Тому свого часу наші й спробували розмістити тактичні ракети на Кубі, щойно вона здобула незалежність. Тому й американці одразу заявили про початок війни, адже перебування наших ракет на Кубі робило їх практично беззбройними. Після цього наші змушені були забрати ракети, не привівши їх у бойову готовність. Ось чому й відбулося вторгнення радянських військ до Афганістану — розміщення там американських тактичних ракет було б для нас тим самим, що для американців наші на Кубі. Але афганська кампанія згодом зазнала поразки. І коли питання виведення військ з Афганістану стало для Союзу неминучим, а отже, не було жодних гарантій, що туди у найближчому майбутньому не прийдуть американці, постала перспектива пошуку аналогічної країни під боком у Сполучених Штатів, аби утримати терези у рівновазі, адже варіант Куби давно «накрився».

Ось для цього й були виділені гроші, про які йдеться. Уяви собі, яка це сума! Профінансувати по суті переворот у латиноамериканській, нехай невеличкій країні. Звісно, усе трималося у найсуворішій секретності. Коло державних службовців найвищого рангу, які брали участь у цій операції, було настільки вузьке, що коли в одну мить розвалився Союз, їх, можна сказати, зовсім не залишилося. Двоє померло, скажімо так, власною смертю — інсульт на такій роботі є чесно заробленою болячкою, а один з цих двох ще й був у похилому віці. Четверо, котрі залишилися, зуміли вловити суть, яка полягала у тім, що операція вже розпочалася і у їхніх силах повернути її у дещо інший бік, враховуючи безлад, який панував на той час як у країні загалом, так і в її владних структурах зокрема. Залізний порядок зник і усі, хто тримався хоч з якогось боку за край комуністичної «ковдри», різко почали тягти її кожний на себе. Так от, з оцих чотирьох людей особливі можливості мав… давай умовно назвемо його «Івановим». Саме він був у цій справі головним виконавцем. Скажімо так, інструментом, людиною, яка особисто нічого не вирішувала, але, будучи універсальним фахівцем, виконувала основний обсяг суперсекретної роботи, включаючи як проведення фінансових операцій, так і таємні переговори з силами цієї країни, назвемо її умовно Санталемо, котрі безпосередньо розпоряджатимуться фінансами й робитимуть переворот. Такий собі радянський безликий «Іванов», важливий гвинтик усієї справи, справжнього імені якого ніхто не знав. Отже, Іванов був у цій компанії людиною найкомпетентнішою й водночас не мав права голосу. Тому, коли почався хаос, хто як не він мав найкращі можливості та мотиви взяти ініціативу у свої руки? А мотив був неабиякий. Будучи, повторюся, дуже компетентним у справах, Іванов розумів, що після завершення у нього немаленькі шанси, що приберуть свої ж. Це й підштовхнуло його піти ва-банк, тим паче, умови для цього наче самі склалися. І він наважився. Прибравши двох інших з цієї поважної компанії, він зумів за допомогою третього перекинути гроші у цю ж саму країну, але вже на приватний рахунок. То ж для Радянського Союзу і Росії, як його головної сподкоємиці, мільярди «накрилися». Переворот у Санталемо також став проблематичним. А сам Іванов вчасно чкурнув за кордон.

Отож, з усієї «чесної компанії», яка знала про цю операцію, серед живих тепер залишилося двоє — Іванов і отой «третій», за допомогою якого він завершив справу. Тож цей «третій», назвемо його умовно… Емісаром, також був лише інструментом, фахівцем, причому, на відміну від Іванова, компетентним лише у своїй, вузькій сфері. Тому прямої загрози з його боку Іванов не відчував.