Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море 📚 - Українською

Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

229
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море" автора Аліна Центкевич. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 184
Перейти на сторінку:
борошном і маслом.

Крізь тонкі стінки намету чути було гавкання, виття і скімлення собак та хриплий од перевтоми голос Юхансена, який, годуючи зголоднілу зграю, закликав на допомогу всі нечисті сили. Псам важко було настачити їжі. У їхніх горлянках миттю зникали найтвердіші сухарі. Право дужчого було тут єдиним правом. Юхансенові доводилось докладати немало зусиль, щоб оборонити слабших. Потім він оглядав усім лапи. Із ста дванадцяти лап Юхансен мусив щоденно витягати дрібні, часом майже невидимі льодові голки й оскалля, які, набиваючись між пазури, болісно ранили собак. Під час цього огляду пси притихали, приязно торкаючись запушеними інеєм писками руки, що давала їм полегкість. Вони переставали шарпатися й вити, мовби дякуючи за ту хвилину, яка нагадувала їм спокійне, затишне життя на «Фрамі». Мандрівники вже давно забули про нього, принаймні старалися забути. Їм не вірилося, що тільки два тижні тому вони жили в теплі і затишку. Це сон чи дійсність? Часом здавалося, що вони вже багато місяців чвалають по кризі і цей похід ніколи не скінчиться.

Собак на ніч доводиться прив'язувати, інакше вони гострими, як бритва, іклами рвали мішки з продовольством. А прив'язані, вони, збившись докупи, несамовито скавучали, кидаючись один на одного, кусались і заплутували ремінні упряжки. Щоб розібрати їх на лютому морозі, треба було мати справді надлюдську терпеливість.

Увійшовши до намету, Юхансен щільно зашнурував його, щоб захиститись од вітру, заметілі й білизни, яка сліпила очі, і, в чому був, заліз до спального мішка. Від кухоньки вже йшло приємне тепло. Вода починала парувати. Наставала година відпочинку, що завдавало мандрівникам нової муки. Одежа відтавала поволі. З льодового панцира вона перетворювалася на мокрий, холодний компрес, який лише остуджував спальний мішок, і не висихала за ніч. Закляклі, сонні люди довго цокотіли зубами, чекаючи, поки звариться суп. Нерідко їх зморював сон, а коли вони прокидалися, на дні каструлі булькотіли вже тільки рештки їжі. І тоді вони мусили все починати наново. Не раз мандрівники засипали на півслові. Нансенові треба було зібрати всю силу волі, щоб вилізти з мішка і насипати в мисочки супу. Потім він швиденько повертався у своє лігво. Їли обидва лежачи — грілися. З особливою насолодою пили окріп з дрібкою молочного порошку. Цей напій не тільки розігрівав. Його запах повертав Фрітьофа в далекі роки дитинства, у Стуро-Фрьоєн. Пригадувалося, як дорога материна рука підносила до його уст чашечку гарячого молока. «Пий, — лупав її тихий, ласкавий голос, — пий, синку, і рости здоровий».

Сьогодні таке пахучо молоко, мабуть, п'є маленька Лів. Чи вона пам'ятає що батька? Чи впізнає його? Думка безпорадно зупиняється. Вітер шарпає полотно намету, заметіль раз по раз сипле снігом. Невже на світі десь є таке місце, як рідний дім, теплий, тихий, спокійний? А може, то тільки марення? Світ — це біла пустеля, холод і смертельна небезпека. Треба зібрати всі сили, щоб перемогти їх. Нансен глибше заривається в хутро мішка. Обидва мовчать. Вони надто втомлені, щоб витрачати сили на слова. Їх знову жде важкий день. Скільки ще тих днів? Полярник не соромився своєї хвилинної слабості.

«Я залишив на батьківщині все, що мав найдорожчого, — занотував Нансен у записнику. — Що на мене чекає? Скільки ще мине часу, поки я знову побачу своїх близьких? Раніше я весь час мріяв про полярні моря, а тепер, коли нарешті потрапив у льоди, невпинно лину думкою до тих, кого залишив удома, до тієї, яка має мужність чекати…»


Розділ тридцять восьмий
ПЕРЕМОГА І СМЕРТЬ ЧИ ВІДСТУП?

Кожний день Нансен починав з того, що готував сніданок. Вставав на годину раніше за Юхансена. «Звідки в нього береться сила?» — дивувався в душі його товариш, який був дуже витривалий, самолюбний і старався ні в чому не відставати від Нансена. Почувши рух у наметі, починали свій щоденний концерт собаки, не тільки голодні, але й спраглі, коли поблизу не було снігу. Стояв лютий мороз — близько сорока градусів за Цельсієм. У наметі було не набагато тепліше, ніж надворі. Роблячи записи, лагодячи подерту одежу, упряж і мішечки, мандрівники потерпали від пекучого холоду. Та найдужче він дошкуляв їм, коли вони щось шили, бо тоді доводилося скидати рукавиці. Руки покривалися болючими пухирями й виразками, які довго не гоїлися.

Мандрівники щоранку вирушали в дорогу ще напівсонні. До тями вони приходили вже тоді, як, спіткнувшись, падали на лід, що просто обпікав морозом. Щоб не загинути, тут завжди треба було мати ясну голову і неабияку силу.

Біжачи за упряжками по рівній, на перший погляд, площині, мандрівники мусили невпинно пильнувати, чи не чигає на них безодня під шкаралупою молодого льоду. Одного разу під Юхансеном, що біг біля останніх саней, білий корж розтрісся на дрібні шматки. Юхансен шубовснув по шию у крижану воду. Сильним ривком догори і вперед він трохи піднявся і встиг ухопитися за сани ззаду. Налякані собаки рвонули і витягли його на лід. До пізнього вечора Юхансен біг за упряжкою у замерзлому одязі, ніби закутий у панцир. Розстібаючи на постої куртку, по краях гостру, мов бляха, він поранив об неї пальці.

А до полюса було все ще далеко. Далі, ніж передбачав Нансен. Він підрахував, що кожен день наближатиме їх до мети на якихось двадцять кілометрів. Одначе розрахунки, виявилося, були помилкові. Нансен не взяв до уваги дрейфу крижаних полів, по яких вони йшли. Течія зносила мандрівників у протилежний бік, на південь. Кожний день, незважаючи на нелюдські зусилля, наближав їх до мети тільки на п'ять, шість, щонайбільше на дев'ять кілометрів — залежно від примх морської течії. Та й ці кілометри були відвойовані, видерті в Арктики ціною неймовірного напруження сил.

Часом на полоззя саней налипав сніг, раз по раз дорогу заступали високі льодові тороси. А коли поверхня криги була рівна, під ногами таїлися розколини. Не тільки люди, але й собаки швидко підупадали на силі. Танули й харчові припаси. Під час походу

1 ... 46 47 48 ... 184
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"