Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Очікування шторму 📚 - Українською

Читати книгу - "Очікування шторму"

382
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Очікування шторму" автора Юрій Миколайович Авдєєнко. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 156
Перейти на сторінку:
Сменін, коли Кузнецов поставив на стіл свій сніданок і сів поряд.

— Чекаю плівку, — без особливого смутку, навіть з відтінком безтурботності, сказав Кузнецов, розмазуючи ножем масло на м'якій булці. — Що двадцять шостого травня дав з Ростова телеграму в Радкіно. І як у безодню… А погода чудова…

— Тут завжди чудова погода, — тоном, що не допускає заперечень, заявив Сменін.

— У мене інше лихо. З величезними труднощами випросив у Донпостачторгу на десять днів машину для зйомок, а плівки все нема…

Сменін усміхнувся:

— Що Донпостачторг? Організація… Тут у місті є одна чарівна дама з своїм власним «роллс-ройсом». Прямо як у казці. Можу познайомити.

Стріпнувся, заблищав очима Кузнецов:

— Буду вельми вдячний, Гавриле Олексійовичу. Бачив її. Двічі бачив. Проїжджала вона на своїй машині, як амазонка на коні.

— Авжеж… — задоволено пробурмотів Сменін.

Каїров сказав:

— Даруйте мені, будь ласка. Та з вашої розмови я зрозумів, що ви живете тут давно… Як мені краще дістатися до водолікарні?

— Найкраще на візнику, — уважно подивився на нього Сменін, можливо, навіть незадоволений тим, що Каїров увірвав розмову.

— Це на протилежному кінці міста, — добродушно пояснив Кузнецов.

— Дякую, — відповів Каїров і підвівся з-за столу.

Вийшовши з буфету, він якийсь час постояв біля вхідних дверей. Потім, побачивши, що Кузнецов і Сменін залишають буфет, пересік хол і рішуче попрямував під сходи в коридор на чорний хід.

— Громадянине, ви куди? — майже з переляком запитала черговий адміністратор Ксеня Олександрівна Липова. Після нещастя з Поповим вона уважно стежила за цим коридором. — Громадянине…

— У чім справа? — запитав Каїров.

— Туди не можна.

— Чому?

— Це службовий коридор, — пояснила Липова.

Дуже незадоволене обличчя зробив Каїров:

— Мені сказали, що тут можна попрасувати штани.

— Вас увели в оману. Штани можна попрасувати в кравця Зольцмана. Це за рогом, п'ятдесят метрів звідси.

— Ну й готель! — обурився Каїров. — У нас у Баку таких готелів не буває…

— У нас гарний готель, — заперечила Липова. — Ми від тресту «Кавотель» подяку маємо…

— Подяку! — зневажливо махнув рукою Каїров. — Грошей немає у вашого тресту зручності організувати.

— Як немає грошей?! — образилася Липова. — Наш основний капітал двісті сімдесят тисяч карбованців. У нас іще два готелі, крім «Ельбрусу». «Гранд-отель» і «Європа».

— «Європа», — скривився Каїров і повернувся назад.

У холі голосна розмова з Липовою привернула увагу постояльців, серед яких були Кузнецов і Сменін.


Пісок струменів точно й без звуку. У горішній половині годинника його залишалося з сірникову головку.

«Отже, я знаю всіх трьох, — міркував Каїров. — Нахапетов, Сменін, Кузнецов. Але вся річ у тім, що, цілком можливо, ніхто з них не причетний до вбивства Попова. Дантист, якщо він існує, не обов'язково повинен жити в готелі. Він може працювати в комунальному тресті, мати доступ у будь-який з трьох готелів. У тресті працює сорок шість чоловік. Треба буде сказати Салтикову, щоб він узявся за трест. Убивство на грунті ревнощів також виключати не можна».


2

— О! Це ви! — Вікторія трохи відкинула назад голову і поправила волосся таким же граціозним жестом, як й вчора ввечері.

Робітник у фартусі — найімовірніше, осетин — схилився над верстатом, відстругуючи дошку. Стружки падали на підлогу нечутно, тому що рубанок, який бігав туди-сюди, вищав голосно й протяжливо.

— Я цілу ніч думав про наші лампи, — сказав Каїров, протягуючи Вікторії троянди. Їх було три. Й усі білі.

— Дякую, — відповіла Вікторія, приймаючи троянди. — Це дуже славно з вашого боку.

Каїров засоромився.

Вікторія підвелася з-за столу. Й зникла в іншій кімнаті, вхід до якої прикривала чорно-червона портьєра.

Робітник продовжував стругати, не звертаючи на Каїрова жодної уваги. Каїрову нічого не залишалося, як повернутися до нього спиною. Дивитись у вікно на світлу немощену вулицю, на чавунну водопровідну колонку, калюжу навколо неї і схожу на барак одноповерхову будову з вивіскою: «Консервне виробництво, соління огірків і різних маринадів. Г. К. Алоджава».

Вікторія повернулася. Мокрими пальцями вона тримала глиняний глечик, у якому стояли троянди.

— Скільки музикантів буде у вашому симфонічному оркестрі?

Її питання застало Каїрова зненацька.

— Чоловік шість, — сказав він.

Вона засміялася:

— Який же це оркестр?

— Живий. І навіть дуже гарний.

— Ви уявляєте, скільки музикантів мав бути в справжньому симфонічному оркестрі? — Вона поставила квіти на стіл.

— Багато.

— Правильно, — сказала Вікторія. І залишилася стояти поруч, на відстані простягнутої руки.

«Їй, звичайно, вже тридцять, — подумав Каїров. — Або близько того. Дивиться вона впевнено. Розуміє, що розумна й гарна. Посмішка примхлива. До речі, чому б їй не дозволяти собі примх».

— Люба Вікторіє, — сказав Каїров.

— Ви знаєте, як мене звати?! — здивувалася вона.

— Цю таємницю знає усе місто… Люба Вікторіє, я відкрию свій маленький секрет. Симфонічний оркестр — це така ж реклама, як і карачаївський молочний баранчик.

— О! Торговці… Після цього приходь до вас на шашлики!

— Саме вечерю в шашличній я хотів запропонувати на сьогодні. Ми могли б уточнити форму ламп і склад симфонічного оркестру.

— Як вас звати?

— Мірзо Іванович. Можна просто Мірзо…

— Мірзо Іванович краще. — Вона дивилася на нього з усмішкою, яка ще аж ніяк не означала згоди на вечерю. І Каїров розумів, вона оцінює його уважно й причепливо, як могла б оцінювати шубу в крамниці жіночого одягу.

Зітхнувши, вона тихо сказала, трохи примруживши очі:

— Не дуже ви схожі на власника чайхани і ресторану-погреба «Булонський ліс». Але це навіть цікаво…

Каїров мимоволі кинув

1 ... 46 47 48 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Очікування шторму"