Читати книгу - "Реальна загроза"

Тут Елі спритно вивернулась і звільнилася від моїх рук, залишивши у мене свій халат, а сама притьмом кинулася до спальні.

Якби я забарився бодай на мить, вона б напевно забарикадувалась у кімнаті, а потім, можливо, й викликала поліцію. Проте я встиг добігти до дверей, перш ніж вона зачинила їх, і сунув через поріг ногу, отримавши відчутний удар по коліну.

Не зважаючи на біль, я протиснувся до спальні, а Елі, переконавшись, що не зможе виштовхати мене, відступила в куток. Без халата вона залишилася в одній білизні, явно надягненій в очікування Ліниного повернення — коротенька прозора сорочка, що ледве доходила до талії, такі ж прозорі трусики й білі ажурні панчохи з мереживними підв’язками.

— Відвернися! — викрикнула Елі. — Не витріщайся на мене!

— А якщо я хочу витріщатися? Якщо хочу милуватися тобою… і кохатися з тобою.

— Ні! Ні! Йди геть!

Я підступив до неї впритул.

— Скажи це переконливіше. Скажи, що не любиш і ніколи не любила мене. Тільки не приплітай сюди дружбу. Скажи, що не хочеш мене, і я піду. Піду назавжди, викреслю тебе зі свого життя. Ти знаєш мене вже шостий рік. Знаєш, що я так і вчиню. Ну?!

Зібравшись на рішучості, Елі заговорила:

— Іди звідси, дай мені спокій. Я не люблю те… — Зненацька вона схлипнула. — Ні, не можу! Це неправильно! Я не хочу втрачати тебе, Сашко. Не залишай мене, прошу…

Я обійняв її, а вона притислася до мене всім тілом і підвела голову. Наші вуста зустрілися і злились у жагучому поцілунку. Це був найсолодший поцілунок у моєму житті.

— Елі, золотко, — промовив я, переводячи подих. — Це слід розуміти так, що…

— Що ти був правий, — кивнула вона. — В усьому правий… Але це не означає, що я обманювала тебе. Швидше я дурила сама себе і щиро вірила, що почуваю до тебе лише дружбу.

— І коли ж настало прозріння?

— Коли я дізналася, що адмірал Шнайдер — твій батько. Ця новина мене шокувала, я втратила обережність і подумала: мені однаково, чий ти син, я кохаю тебе таким, який ти є. Тоді я все збагнула… і дуже злякалася.

— Тому й уникала мене?

— Так, саме тому. Я боялась… і зараз боюся, що це зруйнує все моє життя.

— Не зруйнує, а просто змінить, — уточнив я, підхопивши Елі на руки й рушивши з нею до ліжка. — Не треба боятися, рідна, все буде добре. А зміни — лише на краще.

Наступні півгодини пройшли для мене, мов у чарівній казці. Ми з Елі кохалися з усім запалом, з усією пристрастю, що накопичились у нас за п’ять років цнотливої дружби. Ми подолали останній бар’єр, що розділяв наші життя, і насолоджувались надзвичайним відчуттям близькості і єднання…

Потім ми лежали поруч, знесилені після бурхливого сплеску почуттів. Я цілував м’яку Еліну долоню і спроквола гладив її пружний животик.

— Я така щаслива, Сашко, — сказала вона. — Мені так добре з тобою.

— Я теж щасливий, — відповів я. — Адже я мріяв про це з вісімнадцяти років.

— Ти не розчарований?

— Анітрохи. Все було просто чудово.

— Краще, ніж з іншими дівчатами?

— Набагато краще. Незрівнянно краще… За винятком Ліни.

Мабуть, за таких обставин не варто було робити останнє уточнення. Але навіть зараз мені не хотілося брехати — нехай і з добрими намірами. Перш ніж Елі встигла образитись, я поквапився уточнити:

— З нею все інакше. Вас просто неможливо порівнювати. З тобою мені аж дах зриває; це як скажений, запоморочливий політ у глибокому інсайді. А з Ліною — спокійно, тепло, затишно. З тобою більше пристрасті, а з нею — ніжності.

Елі трохи відсунулась, поглянула на мене й усміхнулася.

— Так само хотіла сказати і я. Майже такими словами. Я кохаю тебе, Сашко. Але кохаю й Ліну.

— Я теж кохаю її… Що нам робити?

І тут, наче за викликом, до спальні ввійшла Ліна.

— Даруйте, — мовила вона збентежено. — Сашко зачинив вхідні двері, але не замкнув їх. А мені набридло чекати у вестибюлі.

— Ти… ти давно ввійшла? — запитав я, відчуваючи, що нестримно червонію.

— Ні, оце щойно. Проте чула вашу розмову. То що ж нам робити?

— А в чому проблема? — озвалася Елі. — Зрештою, ми на Ютланді. Швиденько роздягайся і давай до нас.

Ліну таке рішення цілком влаштовувало, і вона, не гаючи ні секунди, почала скидати вбрання.

А я подумав, що традиційна полігамія не передбачає подібних стосунків, але вголос сказав про інше:

— Елі, люба, як же так? Пам’ятаю, ти завжди відкидала пропозиції Сью та Ґрети переспати з тобою вдвох. Твердила, що не сприймаєш групового сексу.

Елі солодко потяглась і нагородила мене лукавою усмішкою.

— Ну, по-перше, — відповіла вона, — я хотіла, щоб котрась із них завжди діставалася тобі. Мені ж і однієї вистачало. А по-друге, зараз нам ідеться не про секс, а про кохання. Це зовсім різні речі. Правда ж, Ліночко?

Ліна була згодна з нею.