Читати книгу - "Шляхи титанів, Олександр Павлович Бердник"

Десь унизу п’єдесталу вибухнуло полум’я. Воно, мов казкова квітка, охопило різноколірними пелюстками трьох юнаків. Відсвіти вогню виблискували на молодих прекрасних обличчях, сповнених любові і палкої нестримності. Здавалося, горять отак вони на вогнищі безсмертя і ніколи не згорять.

Видіння зникло. Аеровел виключив телеприйом. Очі Джон-Ея блищали захопленням і гордістю.

— А та раса, що напала на Землю, і досі панує там? — запитав він вченого.

— Ні! Ми, погодивши дії з нашими сусідами, послали на Полярну озброєну експедицію, щоб знищити вогнище агресії і загрози для миролюбних систем. Але ми запізнились. Там, на планеті в системі Полярної, відбулася міжусобна війна. Раби повстали, і напали на правлячу верхівку. Сили з обох сторін були колосальні. Вся поверхня планети спалена, знищена вщент. Атмосфера планети отруїлася так, що ми не знайшли жодної живої істоти, жодної рослини, навіть примітивних бактерій… Як бачите, не скрізь, як у нас, еволюція суспільства приводить до позитивних формацій…

— Чим же ваше суспільство відрізняється від попередніх? — тихо запитав Джон-Ей.

— Думаю, що всім. Особливо ж тим, що нами повністю ліквідована проблема, яка раніше терзала людство і навіть визначала політичне чи економічне обличчя попередніх соціальних формацій — проблема їжі, проблема наступного дня. Наука повністю задовольняє потреби людини в їжі і предметах вжитку. Але це стало другорядним. Ти бачиш, що наша їжа спрощена й уніфікована, хоч і має в собі всі необхідні речовини, з яких формується організм. Ми зовсім відмовились від м’яса тварин і взагалі живих істот… Ми вирощуємо такі плоди, які концентрують у собі всі елементи в потрібних пропорціях і придатні до споживання їх організмом. Дуже спрощувати процес споживання їжі ми не хочемо, бо при цьому буде змінюватися апарат травлення, а звідси і форми людини, які створювалися мільйони років і вважаються естетичними зразками. Але й наслідувати людей минулого, які мали навіть естетику харчування, ми також не будемо, бо це принижує Розум. У нас є значимі й високі цілі. Кожен індивід звільнений для того, щоб вбирати в себе мудрість Знання. Наше суспільство — воістину суспільство рівних. Ми зробили багато для Людини. Те, про що тільки мріяли ви, — здійснене. По всій планеті створений рівний м’який клімат, повністю знищені хвороби і можливість їх виникнення, стосунки між людьми регулюються не законами, як раніше, а свідомістю… І, нарешті, Людина так глибоко проникла в таємниці Матерії, що одержала необмежені запаси енергії — могутньої, зручної в користуванні. Саме ця обставина дозволяє проводити колосальні експерименти, які відкривають нову сторінку в житті Розумного Світу. Це — перемога над Простором!

У жертву новому Знанню було принесене багато життів молодих ентузіастів, бо. часто ми йшли наосліп, але тепер все найважче позаду. Мрії ваших поколінь ми втілюємо в дійсність…

— Це слова Георгія, — прошепотів Джон-Ей. — Ви справджуєте надії своїх предків. Але з’ясуйте хоч трохи суть ваших відкриттів. У двадцятому сторіччі і навіть в наш час такі проблеми належали до сфери містики, і в кращих випадках про них говорили тільки на сторінках фантастичних книг…

— Добре. Я скажу, — погодився Аеровел. — Річ у тім, що здавна культивувалися неправильні уявлення про суть Простору. Люди вперто вірили своїм почуттям, які переконували, що простір — це вмістилище матерії. Ейнштейн і Лобачевський перші стали на шлях руйнування звичних уявлень. Довго їх погляди були незрозумілими або малозрозумілими і відносилися до сфери абстракцій. А для нас це — життя, практика. Дослід показує, що Простір є там, де є поле гравітації. Простору нема без поля, поля нема без матерії, значить, Простір — це функція тяжіючої матерії…

Ми навчилися нейтралізувати простір. В потрібному напрямі, наприклад, на Місяці, ми створюємо смугу антитяжіння такої ж напруги, як і тяжіння. Простір зникає, ми опиняємось на іншому космічному тілі. Коротше, — політ зв’язаний з Часом. Час — це вимір певної кількості енергії, яка потрібна, щоб перебороти напругу поля і добратися до іншого світу! А ми не переборюємо тяжіння механічним пересуванням, а знищуємо його, нейтралізуємо!..

— Колосально! — вигукнув Джон-Ей. — Це… це… Я не знаю навіть, як назвати!..

— І не треба, — посміхнувся Аеровел. — У давнину були великі люди, які передбачали такі можливості, могутній розум яких пробивав усі оболонки закостенілих догм і консерватизму в мисленні, чий розум випереджав сучасників на тисячоліття…

Вдалині засиніла гладь моря. На березі, серед пишних рослин, підіймались сніжио-білі, рожеві, блакитні палаци. Вони здавалися казковим породженням морської хвилі, яка хлюпнула в небо і закам’яніла на сонці в неповторних прекрасних формах, переливаючись різноманітними фарбами. Летючий майданчик, підкоряючись руці Аеровела, повернув ліворуч і поплив над плантаціями рослин на північ. Показався великий квадрат простору, вільного від плантацій і будівель. Над цим місцем майданчик зупинився і почав знижуватись. Джон-Ей з хвилюванням дивився на розкопки, які проводилися внизу. Наскільки сягало око, з-під землі виростали залишки чудесних старовинних палаців.

— Це ваше місто, — промовив Аеровел, звертаючись до Джон-Ея.

— Але ж воно було на березі моря?

— Море відійшло…

Майданчик зупинився. До нього підбігли якісь люди — молодий рожевощокий хлопчина і кучерява мініатюрна дівчина.

— Найстаріший археолог, — прошепотів Аеровел.

— Найстаріший? — засміявся Джон-Ей.

— Так! Ви забуваєте про довголіття. Бералі і Мрія — керівники розкопок, — відрекомендував учений.

Ті уклонились гостю, про якого вже чули.

— Ми повинні виявити місцезнаходження Інституту Анабіозу, — звернувся до археологів Аеровел.

— Ми допоможемо з радістю, — відповів Бералі. — Але як?

— Я пройду по вулицях, — сказав Джон-Ей. — Гадаю, мені вдасться впізнати що-небудь і згідно плану згадати, де був Інститут. Але для чого все це потрібно?..

— Секрет, — засміявся Аеровел. — Дізнаєтесь потім…

Керівники розкопок і прибулі повільно рушили по вулицях мертвого міста. Багато дечого було чужим для Джон-Ея, тому що від часу вильоту експедиції до загибелі міста минуло майже чотири століття і його вигляд змінився до невпізнання. Але ось вони зупинилися на краю широкої зореподібної площі, і в Джон-Ея вирвався радісний вигук:

— Впізнав! Ось Палац З’їздів! Тепер ми знайдемо легко…

Він розгорнув карту, всі схилилися