Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Поеми - т. 4, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Поеми - т. 4, Франко І. Я."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поеми - т. 4" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 106
Перейти на сторінку:
руки, тільки крила,

Що їх вітер оберта».

 

«Брате Санчо,- мовив лицар,-

Зараз видно, що в лицарськім

Ремеслі ти ще не битий

І не знаєш, що й куди.

 

Велетні, не вітряки се!

Та коли ти їх боїшся,

То стій тут, молися богу,

Я вже їх поборю сам».

 

І, не слухаючи далі,

Як кричав до нього Панса,

І просив його й божився,

Що се таки вітряки,

 

Лицар ваш погнав галопом

К вітрякам, дививсь очима,

А не бачив… Надлетівши

Близько, так почав кричать:

 

«Стійте, підлі, не втікайте!

Я один-одніський лицар

Всіх вас разом визиваю

Битись на життя і смерть!»

 

В той момент подув сильніше

Вітер, крила заскрипіли,

Швидше почали вертітись,

Захитались вітряки.

 

Лицар взяв се за наругу.

«Га, поганці,- крикнув люто.-

Хоч би мали ви ще більше

Рук, ніж клятий Бріарей, 17

 

Я вам тут усім дам раду!»

І зітхнув до Дульчінеї,

Спис взяв низом, щитом вкрився,

Сп’яв острогами коня.

 

Мов безумний, кинувсь з болю

Росінанте і щодуху

Полетів страшним галопом

Просто к першому млину.

 

Щастя лицарю сприяло:

Кінь не гепнув по дорозі!

Своїм списом він відразу

Вітряка крило пробив.

 

Але втім повіяв вітер,

І крило поперло вгору,

А з собою й Росінанта,

Й Дон-Кіхота підняло.

 

В тій же хвилі сильний розмах

Кинув їх обох далеко;

Лицар і його коняка

Полетіли, мов грушки.

 

Хруснули кістки лицарські,

Клуб оббив собі конисько

І оба, на землю впавши,

Ворухнуться не могли.

 

Санчо, вздрівши се, прискочив.

«Пане,- мовив,- чи ж то я вам

Не казав, що з вітряками

Ви взялися воювать?»

 

«Тихо, Санчо,- мовив лицар,-

Я вже знаю, як се сталось:

Се той ворог мій смертельний,

Фрестон-чарівник, зробив.

 

Він позавидів мені

Слави й світлої побіди

І тих велетнів поганих

В вітряки перемінив.

 

Але жди ти, поганине!

Всі твої чортівські штуки

Я своїм мечем могучим

На капусту посічу!»

 

«Все се зробить бог, як знає»,-

Мовив Санчо і, піднявши

Лицаря й коня на ноги,

Сісти лицарю поміг.

 

Наче кучма на п’яниці,

Так набакир славний лицар

На коні сидів, аж Санчо

Запитав, що се йому?

 

«Та болить, небоже Санчо,-

Мовив лицар,- та в лицарстві

Не ведесь так, щоб жалітись,

Коли що в кого болить».

 

«Га, як так,- промовив Санчо,-

То нехай! Хоч я волів би,

Щоб ви жалувались, пане,

Як чого вам це стає».

 

Бо про себе я скажу вам,

Що не думаю держатись

Сих звичаїв: як що-небудь,-

Буду йойкать і кричать».

 

Усміхнувсь на сюю мову

Лицар. Та що ніч запала,

То вони під дубом в полі

Розложились на нічліг.

 

Санчо повечеряв добре

І побулькотів з барильця,

Але лицар, Дульчінею

Споминаючи, не спав.

 

Так скінчився день той славний,

Що імення Дон-Кіхота

Й Санчо Панси по вік вічний

В людській пам’яті вписав.

 

XIII

 

 

Дон-Кіхот і Санчо Панса,

Вставши не зовсім то й рано,

Поснідавши, що там мали,

Рушили на битий шлях.

 

«Тут, небоже Санчо, буде

Нам пригод, мов бобу в місі! -

Мовив радісно наш лицар,

Підганяючи коня.-

 

Тільки, знаєш, як до бою

З лицарем яким я стану,-

Ти шануй лицарський звичай,

Помагать мені не смій.

 

Інша річ, якби на мене

Деякі драби напали,

Хлопи, слуги, голодранці,-

Тут до бою й ти спіши!»

 

«Пане любий,- Мовив Санчо,-

Чоловік я супокійний,

У лицарськім ділі дурень,-

Де ж мені вам помогать?

 

От хіба би хто на мене

Кинувся, тоді, даруйте,

Я, як зможу і зумію,

Борониться буду сам».

 

Поки ся велась розмова,

Глянь: помалу їдуть шляхом

Два черці-бенедиктини

На високих, добрих мулах.

 

На очах великі, темні

Окуляри, парасолі

Розпущені понад ними,

Лисини у каптурах.

 

А за ними п’ять-шість кроків

Їде гарний, критий повіз,

Вколо нього штири кінні

Й два погоничі пішком.

 

Аж підскочив на сідлі

Дон-Кіхот, уздрівши сеє.

«Санчо,- крикнув,- ось пригода,

Найкраща з всіх пригод!

 

Голову свою даю,

Що сі чорні два спереду -

То могучі чародії,

Чорнокнижники якісь.

 

А в колясці сій, напевно,

Вкрадену якусь царівну

Під сторожею міцною

На край світу десь везуть.

 

Ну, такого я насильства

Стерпіти не можу, Санчо!

А ті кляті чародії

Здавна допекли мені!»

 

«Господи! - злякавшись дуже,

Скрикнув Санчо.- Тут нам буде

Гірше ще, ніж з вітряками!

Пане, що се вам здається?

 

Гляньте, се не чародії,

А черці-бенедиктини,

А в колясці, певно, їде

Якесь панство до Севільї.

 

Схаменіться, пане любий!

Ні з попами, ні з панами

Не вдавайтесь у пригоди,

Бо добром не скінчите!»

 

«Санчо,- згірдно крикнув лицар,-

Не плети, чого не вмієш!

Я кажу: се чародії!

Зараз се побачиш сам!»

 

І, під’їхавши близенько,

Став конем посеред шляху

І, до штурму спис спустивши,

Так покрикнув до черців:

 

«Ви, погане, дідьче плем’я,

Зараз

1 ... 46 47 48 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 4, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поеми - т. 4, Франко І. Я."