Читати книгу - "Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти, Данило Борисович Яневський"

Генеральний секретаріат у «Зверненні до революційної демократії Росії» оголошує про включення до складу УЦР представників «всієї демократії краю» та вперше публічно спростовує «поширювані темними силами чутки» про зносини Ради з владними колами Австро-Угорщини та Німеччини.

Французькі війська розпочинають наступ біля м. Верден, який триває до 13 серпня.

УЦР відхиляє пропозицію Тимчасового уряду взяти участь у Державній нараді в Москві та заявляє, що тільки Всеросійські та Всеукраїнські Установчі збори «можуть висловити несфальшовану, справжню волю народну».

До складу УЦР входять представники більшовицької партії.

Політична ситуація на теренах південно-західних губерній остаточно виходить з-під контролю Тимчасового уряду та політичних сил, які його підтримували.

Київський губернський з’їзд Ради селянських депутатів та представників повітових селянських рад засуджує «Інструкцію» Тимчасового уряду, оголошує УЦР та ГС «єдиним урядом, який захищає інтереси трудового селянства», закликає селян до об’єднання навколо цих інституцій.

ЦК УПСР відкликає своїх представників з Генерального секретаріату і відмовляється брати участь в його роботі до ухвалення Малою радою відставки діючого складу ГС.

Біля м. Верден припинився наступ французьких військ.

Мала рада схвалює відставку ГС.

Мала рада формує новий склад Генерального секретаріату: Д. Дорошенко (голова (м)), Сергій Веселовський, В. Винниченко. В. Дрелінг, Олександр Зарубін, Олександр Лотоцький, М. Рафес, Михайло Савченко-Більський, І. Стешенко.

МР приймає відставку Д. Дорошенка з посади голови ГС та доручає формування «уряду» В. Винниченку.

Київський губернський український національний з’їзд висловлюється проти «Інструкції» Тимчасового уряду.

Всеукраїнський з’їзд поштово-телеграфних працівників визнає УЦР «вищим крайовим революційним органом, який має правити Україною» та ухвалює резолюцію про скликання Українських Установчих зборів.

МР затверджує новий склад Генерального секретаріату: В. Винниченко (голова), О. Зарубін, О. Лотоцький, Б. Мартос, М. Савченко-Більський, П. Стебницький, І. Стешенко, М. Туган-Барановський, О. Шульгін.

Обрано комісію для розробки закону про вибори до Українських Установчих зборів:

Делегація ГС виїжджає до Петрограду для представлення Тимчасовому урядові на затвердження складу секретаріату та визначення його компетенції.

Загальні нібито «збори» військовиків-українців Чорноморського флоту, гарнізону та жителів міста (склад, кількість та повноваження учасників цих зборів невідомі) засуджують «Інструкцію» Тимчасового уряду; вимагають затвердження «Статуту вищого управління Україною», розробленого УЦР; розширення складу ГС; визнання УГВК «правочинним» військовим органом; запровадження при штабі командуючого Чорноморським флотом посади комісара з українських питань; розповсюдження юрисдикції ГС на Катеринославську, Харківську, Херсонську та материкову частину Таврійської губерній.

Збройний виступ військових частин під командуванням Верховного головнокомандувача генерала від інфантерії Л. Корнілова з метою «порятунку Батьківщини», «придушення більшовицького повстання в Петрограді» та інших акцій, інспірованих німецькою агентурою.

Надзвичайне засідання Всеукраїнської ради військових депутатів закликає УЦР та Генеральний секретаріат взяти владу в Україні до своїх рук, запровадити в життя постанови ІІ Всеукраїнського військового з’їзду про українізацію військових частин.

ІІ Всеукраїнський з’їзд залізничників визнає УЦР «єдиним революційним урядом України», вимагає у ГС негайно призначити генерального секретаря шляхів сполучення, взяти керівництво шляхами сполучення на території України у свої руки, підтримує ідею створення вільного козацтва, засуджує «Інструкцію» Тимчасового уряду, визнає необхідним злити всі «етнічні» українські землі в одне ціле.

МР визнає Тимчасовий уряд єдиною законною владою в Росії, а в Україні — УЦР та ГС, створює паралельний орган влади за участі більшовиків — Комітет охорони революції та звертається до О. Керенського з проханням якомога швидше затвердити склад Генерального секретаріату.

Штаб Верховного головнокомандувача російської армії констатує: «Загальний настрій армії продовжує бути напруженим, нервово-очікувальним. Головними мотивами, які визначають настрій солдатських мас, як і раніше, є нестримна спрага миру, стихійний потяг до тилу, прагнення якомога скоріше перейти до якої-небудь розв’язки. Крім того, нестача обмундирування та продовольства, відсутність яких-небудь занять у зв’язку з непотрібністю та відсутності користі від них, на думку солдат, пригноблююче впливає на настрій солдат та приводить до розчарувань».

Тимчасовий уряд проголошує Росію республікою.

Тимчасовий уряд затверджує Генеральний секретаріат.

Друга сесія Всеукраїнської ради селянських депутатів вимагає від ГС початку діяльності секретарів продовольчих, військових, судових справ, шляхів, пошт та телеграфів, поширення його юрисдикції на інші «етнічні» території України.

Фактично це означало висунення територіальних претензій до Австро-Угорської монархії (тобто Австрії, Угорщини, Словаччини, частини Польщі в її складі), Російської республіки (частини Польщі в її складі), Королівства Румунії, тобто до держав, які увіходили до складу обох воюючих коаліцій!

Друга конференція УПСР висловлюється за проведення Українських Установчих зборів незалежно від російських; за блокування на виборах до Всеросійських Установчих зборів із Селянською спілкою та з тими партіями, які поділяють принцип класової боротьби і визнають передвиборчу платформу УПСР.

Виконавчий комітет Всеукраїнської ради робітничих депутатів ухвалює постанову про необхідність створення як центральної, так і крайової влади за «революційно-демократичним» принципом (тобто за участі більшовиків та без демократичних партій).

Всеукраїнська рада селянських депутатів визнає УЦР «виразником інтересів та волі всієї демократії України», закликає Тимчасовий уряд розширити автономію України та завершити війну.

Англійські війська відновили наступ в районі міста Іпр.

УЦР скликає в Києві у Педагогічному музеї так званий «З’їзд народів Росії»/«З’їзд поневолених народів». Обрані невідомо ким і за