Читати книгу - "Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко"

- Або того, що за ці слова Єгор вибачатиметься походом у ресторан.

- Так з ресторану й треба було починати! – зраділа Соня. – Гаразд. Простежимо.

Наступного дня, як і задумували, усією бантою виїхали у Хмільник. Ми з Єгором залишилися у засаді біля лікарні, а Соня пішла відносити сукні свекрусі. Час очікування йшов дуже повільно. Ми з коханим навіть встигли випити кави та придивитися до машин на стоянці, обираючи модель для наступної покупки. Звісно, грошей у нас на неї не було, але ось такі планування дуже зближували. Не раз бувало йдеш із ним по вулиці, дивишся на гарні будинки і обговорюєш, який би ми узяли собі: в одного хороший гараж, в іншого пейзажні вікна... Перебираєш харчами, наче вже завтра готовий договір купівлі-продажу оформлювати, а насправді твій бюджет хіба що на собачу будку розрахований. Але байдуже, головне мати спільні плани та вірити, що все найкраще чекає на нас попереду.

Соня підійшла зі збентеженим виразом обличчя.

- Не знаю, чи не дарма ми все це задумали... – прошепотіла вона, долучаючись до нашої засідки. – Я спитала у тьоті Томи навіщо їй святкове вбрання. Прямо в лоба.

- А вона що? Розкололась?

- Сказала, що на випадок похорону. Хоче обрати найгарніше.

В мене аж мороз пішов по шкірі. Я подивилась на Єгора – той взагалі зблід. Було видно, що у ньому вирує відчуття провини.

- Ми не кинемо це на півдорозі, - постановила, поки він не передумав. – Почекаємо трохи. А якщо я помиляюсь, то всі разом підемо до Тамари Петрівни та спробуємо реабілітуватися.

- Аби не було запізно... – зітхнув коханий.

Ми просиділи за деревом десь дві години. Всі троє почувалися пригнічено. Навіть не могли знайти теми для розмови, бо з кожною хвилиною настрій ставав усе гіршим. Я шукала розради в обіймах чоловіка, Соня – лускала вже другу пачку насіння, а сам Єгор гладив мене по голові, немов кішку – напевно, це діяло на нього як антистрес.

- Я – найгірший син, - промовив він.

- Тоді я – найгірша невістка.

- А я... – Соня замислилась, - найгірша нагуляна дитина її чоловіка.

На цьому можна було б завершувати нашу таємну операцію, якби з дверей лікарні не вийшла Тамара Петрівна. В мене аж коліна затремтіли від адреналіну! Схопивши своїх напарників за руки, впала прямо на землю.

- Ви це бачите? – прошепотіла.

А дивитись було на що! Тамара Петрівна вилетіла на поріг, наче Алла Пугачова на сцену. Зачіска з начосом, сукня, високі черевики... Такою свою свекруху я бачила тільки на весіллі. Лише одна відмінність: там вона була з кислою пикою, а тут аж сяяла.

- Матір рідна! – не втримався Єгор.

- Так, це вона, - Соня насилу стримувала сміх. – На помираючу зовсім не схожа.

- Може, вже воскресла?

Я подумки готувалась до промови на честь своєї перемоги над несправедливістю і обирала ресторан, в який нас із Сонею поведе Єгор (варіантів було не так багато, бо з безробітним сильно не розгуляєшся), але Тамара Петрівна виявилась жінкою з сюрпризом. І цим сюрпризом було чорне БМВ, з якого виліз сивий, як Санта Клаус, дід.

- Постривайте, невже це її хлопець? – не повірила Соня.

- Ну... Хлопцем він був років п’ятдесят тому.

Ти часом кавалер все встиг вручити моїй свекрусі букет з п’яти червоних гвоздик. Як на День «Пабєди», їй Богу.

- Ні, ну це вже на голову не налазить! – у мені буквально вибухнула злість. – Я її з ложечки годую, голову їй мию, роблю масаж п’яток... А вона з мужиком запалює? Мене використали! Підло і безсовісно! Все, - піднялась на ноги. – Валимо звідси, поки я не висловила їй усе, що думаю.

Єгор спіймав мене, не даючи зрушити з місця.

- Сонечко, я обов’язково віддячу добі за всі старання, обіцяю. Ти забудеш усе це, як страшний сон, - він поцілував мене у кінчик носа. - Але зараз нам треба ще трохи затриматись.

- Навіщо?

- Я маю дізнатися, що це за перець. Раптом мама повелась на якогось альфонса...

- І що він у неї забере? Баранів? Корову? – пирснула Соня. – Чи тону гарбузів з городу?

- Дівочу честь, - відповіла я, згинаючись навпіл від сміху.

- Це моя мама. Я маю знати, що вона у надійних руках... – стояв на своєму Єгор. – Ходімо! Здається, вони направляються у парк.

Закохані були настільки захоплені одне одним, що нам навіть не треба було сильно маскуватися. Тримались на відстані та йшли за ними алеєю. Я не знала, що такого особливого хотів побачити Єгор. Особисто мені було трохи противно...

Раптом нам перегородили дорогу. Високий чоловік, десь під два метри, накачаний, дуже привабливий... Такому треба працювати рятувальником на пляжі, аби жіночки мліли не тільки від сонця, а й від його рельєфів. Ну... мене це, звісно, не стосується. Мій Єгор найкращий. Просто, якщо раніше я вважала його богом краси, то тепер він став напівбогом.

- Мені копів викликати? – промовив, свердлячи нас поглядом.

- Що? – Соня вийшла наперед, готуючись за потреби наваляти цьому велету. – Якісь проблеми?

- Це у вас будуть проблеми, якщо не перестанете переслідувати мого батька! Збоченці... Думаєте, я не помітив, як ви на нього з-за кущів дивитесь?

У мене аж від серця відлягло.

- Ми зараз усе пояснимо... – почав Єгор. – Справа в тому...

Він став навпочіпки, щоб зазирнути через плече незнайомця. Шкода, але наш об’єкт спостереження вже зник з поля зору.