Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

Я вже біля салону. Чекаю тебе.

Я перечитую повідомлення втретє й дурнувато усміхаюся. Очі самі повертаються у вікно, хоча звідси я, зрозуміло, не можу бачити автомобіль Богдана. Хоча б тому що стоянка зовсім з іншого боку.

Майже закінчила. Буду за кілька хвилин.

Закінчила я ще годину тому. Дівчата в залі закінчують з останніми клієнтками, тому я можу йти. Однак весь цей час я чекала, коли він звільниться. Попри те, що Богдан не обіцяв мене забрати, я чекала. За останні два тижні це вже увійшло у звичку. Він забирає мене з роботи. Частіше ми проводимо вечори разом: ходимо в кіно, вечеряємо в кав’ярні, гуляємо містом, відвідуємо виставки. Іноді в Богдана немає часу для того, щоб побути зі мною. У такі дні все, що він дозволяє собі — забрати мене з роботи, відвезти додому й довго-довго цілувати в автомобілі під під’їздом.

Я не знаю, як буде сьогодні, але з передчуттям мчу до виходу, на льоту прощаюся з дівчатами й прошу їх зачинити за собою. Стосунки в колективі склалися теплі. Ми щоранку разом п’ємо каву, розмовляємо й чекаємо клієнтів. Перший тиждень я зустрічала їх особисто, потім припинила, усвідомлюючи, що не зможу бути прив’язаною до роботи завжди.

За порадою Жанни я розповіла дівчатам свою історію. Вигадувати нічого не довелося. Після розлучення з чоловіком я довго намагалася знайти себе, і тільки згодом, коли зустріла Богдана, змогла повірити у власні сили, відкрити салон і почуватися щасливою. Вигадувати нічого не довелося, тому що це моя правдива історія.

— Перший запис завтра на дев’яту, — повідомляю їм уже біля дверей. — Бувайте.

Автомобіль Богдана огортає мене його запахом: духами з ароматом сандалового дерева, і ним самим. Я тягнуся до нього за поцілунком, легенько торкаюся його губ, відкриваюся для нього, дозволяю поглибити ласку.

— Я скучив, — шепоче він. — Вчора мені було тебе мало.

Весь цей час між нами нічого не було. Ні він, ні я не квапимо події, пливемо за течією, пізнаємо одне одного трохи краще. За два тижні спілкування з’ясовується, що в нас багато спільного: ми читали одних і тих же авторів, дивилися одні й ті ж фільми, слухали, передбачувано, одні й ті ж треки. Поруч із Богданом я можу увімкнути улюблену композицію й бути впевненою, що він не вимкне її й не почне мені дорікати тим, яку фігню я слухаю.

З ним я можу вибрати фільм, зручно влаштуватися в нього під боком і заснути на руках, знаючи, що після він дбайливо перенесе мене на ліжко і вкриє пледом. Я можу робити стільки всього з ним, що іноді мені здається, що таких ідеальних людей не буває й Богдан просто під мене підлаштовується.

— Поїхали до мене?

У моїй пропозиції саме те, про що він подумав. Бажання перейти на наступний рівень стосунків. Ми там уже були, боятися немає чого, але від хвилювання чомусь поколює подушечки пальців, а тіло вкривається сиротами. Зрозуміло, я не планувала нічого такого саме сьогодні. Пропозиція здалася мені логічною і правильною. Ми дорослі люди, обоє вільні, відчуваємо симпатію одне до одного і в нас уже був секс. Чи варто вдавати, що нас задовольняють лише обійми й поцілунки?

За цей час ми залишалися кілька разів у нього. Дивились фільм, їли доставлену піцу й обіймалися. Богдан не натякав на більше, а я почувалася в безпеці й боялася зруйнувати цю ступінь довіри.

— Заїдемо в магазин за вином? — пропонує.

— Обережніше, чоловіче, — віджартовуюсь, — інакше я подумаю, що ти згоден бути зі мною тільки випивши.

Він сміється. Паркується біля магазину, бере мене за руку і веде до входу в супермаркет. Всередині я як маленька дівчинка беру фрукти, пару шоколадок і цукерки. Поняття не маю, хто й коли це все з’їсть, але зараз хочеться чогось такого приторно-солодкого, майже ванільного. У моєму житті відчайдушно не вистачає рожевих єдинорогів і солодкої вати, щастя, яке не потрібно вигадувати, а яким просто можна насолоджуватися.

Коли ми під’їжджаємо до каси, у нашому візку виявляється не тільки їжа, але і близько сотні ароматичних свічок. Що дивно, їх туди поклала не я, а Богдан.

— Влаштуєш мені романтичний вечір?

— Востаннє коли я в тебе був, помітив чудове джакузі.

Розрахувавшись за покупки, йдемо до автомобіля. Кладемо повний пакет на заднє сидіння і вирушаємо за моєю адресою. Богдан паркує автомобіль біля входу. Обережно прилаштовується між чорним седаном і червоною Хондою.

Ми синхронно залишаємо салон автомобіля, я чекаю, поки Богдан дістане пакети, й тільки потім ми заходимо в будинок. Опинившись у квартирі, я насамперед тікаю в душ. Знімаю із себе одяг і довго ніжуся під теплими струменями, змиваю втому й наприкінці почуваюся людиною. Жінкою. Ніжною, ладною на все заради свого чоловіка.

Втім, коли я виходжу з душу, розумію, що немає потреби бути до чогось готовою, тому що чоловік зробив усе сам. Обладнав другу ванну з джакузі, обставивши її свічками, переніс сюди невеликий журнальний столик, де розмістив закуску й вино з келихами.

— Ти ж не забув, що я щойно з душу?

— Сподівався, ти не будеш купатися.

— Прорахувався.

— Ти можеш не залазити, — серйозно каже він. — Посидиш скраю за компанію.

— Ти купатися до мене прийшов?