Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг 📚 - Українською

Читати книгу - "Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг"

734
0
05.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око" автора Майкл МакКланг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 71
Перейти на сторінку:
не здається вбивством, а вона не прагне нічого іншого. Але подумай, Хольгрене: ми збираємося дозволити Атагос висмоктати з її тіла душу. Ти не знаєш, що це таке. Я, хай йому чорт, знаю. Я швидше допоможу їй перерізати собі вени, ніж ще раз стану свідком цього спектаклю.

Він і гадки не мав, що це таке. Жодне з них не мало.

-- Якби ви бачили, на що здатна Атагос, що трапиться, коли Атагос поневолить її, ви б зараз так не щебетали.

-- Ми зовсім не щебечемо, Амро. І ти це знаєш. Невже ти не бачиш? Це її єдиний певний спосіб звільнитися. Вона не померла від ран, завданих їй Королем Тіней, і від втрати ніг теж не помре, навіть якщо вони загниють. Навіть якщо їй відрубати голову – це не вб‘є її. Король Тіней наказав їй жити, і саме це вона робитиме, до межі своїх можливостей. Тільки обійми Атагос звільнять її.

-- Теж мені свобода, бути поглинутою. Звісно, вона звільниться від Короля Тіней, але її душу пожеруть. Хоча б на хвильку задумайся про це.

Я схрестила руки і з усіх сил спробувала заспокоїтися. Було важко.

-- Може ти й маєш рацію, -- продовжила я. – Проте це не має значення, згоден? Правильно чи ні, це трапиться, що б я не говорила. Тож йди і готуйся. Просто дай мені зараз спокій. Я повернуся.

-- Як скажеш. – В нього на обличчі був скорботний вираз. Навіть розлюченій, мені було боляче бачити його таким. Я втекла в руїни, відчуваючи в серці біль, який не могла пояснити.

 

Найвища точка в Таготі знаходилася на вершині напівзруйнованої вежі без даху, кольору іржі, з далекого північного боку міста, за квартал від смертельних земель, що оточували місто. Я видряпалася на найвищий поверх і сіла у широкому овалі вікна, що дивилося на захід. Спустивши ноги, я дивилася на кошмарний пейзаж, створений Королем-Чарівником. З висоти п‘ятого поверху він не виглядав красивіше. Скільки шкоди можуть наробити ненависть і заздрість, якщо мають достатньо сили.

Може Хольгрен мав рацію. Може без магії світ стане кращим, але я підозрювала, що сила просто набуде якоїсь іншої форми. Ефекти зловживання нею залишаться більш-менш такими самими: така чи інша смерть для безсилих. Людство таке передбачуване.

Будуть це закляття, мечі чи якісь вдосконалені аркебузи, могутні силою заберуть все, що захочуть, і залишать після себе трупи. В порівнянні мій фах виглядав ледь не шляхетним. Я ніколи не забрала нічого в когось, хто мав менше за мене.

Я глянула за межі смертельних земель, на край долини, на обрій і ледь помітні завитки хмар, що рухалися на північ. Був один з тих яскравих зимових днів, що оманливо сонячні. А тільки зайдеш в тінь і відчуєш, як холод висмоктує тепло твого тіла. Ніч буде холодною. Може навіть випаде сніг. Я роками не бачила снігу – в Люсернісі рідко коли було холодно, що хоча й не було головною причиною, чому я переїхала туди, було однією з причин, чому я залишилася.

Я злилася на Хольгрена за те, що він погодився допомогти Руікі вбити себе, і що ми збиралися скористатися її смертю. Ця жертва була ідіотизмом. В ній не було нічого шляхетного чи славетного. Але що мені було робити? Все життя ходити за нею, щоб в неї не було нагоди вбити себе? Ховати від неї всі гострі предмети? Прив‘язати її, насильно годувати? Якщо вона мала намір зробити це, які міри я б не приймала, в кінці-кінців, вони будуть недостатніми. Шанси, що ми проживемо наступний день і так були мізерними. Від цього ситуація не ставала приємнішою.

Я злізла з вікна і лягла навзнак, споглядаючи на небо. З цієї позиції, зі стінами, що закривали навколишню місцевість, я могла бути будь-де. Небо – це небо. Я спробувала уявити собі, що я в Люсернісі, чи Коруні, чи навіть Белларіусі – де завгодно, тільки не в Таготі. Не виходило. Тиша, брак вуличного гулу і людських голосів, надто відрізнялися від усіх тих місць, в які я намагалася перенестися в своїй уяві. Чи я колись повернуся в Люсерніс, чи хоча б кудись, що нагадує цивілізацію? Коли закінчиться цей кошмар?

Я дивилася на небо і повільно мирилася зі своєю ситуацією. Я була в Таготі, й завтра або післязавтра ми збиралися виступити проти Атагос і швидше за все загинути. Якщо виживемо, то зустрінемося з Та-Аготом і швидше за все загинемо. Якщо виживемо після цього, то зрештою знов зустрінемося з Королем Тіней і вже майже точно загинемо. Існувала велика ймовірність, що ми з Хольгреном загинемо в найближчому майбутньому. Це мені страшно не подобалося. Не тільки тому, що мені дуже хотілося жити, а тому, що мені хотілося жити поруч з ним. В мене розривалося серце від самої думки про все те, чого ми не зазнаємо, якщо не переживемо свої чисельні зустрічі зі згубою. Тоді мене осінило. Я ляснула себе долонею в чоло і встала на ноги. Кінець кінцем навіть до мене доходить, коли я поводжу себе як дурепа.

Існувала одна річ, на яку ми досі мали час, щоб пережити разом.

Я зійшла вниз по нерівних сходах вежі й повернулася в табір. Хольгрен глянув на мене, а я приклала палець до вуст. Руікі знов спала. Я схопила пару покривал, повернулася в напрямку міста і жестом вказала, щоб він йшов за мною. Він пішов зі здивованим виразом на обличчі. Я відвела його в ще один відгороджений стіною сад, з пружною травою і розбитим фонтаном, з якого досі тонкою цівкою текла чиста, солодка вода. Там я розгорнула покривала і почала роздягатися. Він спостерігав за мною зі здивованим збентеженням на обличчі. Я зняла свою брудну сорочку і взявши його голову ніжно в обидві руки, схилила її, щоб поцілувати. Серце в мене калатало, цим разом від збудження, а не зі страху.

Після розкішно довгої миті, я відірвалася від нього і почала стягувати черевики. Він просто стояв.

-- Чим швидше ти роздягнешся, -- сказала я. – Тим швидше ми зможемо

1 ... 46 47 48 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг"