Читати книгу - "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А тепер слід було б дослідити і книги Нового Заповіту таким же чином. Але оскільки я чую, що це зроблено людьми, вельми обізнаними як у науці, так особливо і в мовах, і оскільки я не маю належного знання грецької мови, щоб наважитись узятися за цю справу, і, нарешті, оскільки до нас не дійшли примірники книг, які були написані гебрейською мовою, то я утримаюся від цієї праці. І все ж те, що ближче всього стосується мого завдання, я думаю відзначити. Але про це — в наступному розділі.
Розділ XI. Досліджується, чи написали апостоли свої «Послання» як апостоли і пророки, а чи як учителі; а потім показується обов’язок апостолів
Ніхто з тих, хто читав Новий Заповіт, не може сумніватися щодо того, що апостоли були пророками. Але, оскільки пророки не завжди говорили згідно з одкровенням, а навпаки, дуже рідко (як ми показали в кінці 1-го розділу), то сумніватися щодо того, чи писали апостоли «Послання» як пророки (згідно з одкровенням і висловленим наказом, як Мойсей, Єремія та інші), а чи як приватні особи або вчителі, ми можемо. Тим більше що в «І посланні до коринтян» (14:6) Павло вказує два типи проповідування: одне — на підставі одкровення, друге — на підставі пізнання. І тому, кажу, сумніватися щодо того, чи пророкують апостоли в «Посланнях», а чи вчать, можна. Але якщо ми забажаємо звернути увагу на стиль «Послань», то знайдемо, що він дуже відмінний від стилю пророцтва. Так, у пророків вельми вживано було свідчити всюди, що вони говорять за вказівкою Бога, а саме: «каже Господь Бог», «говорить Бог Саваот», «наказ Господа Бога» тощо.
І це, певно, мало місце не тільки в публічних промовах пророків, але й у листах, які містили одкровення, як видно з листа Іллі, написаного Йораму («II книга Параліпоменон», 21:12). Він також починає: «Так говорить Господь». Але в «Посланнях апостолів» ми нічого подібного не читаємо, а навпаки, в «І посланні до коринтян» (7:40) Павло говорить, керуючись своїм судженням. У вельми багатьох місцях зустрічаються навіть форми вислову, властиві душі, яка вагається і знічена, наприклад, у «Посланні до римлян» (3:28): «Отож, ми визнаємо», і в главі 8, вірш 18: «Бо я думаю», і багато чого подібного до цього. Крім того, зустрічаються інші форми висловлювань, дуже далекі від пророчого авторитету, а саме: «А це говорю вам як раду, а не як наказ» («І послання до коринтян», 7:6), «Даю раду як той, хто одержав від Господа милість буть вірним» (7:25), і багато інших у цьому роді. Треба відзначити, що, коли у вищезазначеній главі Павло говорить, що він має чи не має веління або наказ Божий, він розуміє під цим не веління чи наказ, даний йому Богом, але тільки заповіді Христові, викладені ним на горі учням. Крім того, якщо ми звернемо також увагу на спосіб, у який апостоли передають у цих «Посланнях» євангельське вчення, то побачимо, що він також дуже відрізняється від способу пророків. Бо апостоли всюди роблять умовиводи, а тому здається, що не пророкують, а розмірковують. Пророцтва ж, навпаки, містять одні тільки догмати і рішення, тому що в них постає Бог, який ніби промовляє, не робить висновку, а вирішує, відповідно до абсолютної могутності своєї природи, та й тому також, що авторитет пророка не дозволяє робити висновку. Адже всякий, хто бажає підкріпити свої догмати розумом, тим самим піддає їх вільній критиці кожного.
І Павло, оскільки він висновує, напевно, робив це. В «І посланні до коринтян» (10:15) він говорить: «Кажу, як розумним; судіть самі, що кажу я». І, нарешті, тому, що пророки, як ми показали в главі 1-й, сприймали явлені речі, не вдаючись до сили природного світла, тобто не роблячи умовиводів. І хоча в п’яти книгах Мойсея деякі положення, напевно, виводяться за посередництвом умовиводу, однак, хто заглиблюється в них, той побачить, що вони жодним чином не можуть розглядатися як вирішальні докази. Наприклад, коли Мойсей у «Повторенні Закону» (31:27) сказав ізраїльтянам: «Бо ще сьогодні, коли я живу з вами, ви були неслухняні Господеві, а тим більш будете по смерті моїй», — то жодним чином не треба розуміти, що Мойсей хоче за допомогою доказів переконати ізраїльтян у тому, що їм після його смерті необхідно ухилятися від істинного пошанування Бога, адже доказ був би неправдивим, і це можна довести з самого Письма. Бо ізраїльтяни виявляли стійкість за життя Ісуса і старійшин, а потім за життя Самуїла, Давида, Соломона та інших. Тому наведені слова Мойсея є тільки моральним висловом, яким він у риторичній формі (яка дала йому можливість жвавіше уявити подію) провіщає майбутнє відпадіння народу. Підставою ж, чому я не кажу, що Мойсей сказав це сам від себе з метою явити народові своє пророкування правдоподібним, а не за одкровенням, як пророк, є те, що у вірші 21-му тієї ж глави розповідається, що Бог відкрив Мойсееві це ж саме в інших словах. Мойсея, звичайно, не треба було за допомогою правдоподібних доказів запевняти стосовно цього пророкування і рішення Божого, але необхідно було, щоб воно чітко поставало в його уяві, як ми показали в главі 1-й. А цього найлегше можна було досягти, показуючи нинішню впертість народу, яку він часто відчував, як майбутню.
І подібним чином треба розуміти всі докази Мойсея, які трапляються в п’яти книгах, тобто що вони не були вилучені із скарбниці розуму, але є тільки способом говорити, завдяки якому він рішення Бога краще висловлював і жваво уявляв. Однак я не хочу абсолютно заперечувати, що пророки могли аргументувати на підставі одкровення. Але я тверджу тільки, що чим правильніше пророки аргументують, тим більше їхнє пізнання (яке вони мають про предмет одкровення) наближається до природного. А що пророки мають надприродне пізнання, ми довідуємося головним чином саме з того, що вони
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза», після закриття браузера.
