Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книги Якова, Ольга Токарчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книги Якова" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 258
Перейти на сторінку:
привернув мою увагу: якось я почув, як він розмовляє польською, хоч одягався він на турецький кшталт. У нього було споловіле на сонці волосся й коротко підстрижена рудувата борідка. Був міцно збудований, кремезний і, мабуть, сильний та витривалий. Я зиркав на нього крадькома, але вирішив почекати слушної нагоди, аби познайомитися. Якось він почув, як я намагаюся щось пояснити польською прибульцям із Малопольщі, які дісталися аж сюди, щоб викупити свого родича, і підійшов до мене. Поплескав по плечі й обійняв, як давнього знайомого. «Ти звідки?» — запитав він, не церемонячись, що мене вельми зворушило, бо ніколи ще жоден шляхтич так приязно зі мною не розмовляв. Відтак вільно заговорив до мене доброю гебрайською, а згодом — ще й по-нашому, їдишем. Голос у нього був глибокий, як у промовця. Певно, на моєму обличчі вималювалося кумедне здивування, бо він гучно розсміявся, закинувши назад голову, так, що можна було йому зазирнути мало не в гортань.

Привели його до Смирни якісь таємничі справи, про які він говорити не хотів, зате розповів, що є принцом острова в грецькому морі, який зветься його іменем — Молівда. Але казав він про це так, наче брав нас на мушку — піймаємося чи ні. Немовби й сам не вірив своїм словам, тримаючи про запас кілька інших версій власної історії, не менш правдивих. І все ж ми якось прихилилися один до одного. До мене він ставився як до сина, хоч різниця у віці між нами була невелика. Розпитував нас про Польщу, і мені доводилося розповідати йому всілякі банальні речі, які, втім, його вельми тішили: як одягається шляхта й міщани у Львові, які там крамниці, чи можна випити доброго кофію, чим торгують євреї і чим вірмени, що їдять і який п’ють алкоголь. Правду кажучи, я не надто орієнтувався, чим і як живуть поляки. Розповів йому про Краків і Львів, детально описав Рогатин, Кам’янець і Буськ, моє рідне містечко. Мушу зізнатися, що жоден з нас не зміг опертися тим раптовим хвилям туги, які заливають мандрівників далеко від дому. А він, як мені здалося, дому не бачив уже давно, бо питав про речі дрібні й дивні. Зате оповідав про свої морські пригоди з піратами, а битви на морі описував так, що навіть тринітарії у своїх білих рясах із хрестами присідали поруч послухати. У розмовах із ченцями він переходив на польську, і з того, як поштиво вони з ним розмовляли (тоді я ще не все розумів), було видно, що він для них — великий і гідний шани пан. Казали на нього «граф Коссаковський», а мені щоразу забивало дух, бо ще ніколи я так зблизька жодного графа не бачив, хай навіть такого чудного.

Що ближче ми пізнавали того Молівду, то більше він нас дивував. Мало того, що вільно читав і говорив по-гебрайському, то ще й знав основи гематрії! Несподівано для нас він заблиснув таким знанням, яким рідко може похвалитися звичайний ґой. А до того ще говорив грецькою, та й турецьке письмо опанував так, що міг ним виписувати рахунки.

Одного дня до Ісохара прибув Това з Нікополя, якого ми ще не знали, але чули про нього щонайкращі речі, а до того ж читали його книжку і вірші. Був він чоловіком скромним і відлюдькуватим. Всюди його супроводжував тринадцятилітній син, гарний з лиця, тому здавалося, ніби ангел опікується мудрецем.

Диспути, що почалися з його приїздом, скерували наші думки в цілком новий бік.

Ісохар промовив:

— Марно чекати великих подій, затемнень сонця чи повеней. Чудесна справа спасіння діється ось тут, — він ударив себе в груди, аж загуло. — Ми встаємо з найглибшого дна, так само, як і він підіймався й падав, ненастанно борючись із силами зла, з демонами пітьми. І ми будемо внутрішньо вільними, хай навіть тут, у світі, лишатимемося невільниками. Лише так ми підіймемо з пороху Шехіну. Ми — маамінім, себто ті, що правдиво вірять.

Я записував ці слова з радістю й задоволенням. Вони добре пояснювали поведінку Шабтая. Він вибрав свободу в серці, а не свободу у світі. Пристав на іслам, аби бути вірним своїй місії спасіння. А ми, дурні, чекали, що він прийде до палацу султана з багатотисячним військом і золотими щитами. Ми були наче діти, що чекають дивовижних іграшок. Сподівалися ахайя айнаїм — ілюзій, магічних штучок для вбогих духом.

Ті з нас, які гадають, ніби Бог говорить до нас мовою подій, помиляються, вони — як ті діти. Він шепоче нам просто в душу.

— Великою загадкою і страшною таїною є те, що відкупителем стає найприниженіший, той, хто сягнув найглибшого дна, найгустішої темряви. Тепер ми чекаємо його повернення. Він вертатиметься під різними машкарами, аж доки здійсниться найбільша таємниця: Бог утілиться в людину, настане Двекут[87] і запанує Трійця.

Слово «Трійця» Ісохар вимовив тихіше, щоб не дратувати тих, які вважали, ніби такий слабкий Месія є надто християнським. Але ж у кожній релігії є частка істини, хіба ні? У кожній з них, навіть найбільш варварській, зблискують божественні іскри.

І тоді з клубів диму озвався ребе Мордке:

— А може, за прикладом Месії і нам треба зійти в ту темряву? Чимало людей в Іспанії пристали на віру Едому.

— Хай Бог боронить, — заперечив Това. — Не нам, малим, наслідувати Месію. Лише він здатний зануритися з головою в болото та бруд, а згодом вийти бездоганним — чистим і незаплямованим.

На думку Тови, надто близько до християнства підходити не слід. Коли згодом ми палко дискутували про Трійцю, він стверджував, що християнська наука про триєдиного Бога є зіпсованою версією старого вчення про таємницю божества, якої вже ніхто не пам’ятає. Вона є лише тінню, перекрученою подобизною.

— Тримайтеся здаля від Трійці, — застерігав він.

Цей образ глибоко вкарбувався мені в пам’ять: троє дорослих чоловіків, бородатих, освітлених тремким поблиском каганця, які цілими вечорами бесідують про Месію. Кожен лист, що приходив від братів із Альтони[88], Салонік, Моравії, Львова чи Кракова, зі Стамбула чи Софії, був приводом для недоспаних ночей, і в ті дні у Смирні наші думки були як ніколи одностайними. Ісохар здавався найстриманішим, Това бував саркастичним, і мушу зізнатися, що нерідко я уникав його гнівного погляду.

Так, ми знали: відколи прийшов він, Шабтай Цві, світ має інше обличчя — мертвотне. І хоча здається він таким, як раніше, насправді це вже геть інший світ. Старі закони втратили силу, заповіді, що їх ми

1 ... 46 47 48 ... 258
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книги Якова, Ольга Токарчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книги Якова, Ольга Токарчук"