Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"

— А як же марновірство нікарців? — запитала Жинь. — Я маю на увазі, з Сінеґардом усе ясно, тутешні люди освічені й релігія тут померла, але як же невеликі селища? Як же релігія народу?

— Нікарці вірять в ікони, а не в богів, — відказав Дзян. — Вони не розуміють того, чому поклоняються. На першому місці для них ритуал, а не теологія. Шістдесят чотири боги рівні за статусом? Як зручно і як абсурдно. Релігія не може бути так чітко вкомплектованою. Боги не організовані так акуратно.

— Але я не розумію, — сказала вона. — Чому шамани зникли? Хіба Червоний Імператор не став би могутнішим, маючи шаманів у своєму війську?

— Ні. Насправді якраз навпаки. Створення імперії вимагає злагодженості та однорідної покори. Учення, яке можна масово створити по всій країні. Міліція — це бюрократія, зацікавлена лише в кінцевому результаті. Те, чого навчаю я, не можна відтворити для класу з п’ятдесяти, уже не кажучи про дивізіони з тисяч. Міліція складається майже виключно з таких, як Дзюнь, тих, хто вважає щось важливим, лише якщо можна отримати негайні результати, які можна відтворити й використати повторно. А шаманізм завжди був і лишається неточним мистецтвом. А як інакше? Ідеться про найфундаментальніші істини, які стосуються кожного, про те, як ми пов’язані з феноменом буття. Звісно, все це неточно. Якби ми зрозуміли все до кінця, то стали б богами.

Жинь сумнівалася.

— Але ж деякі техніки таки можна відтворити.

— Ти переоцінюєш Імперію. Подумай про бойові мистецтва. Як тобі вдалося здолати однокласників під час Випробувань? Бо вони вчилися розбавленого, дистильованого та зручно запакованого варіанта бойових мистецтв. Те саме стосується й релігії.

— Але не могли ж вони забути геть усе, — сказала Жинь. — Цей предмет існує.

— Цей предмет — маячня, — відрубав Дзян.

— Я не вважаю його маячнею.

— Ти й тільки ти, — промовив він. — Навіть Дзіма сумнівається в значущості цього предмета, але не може змусити себе скасувати його. Глибоко в душі нікарці ніколи не полишали надії на те, що цей навчальний предмет зможе відродити шаманізм.

— Але цей навчальний предмет існує, — сказала вона. — Я поверну шаманізм у цей світ.

Вона з надією глянула на нього, але Дзян сидів нерухомо і вдивлявся кудись за край скелі, немовби його розум був десь далеко. А потім знову дуже спохмурнів.

— Доба богів минула, — зрештою промовив він. — Нікарці можуть розповідати про шаманів у своїх легендах, але не зможуть прийняти надприродне, якщо побачать. Для них ми божевільні, — він зглитнув. — Ми не божевільні. Але як нам переконати в цьому всіх інших, якщо решта світу вірить у протилежне? Щойно імперія утверджується у своїй точці зору, то все, що їй суперечить, треба знищити. Вихідців із Внутрішніх держав відтіснили на північ, прокляли й підозрюють у відьомстві. Спірлійців стигматизували, зробили рабами, кидали в битви, наче скажених псів, і зрештою пожертвували ними.

— Тоді ми їх навчимо, — сказала Жинь. — Змусимо пригадати.

— Нікому не стане терпіння вчитися так, як я вчу тебе. Лише ми маємо пам’ятати. Я роками шукав учня, й лише ти зрозуміла істину світу.

Ці слова кольнули Жинь розчаруванням, не в собі, а в Імперії. Було важко розуміти, що вона живе у світі, де колись люди вільно говорили з богами, але вже не говорять.

Як цілий народ міг просто забути про богів, що могли наділити їх неймовірною силою?

Та легко.

Світ простіший, якщо в ньому існує лише те, що люди можуть осягнути. Легше забути сили, які створили мрію. Легше повірити в те, що реальність існує лише в одному вимірі. Досі Жинь саме в це й вірила, тож тепер її розум силкувався перелаштуватися.

Але тепер вона дізналася правду, і це дало їй силу.

Жинь мовчки вдивлялася в долину внизу, все ще намагаючись увібрати розмах того, що вона щойно дізналася. А Дзян тим часом набив люльку порошком, запалив її й повільно, глибоко вдихнув.

Його очі тремтливо заплющилися. Обличчя розпливлося в безхмарній усмішці.

— Летимо вгору, — сказав він.

Спостерігання за тим, як хтось накачується наркотиками, коли ти сам не під дією дурману, дуже швидко перетворюється на дуже нудне заняття. Через декілька хвилин Жинь поштурхала Дзяна, і коли той не ворухнувся, спустилася з гори сама.

Якщо Жинь подумала, що Дзян дозволить їй почати використовувати галюциногени для медитацій, то помилилася. Він змушував її допомагати в саду, поливати кактуси та обробляти гриби, але категорично заборонив куштувати будь-які рослини, доки сам не дасть на це дозволу.

— Без правильної ментальної підготовки психоделічні речовини нічим тобі не допоможуть, — сказав він. — Ти просто на якийсь час станеш дуже дратівливою.

Спершу Жинь із цим змирилася, але відтоді минуло вже багато тижнів.

— То коли ж я матиму правильну ментальну підготовку?

— Коли зможеш висидіти п’ять хвилин, не розплющуючи очей, — відповів він.

— Я можу сидіти спокійно! Я вже майже рік сиджу спокійно! Це все, чим я займаюся.

Дзян замахнувся на неї садівничими ножицями.

— Не смій розмовляти зі мною в такому тоні.

Жинь кинула тацю з кактусовими паростками на полицю.

— Я знаю, що є те, чого ви мене не вчите. Я знаю, що ви зумисне ховаєте це від мене. І просто не розумію чому.

— Бо ти мене тривожиш, — сказав Дзян. — Ти маєш таку схильність до вірувань, якої я ще не бачив, навіть в Алтаня. Але ти нетерпляча. Легковажна. І недбало ставишся до медитацій.

А вона й справді недбало ставилася до медитацій. Жинь мала вести журнал медитацій, щоразу роблячи в ньому позначку, коли їй вдавалося висидіти цілу годину. Але з накопиченням завдань з інших предметів Жинь занедбала щоденну обов’язкову годину байдикування.

— Я не бачу в цьому сенсу, — визнала вона. — Якщо ви хочете, щоб я на цьому зосередилася, я можу дати вам цю зосередженість. Я можу сконцентруватися на будь-чому. Але спорожнити розум? Уникати всіх думок? Усіх відчуттів себе? Якому добру це має послужити?

— Це має відрізати тебе від матеріального світу, — відповів Дзян. — Як ти збираєшся дістатися духовного виміру, якщо твій розум зайнятий тим, що бачиш перед собою? Я знаю, чому тобі так важко. Ти любиш обходити своїх однокласників. Тобі подобається плекати старі обрáзи. Ненавидіти ж приємно, так? Донині ти накопичувала гнів та використовувала його як пальне. Але якщо ти не навчишся його відпускати, то ніколи не знайдеш свого шляху до богів.

— То дайте мені психоделік, — запропонувала вона. — Змусьте мене його відпустити.

— А тепер ти квапишся. Я не дозволю тобі влізти в те, чого ти ще як слід не розумієш. Це надто небезпечно.

— Яка небезпека може бути в тому, щоб сидіти й не рухатися?

Дзян випростався й відкинув убік ножиці.

— Це не якась там казочка, у якій ти змахнеш рукою і попросиш богів про три бажання. Ми й близько не в довбаній казочці. Ці сили здатні