Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

— Зовсім ні. Дивіться, в нас є дещо спільне: кожен із нас має власні об’єкти спостереження — ви вислуховуєте пацієнтів із психічними розладами, а я вивчаю Всесвіт. Так само, як і ви, я маю свій набір критеріїв для оцінки того, чи є мій об’єкт спостереження здоровим — це гармонія й краса в математичному сенсі.

— Ваш об’єкт спостереження повинен мати цілком здоровий вигляд.

— Ви помиляєтеся, докторе, — Ґуань, не відриваючи очей від Веста, тицьнув пальцем у напрямку Чумацького Шляху, ніби вказував на раптово постале величезне чудовисько. — Мій пацієнт страждає на повну параплегію!

— Чому?

Ґуань Їфань охопив коліна руками й стиснувся в позі ембріона, від чого в стані невагомості почав повільно обертатися навколо власної осі. Він побачив, як величні рукави Чумацького Шляху почали обертатися навколо, перетворюючи його на центр Усесвіту.

— Через конечне значення швидкості світла. Знана частина Всесвіту, як відомо, сягає вшир приблизно 16 мільярдів світлових років, і Всесвіт усе ще продовжує розширюватися. Але швидкість світла приблизно дорівнює лише 300 000 кілометрів на секунду, що насправді дуже й дуже повільно. Це означає, що світло до кінця віків не зможе потрапити з одного кінця Всесвіту в інший. А оскільки ніщо не здатне рухатися зі швидкістю, вищою за світлову, будь-яка інформація чи рушійні сили з одного кінця Всесвіту ніколи не досягнуть протилежного кінця. Якщо уявити Всесвіт як тіло людини, це означатиме, що з одного кінця тіла в інший не передаються нервові імпульси: мозок не знає про існування кінцівок, кінцівки не відають про наявність мозку, й кожна кінцівка навіть не уявляє присутності свого парного органа. Хіба такий пацієнт не схожий на паралізованого? Насправді я маю ще гірші припущення: Всесвіт — це вже мертве тіло, що здувається від гнильних газів[19].

— Цікаво, докторе Ґуань, дуже цікаво!

— Окрім значення швидкості світла в 300 000 кілометрів на секунду, існують ще симптоми, кратні цифрі три.

— Які?

— Три виміри. За теорією струн, окрім часового виміру, Всесвіт існує у десятивимірному просторі, проте лише три з них утворюють наш макросвіт. Решта вимірів згортаються в мікросвіті на квантовому рівні.

— Теорія струн має це якимось чином пояснювати.

— Дехто зі спеціалістів вважає, що макроскопічний світ утворюється лише тоді, коли струни торкаються одна одної, вивільняючи тим самим тривимірний простір. Однак виміри зі значенням, що перевищує число три, не мають шансу зустрітися… Мені подібне пояснення здається вимученим, воно позбавлене математичної витонченості. Як я вже казав, це можна назвати «синдромом 3 — 300 000» Всесвіту.

— І яке ваше бачення його причини?

Ґуань Їфань розсміявся й обійняв лікаря за плечі.

— Чудове запитання! Правду кажучи, ніхто ще по-справжньому не міркував у цьому напрямі! На мою думку, тут ховається найжахливіша правда, яку тільки здатна відкрити наука. Але… лікарю, ким ви мене вважаєте? Я просто малопомітний спостерігач, що згорнувся в клубочок у хвості космічного корабля. На час старту експедиції я обіймав посаду лише наукового асистента вченого-дослідника. — Він забрав руку з плеча лікаря і, споглядаючи Чумацький Шлях, зітхнув: — З усього екіпажу корабля я найбільше часу провів у гібернації. Коли ми відлітали, мені було лише 26 років, а зараз — тільки 31. Але за цей час у моїх очах Усесвіт устиг перетворитися з джерела краси й віри на здутий труп. Я почуваюся старим, і зірки мене більше не приваблюють. Я просто хочу повернутися додому.

На відміну від Ґуань Їфаня, Вест не вдавався до гібернації протягом майже всього польоту. Він завжди вважав, що для успішної корекції психологічного стану інших людей йому спочатку треба навчитися контролювати власні емоції. Але в цей момент щось змінилося в його сприйнятті дійсності, й він, озираючись на довгий шлях тривалістю в пів століття, вперше дав волю емоціям — на його очі навернулися сльози.

— Друже, я теж дуже старий.

Немов у відповідь на їхню розмову, увімкнувся сигнал бойової тривоги, настільки оглушливий, що видалося, немов заверещало все густо всіяне зірками небо. Велике інформаційне вікно з попередженням вискочило над площею, за ним з’явилися інші, дещо менші, швидко затуляючи краєвид Чумацького Шляху, немов кольорові хмарини.

— Нас атакують Краплини, — сказав Вест розгубленому Ґуань Їфаню. — Вони різко прискорилися: одна наближається до «Синього простору», інша — до нас.

Ґуань Їфань роззирнувся, інстинктивно шукаючи, за що вхопитися, щоб не впасти під час раптового прискорення космічного корабля, але на відстані витягнутої руки не знайшов нічого підходящого, тож ухопився просто за Веста.

Лікар узяв його за руку й сказав:

— Кораблі навіть не спробують ухилитися. Запізно. У нас залишилося щонайбільше кілька секунд.

Після короткої хвилі паніки вони обидва відчули дивне почуття ейфорії: на їхнє щастя, смерть настане настільки раптово, що на переживання й страх зовсім не лишилося часу. Можливо, їхня нещодавня дискусія про Всесвіт виявиться гарною підготовкою до смерті. У них обох у головах забриніла одна й та сама думка, й першим її озвучив Ґуань Їфань:

— Схоже, ми можемо більше не турбуватися про наших пацієнтів.

16:00–16:17, 28 листопада 62-го року Епохи стримування. Центр управління стримуванням

Високошвидкісний ліфт мчав униз і зростаюча над головою з кожною наступною миттю брила землі, здавалося, всією масою тиснула на серце Чен Сінь.

Півроку тому на спільній конференції ООН і Об’єднаного флоту Сонячної системи Чен Сінь обрали другим у історії Мечоносцем і Хранителем системи стримування на гравітаційних хвилях. Її кандидатура отримала майже вдвічі більше голосів, ніж людина, яка посіла друге місце.

Й ось тепер вона спускається до Центру управління стримуванням, де відбудеться офіційна церемонія передачі повноважень.

Центр управління стримуванням був найглибшою будівлею зі збудованих коли-небудь людьми й розташовувався на глибині 45 кілометрів під поверхнею Землі, нижче рівня залягання кори й розриву Мохоровичича, в самій мантії. Тиск і температура на такій глибині значно перевищували значення всередині земної кори, а основною породою верхньої мантії були різноманітні найтвердіші перидотити.

Ліфт до нижнього майданчика опускався майже двадцять хвилин. Чен Сінь вийшла з кабіни й побачила чорні сталеві двері, на яких великими білими літерами була написана офіційна назва Центру стратегії стримування за теорією Темного лісу: «Станція управління “Нуль” Глобальної гравітаційно-хвильової трансляційної системи». Збоку від напису виднілися логотипи ООН та Об’єднаного флоту Сонячної системи.

Ця будівля потребувала дуже складних інженерних рішень: незалежної закритої системи циркуляції повітря (замість під’єднання контурів до атмосфери на поверхні землі, бо в такому випадку надвисокий тиск на глибині 45 кілометрів викликав би відчуття дискомфорту в резидентів), потужної системи охолодження, здатної остудити приміщення в навколишніх породах мантії з температурою майже 500 ºС.

Але Чен Сінь бачила лише абсолютну порожнечу: білі стіни вестибюля, вочевидь, могли перетворюватися на електронні дисплеї, проте зараз лишалися чисто білими, неначе зведення будівлі було тільки нещодавно завершене та її ще не ввели в експлуатацію. Пів століття тому, коли під час проєктування оформлення Центру управління консультувалися з Ло Цзі, він відповів просто й відверто:

Невигадливий, як могила.

Офіційна грандіозна частина церемонії передачі повноважень відбулася на 45 кілометрів вище, на