Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

Лю Сяомін спрямував човник до корми, широкою дугою облітаючи циліндр корпусу, щоб побачити три гігантських сопла термоядерного двигуна. Силова установка працювала з низькою потужністю, й із сопел струменіло лише тьмяне червоне світло, нагадуючи сержанту призахідне сяйво на Землі.

Він був радий, що не повідомив про інцидент, бо якщо офіцери ще могли сподіватися на просте проходження курсу психіатричної допомоги, то для представників сержантського складу, таких, як він, був лише один протокол лікування — гібернація. Як і Айк, Лю Сяомін не хотів повертатися на Землю бовванчиком.

***

Лікар Вест дістався кормових відсіків, щоб відшукати Ґуань Їфаня — цивільного вченого, який був прикомандирований до екіпажу й постійно працював у космологічній обсерваторії на кормі «Гравітації». Йому відвели каюту в житловій зоні в центрі корабля, але він рідко там з’являвся. Весь час він проводив у обсерваторії й навіть замовляв роботам-посильним доставку їжі сюди. Екіпаж називав його «відлюдником корми».

Уся обсерваторія поміщалася в невеличкій кулеподібній кабіні, де жив і працював Ґуань. Він уже давно не стригся й не голився, але виглядав іще досить молодо. Вест застав його висячим у середині кабіни: збентежений вираз очей, чоло, вкрите потом; він постійно відтягував комір, неначе йому бракувало кисню.

— Я ж вам казав уже телефоном, що зайнятий і не маю часу на гостей, — відрізав Ґуань Їфань, вочевидь, роздратований візитом лікаря.

— Саме завдяки цій розмові я виявив у вас симптоми недуги, тому й завітав, щоб провести детальніший огляд.

— Я не військовий і допоки не становлю загрози безпеці інших людей чи цілісності космічного корабля, ви не маєте наді мною влади.

— Що ж, добре. Тоді я піду. — Вест рушив до дверей, але на мить обернувся: — Я не вірю, що людина, яка страждає на клаустрофобію, може нормально працювати в цьому місці.

Ґуань гукнув Веста, але той не зупинився. Як і можна було очікувати, Ґуань кинувся навздогін і потягнув лікаря назад.

— Звідки вам відомо про це? Я справді страждаю від нападів… клаустрофобії. Почуваюся так, неначе мене запхнули у вузеньку металеву трубку чи поклали між двома залізними смужками й сплющують…

— Воно й не дивно. Погляньте, де ми перебуваємо, — лікар обвів рукою приміщення обсерваторії, схоже на маленьке яйце, що застрягло в перехрестях і переплетіннях труб та кабелів. — Об’єкт ваших досліджень — безмежний, але ви самі запхнуті в мікроскопічний об’єм. Пригадайте, як довго ви вже звідси не виходили. Останній раз ви вийшли з гібернації чотири роки тому, я не помиляюся?

— Мені гріх скаржитися: місія «Гравітації» полягає в притягненні злочинців до відповідальності, а не в здійсненні наукових досліджень і експериментів. Враховуючи поспіх, із яким вирушала ця місія, добре, що я маю хоча б такі умови… Але насправді моя клаустрофобія не має нічого спільного з цим приміщенням.

— Ходімо, прогуляємося площею №1. Це має піти вам на користь.

Лікар мовчки потягнув Ґуань Їфаня за собою на ніс корабля. Якби корабель досі прискорювався, то здолати шлях від корми до носа було б рівнозначним тому, щоб видертися з колодязя глибиною більше кілометра, але за нинішнього руху з постійною швидкістю пересуватися в стані невагомості було вкрай легко. Площа №1 розташовувалася на самому носі циліндричного корпусу під прозорим півсферичним ковпаком. Тут майже не відчувалося, що ти відділений від космосу бодай чимось, — натомість можна було повністю насолоджуватися ефектом перебування у відкритому космічному просторі. Порівняно з голографічним зображенням зоряного неба у сферичних кабінах, тут сильніше відчувався «ефект дематеріалізації» космічних польотів.

«Ефект дематеріалізації» — новітнє поняття з аеронавтичного розділу психології. Люди, які перебувають у звичних умовах на Землі, оточені фізичними сутностями предметів, а образ навколишнього світу в їхній підсвідомості має фізичне втілення. Але в глибокому космосі, далеко від Сонячної системи, зірки перетворювалися на далекі блискучі плямки, а Чумацький Шлях — просто на клуби світного туману. Для органів чуття й розуму світ втрачав матеріальність, а простір починав домінувати над усім сущим. Таким чином матеріальний образ навколишнього світу в підсвідомості космічного мандрівника замінювався порожнистим. Ця модель змін у ментальності стала домінуючою в аерокосмічній психології. У такий момент космічний корабель психологічно починав сприйматися єдиним матеріальним об’єктом у всьому Всесвіті. При русі з досвітловими швидкостями переміщення космічного корабля в просторі не відчутні, Всесвіт перетворюється на порожню виставкову залу без кінця-краю, зірки — на марево, а космічний корабель — на єдиний музейний експонат. Подібні зміни в ментальності можуть призвести до виникнення неймовірного відчуття самотності й породити в підсвідомості сприйняття себе як «суперспостерігача» за «одиноким виставковим об’єктом», що може мати наслідком надмірну пасивність і посилення тривожності.

Саме тому більшість негативних впливів на психічне здоров’я в космосі справляє чинник безмежності навколишнього простору. І саме тому випадок клаустрофобії Ґуань Їфаня був рідкісним навіть у багатому професійному досвіді Веста. Але ось що ще видавалося дивним: Вест помітив, що Ґуань Їфань, опинившись на відкритому просторі площі, не став почуватися комфортніше й спокійніше, неспокій, спричинений клаустрофобією, здавалося, взагалі не зменшився. Це підтверджувало його слова: напад клаустрофобії дійсно не мав нічого спільного з обмеженим простором у обсерваторії. Цей факт викликав іще більшу зацікавленість Веста.

— Ліпше не стало? — запитав лікар.

— Взагалі ні. Почуваюся, як у пастці. Все довкола так тисне…

Ґуань Їфань подивився в напрямку руху «Гравітації». Лікар зрозумів, що він намагається побачити «Синій простір». На той час кораблі розділяли якихось 100 000 кілометрів, і вони, припинивши прискорюватися, рухалися з майже однаковою швидкістю. Враховуючи масштаби космосу, можна було сказати, що кораблі летять у щільному шикуванні, поки капітани кораблів обговорювали технічні деталі майбутнього стикування. Але на такій відстані було дарма сподіватися побачити неозброєним оком інший корабель. Краплини теж відлетіли з поля зору: відповідно до домовленості з Трисолярисом півсторічної давності, вони віддрейфували на відстань 300 000 кілометрів від обох кораблів, утворивши з «Гравітацією» й «Синім простором» рівнобедрений трикутник.

Ґуань Їфань відвів очі від нескінченності космосу й поглянув на Веста.

— Мені вчора наснився сон, у якому я опинився в дивному місці. Це було настільки просторе й відкрите місце, що ви не здатні навіть осягнути цього. Коли я прокинувся, то усвідомив, якою вузькою є наша реальність. Відтоді я відчуваю напад клаустрофобії. Це схоже на те, немов вас одразу після народження помістили в маленьку коробочку, де ви провели все своє життя й призвичаїлися до такого існування. Але щойно вас дістануть із неї на світ божий, а потім повернуть назад — ваше життя здаватиметься вам мукою.

— Розкажете мені більше про місце, в яке ви потрапили уві сні?

Ґуань Їфань загадково посміхнувся.

— Я розповім іншим ученим на кораблі, й навіть, можливо, вченим із «Синього простору», але не вам. Лікарю, не сприйміть це як особисту образу, але я насправді цураюся методів вашої братії: якщо ви діагностуєте комусь психічний розлад, то все, що він говорить, сприймається лише як хворобливі галюцинації.

— Але ви щойно сказали, що це був тільки сон.

Ґуань Їфань похитав головою, ніби намагаючись пригадати, що бачив.

— Я точно не знаю, чи це був справді сон, чи я все-таки тоді не спав. Іноді уві сні ти думаєш, що все відбувається наяву, аж поки не прокинешся; іншого разу ти вже прокинувся, але тобі здається, що досі спиш.

— Останній варіант трапляється