Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кінець роману 📚 - Українською

Читати книгу - "Кінець роману"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кінець роману" автора Грем Грін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 53
Перейти на сторінку:
з твоїх книжок? На те мене намовила Сара. Ти описав дім після смерті господині.

— «Честолюбний господар».

— Саме так. Твір мені сподобався. Тоді я вважав, що в ньому все гаразд, а тепер бачу, що ти геть не те зобразив, Бендріксе. Ти описав, як чоловік, відчувши страхітливу порожнечу в домівці, ходить по кімнатах і переставляє крісла. Господар хоче, щоб була видимість руху, щоб здавалося, ніби вдома є ще хтось. Часом він сам собі наливає спиртне у дві склянки…

— А я вже й забув. Надто воно літературне.

— Ти не влучив, Бендріксе. Усе лихо в тому, що дім не видається порожнім. Колись я, повернувшись з роботи, часто не заставав Сари вдома. Кудись вона виходила. Може, і до тебе. Я гукав — вона не відповідала. Ось тоді дім був порожній. Я побоювався, що й меблі зникли. Розумієш, Бендріксе, я ж її таки любив — по-своєму. В останні місяці я щоразу, коли приходив додому й не заставав Сари, страшенно боявся знайти листа від неї: «Дорогий Генрі…» Знаєш, як ото пишуть жінки в романах.

— Так.

— А тепер дім не видається таким порожнім, як було колись. Не знаю, як це висловити. Так, її немає вдома, але ж водночас її завжди немає поза домом. Вона ніколи ніде не буває. Ні з ким не обідає, не дивиться кіно з тобою. Їй нíде бути, хіба що вдома.

— Де ж її домівка?

— Вибачай, Бендріксе. Я знервувався, втомився… погано сплю. Ти знаєш, розмову з нею може хоч якось замінити розмова про неї. Крім тебе, нема нікого, з ким можна було б ось так поговорити.

— У неї було багато приятелів. Сер Вільям Маллок, Данстан…

— Не можу я з ними говорити про Сару. Так само як і з цим Паркісом.

— З Паркісом! — вигукнув я. — Він що — навіки до нас причепився?

— Він сказав, що був у нас на вечірці з коктейлями. Сара підбирала дивних людей. Паркіс також сказав, що знайомий з тобою.

— Що він може від тебе хотіти?

— Він стверджує, що Сара добре поставилася до його малого сина. Бозна-коли це було. Син хворіє. Мені здалося, що Паркіс хотів щось узяти на пам’ять про неї, ото я й дав йому кілька Сариних дитячих книжок. Чимало їх залишилося в її кімнаті, і всі пописані олівцями. Непоганий спосіб позбутися цих книжок. Не годиться їх от так віддати букіністові, правда? Я ж нічого поганого не зробив, хіба ні?

— Еге ж, нічого поганого. Це той детектив, якого я найняв у Савіджа стежити за Сарою.

— Боже мій, якби я знав… Але в мене таке враження, що вона йому припала до душі.

— Паркіс людяний. Його легко розчулити.

Я обвів оком свою кімнату. Там, звідки прийшов Генрі, не більше Сари, ніж тут, навіть менше. Там вона розчиняється.

— Гаразд, я переїду до тебе, Генрі, — сказав я. — Тільки дозволь взяти на себе якусь частину квартирної плати.

— Я такий радий, Бендріксе! Але з мене не беруть квартирної плати. Ти можеш оплачувати частину муніципального податку.

— Коли надумаєш одружитися, скажеш про це за три місяці перед весіллям. Щоб я встиг знайти собі іншу нору.

Генрі сприйняв мене всерйоз.

— Ніколи цього не захочу. Не годжуся для подружнього життя. Я наробив Сарі великої шкоди, коли оженився з нею. Тепер я це знаю.

Розділ 6

Отож я переїхав на північний бік Коммону. Генрі захотів, щоб це сталося якнайскоріш, і через те я змарнував тижневу квартирну плату, а ще заплатив п’ять фунтів за перевезення вантажівкою книжок та одежі через парк. Я дістав кімнату для гостей і кабінет, що його Генрі облаштував у комірчині. Ванна була на поверх вище. Сам господар перебрався до гардеробної кімнатки, а спальню з подружнім холодним ліжком призначив для гостей, яких ніколи не бувало. За кілька днів мені стало зрозуміло, що мав на увазі Генрі, сказавши про не порожній дім. Я працював у Британському музеї, аж поки зачинять читальню, тоді вдома чекав Генрі, і ми зазвичай ішли до «Герба Понтефракта» перехилити скляночку-другу. Якось він поїхав на кількаденну конференцію в Борнмуті, а я привів вуличну дівку. Даремно це зробив. Я одразу ж відчув, що нічого не вдасться, а щоб не вразити її, збрехав, що заприсягся одній жінці ніколи не спати з іншою. Таке пояснення вона потрактувала з добротою та розумінням, повії дуже шанують сентименти. Цього разу я мав на меті не помсту. Почував тільки смуток, що довелося назавжди облишити таке приємне діло. Згодом мені приснилося, що ми з Сарою лежимо в моєму колишньому помешканні й у мене знову нічого не вийшло. Але я не сумував. Ми й без того були щасливі.

Два-три дні по тому я відчинив сервант у своїй спальні й знайшов купу старих дитячих книжок. Мабуть, саме тут рився Генрі, добираючи подарунок для Паркісового сина. Тут було кілька збірок казок Ендрю Ленґа, оправлених у барвисті палітурки, чимало творів Беатрікс Поттер — «Діти з Нового Лісу», «Опудальце на Північному полюсі» — та книжки для підлітків — «Остання експедиція» капітана Скотта й «Вірші» Томаса Гуда. Ось цю обгорнуто по-шкільному в шкіряні обкладинки й приліплено наклейку з написом: «Сарі Бертрам за успіхи в алгебрі». В алгебрі! Як змінюється людина…

Того вечора я не міг працювати. Лежав на підлозі, обклавшись книжками, і намагався відкрити хоч кілька подробиць на білих плямах Сариного життя. Бувають миті, коли закоханий прагне стати також батьком і братом. Він ревнує до тих років, коли його не було в житті коханої. «Опудальце на Північному полюсі», напевно, стало її першою книжкою. Сара безглуздо й нищівно покреслила всі сторінки кольоровими паличками крейди. В одній із томиків Беатрікс Поттер вона написала олівцем «САРА», причому повернула дужку в літері «Р» ліворуч. У «Дітях з Нового Лісу» вона дуже акуратно й дрібненько вивела: «Це книжка Сари Бертрам. Почитати хочеш — дам. А захочеш її вкрасти — не позбудешся напасті». Були й звичайні позначки, які дитина зазвичай ставить у своїх книжках, — анонімні, як сліди пташиних лапок на снігу. Коли я закрив «Дітей з Нового Лісу», ці позначки зразу ж замів наплив часу.

Сумніваюся, чи взагалі читала Сара вірші Гуда. Сторінки були такі самі чисті, як тоді, коли їй хтось вручив цього томика, — чи то вчителька, чи то якийсь шановний гість школи. Я вже клав книжку в сервант, як із неї вилетів і впав на підлогу друкований аркушик — напевно, програма церемонії

1 ... 46 47 48 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінець роману», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кінець роману"