Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід" автора Роберт М. Вегнер. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 157
Перейти на сторінку:
кавайо? Га?

Глиняна миска почала обпікати їй пальці, але вона все одно машинально зробила ще один ковток. Язик аж заспівав від захвату.

Старша жінка усміхнулася.

— Для мене це також було несподіванкою, дитинко. Великою несподіванкою. Але коли я востаннє притуляла їх до себе — то виявилося, що вони вже вищі за мене. Неможливо втримати жереб’ят від дорослішання.

— Жереб’ят, га? То повідом мене, коли ви станете тих жереб’ят підковувати. Заради такого видовища я приїду навіть здаля.

Вее’ра тепло засміялася, а Кайлін не вперше здивувалася. Наче мала дитина сміялася голосом дорослої жінки — стільки щирої радості.

— Ні, Кайлін, я точно не забуду тебе про таке повідомити, — тітка утерла кутик ока. — Я… мені й так здається, що ми задовго тримали їх при собі. Їм п’ятнадцять, у каравані вони вже принаймні рік носили б власні ножі.

У каравані… Кайлін завжди замислювалася, чи тітка чує, що з’являється в її голосі, коли вона промовляє ці слова. У каравані. З м’яким придихом, наче вона плаче.

— У каравані вони б уже їздили власними колісницями, тьотю, — сказала Кайлін тихо. — Один би правив, а інший мав би лука. Напевне Фен, бо він краще стріляє. У каравані вони точно були б уже заручені з високими засмаглими дівчатами, перед якими хвалилися б точністю й умінням правити. У каравані…

Вона не скінчила, бо не вперше її розмова із тіткою входила в колію, яку обидві вони мали б уникати. У каравані все було б інакше, фургони котилися б степом, веселі хлопці неслися б на колісницях, а дівчата фліртували б із ними та вчилися бути хорошими дружинами й матерями. Табуни, які вони гнали б поряд із караванами, ревли б в один голос, наповнюючи простір піснею про добробут і силу. У каравані всі фургони були б різнокольоровими, рівнина гладкою, а трави й води завжди діставали б черева. Все таке красиве, якими красивими є спомини жінки, чий караван зупинився пів століття тому. В її спогадах не було місця для хлопців, що ламають собі шию під час їзди колісницею, не було крові, що стікає клинками кавайо в міжплемінній різанині, не було викрадень, родинної вендети, крадіжок табунів чи братовбивчих битв. Не так, як у споминах Анд’еверса. Не було ненависті, заздрості, залишання рідних на поталу долі, не було зрад. Кайлін інколи думала, що кожен із них отримав свій власний набір споминів: Вее’рі дісталися хороші, а її чоловікові — погані.

На мить вони замовкли. Кайлін, вглядаючись у дно миски, боялася звести погляд. Все через ту спеку. Якби не сквар, вона б краще панувала над язиком. А була близько, надто близько щоби промовити: «У каравані з шести фургонів мешкало б удвічі більше осіб, ніж отут». Напевне, у фургонах Кавеленгів були б також родичі Анд’еверса. Може, сім’ї братів і сестер його чи його дружини, бо роди охоче пов’язувалися один із одним не тільки через єдиний шлюб. І було б набагато більше дітей.

— Але в каравані, — продовжила вона за мить, — не було б мене, тітонько. І мене б оминув цей суп, і я би вважала це нещастям.

Благословенство мови, якою можна проговорити таку просту брехню.

Очі тітки на мить засяяли.

— Дер’еко повернувся вчора, — сказала вона. — Ти вже його бачила?

Вона похитала головою.

— Ні, тьотю, а дядько навіть словом не заїкнувся, що перворідний прибув додому. Хтось тут заслужив віжок.

Їй відповів тихий сміх.

— Не ти одна інколи маєш бажання це зробити, Кайлін. Але він такий, який є, і я сподіваюся, що вони нарешті поговорять із Першим і припинять дивитися один на одного вовком.

Найстарший син виїхав до Манделлена проти волі батька, який вважав, що хлопець має ще багато чому навчитися. Але Дер’еко знав своє. По-перше, в тому місті-таборі жило найбільше верданно на східних провінціях. По-друге, це мале село, яке за кілька днів обросло тисячами фургонів, несподівано стало одним із найважливіших міст прикордоння, бо така кількість людей привабила в цю місцину купців і ремісників з усіх навколишніх земель. Купці приїздили за елементами кінського обладунку, ремісники — аби запропонувати те, чого Фургонники не робили самі, як-от глиняні глечики або скляні пляшки. Через кілька років у Манделлені, окрім кількадесяти тисяч втікачів з Північної Височини, вже мешкало принаймні десять тисяч іншого люду. Селище перетворилося на справжнє велике місто, де кожен коваль був на вагу золота. А Анд’еверс, хоча й казав усім, що його сини ще нічого не вміють, добре навчив їх фаху.

Дер’еко блискавично знайшов роботу, а щойно на накопичені заощадження купив власну хату — то затягнув до міста другого по старшині брата Рук’герта. Кайлін сподівалася, що скоро один чи інший з’являться у Літреві в супроводі якоїсь поважної матрони, яка захоче оцінити родинний маєток і вторгувати ціну за темношкіру, мигдалевооку красуню, яка вкрала серце в одного з братів.

В принципі, вона розуміла побоювання коваля. Якби всі його сини захотіли оженитися — він був би розграбований. Семеро синів і три доньки — не найкращі пропорції у племені, де за наречену платили конями, скотиною й мальованими фургонами.

Але Дер’еко приїхав сам, інакше тітонька проінформувала б її про це з порогу. Здається, ніхто в родині не очікував першого весілля так, як очікувала його вона.

— І де я його зараз знайду?

— Першого? Напевне у спальні з іншими, яких він баламутить своїми оповістками про велике місто. Не встигнемо кліпнути, як він усіх затягне туди, а ми залишимося лише вдвох: пара старих дурнів і шість фургонів.

— Я так не думаю, тьотю, — Кайлін відмахнулася від побоювань тітки. — Навіть якщо хлопці виїдуть, то лише для того, аби повернутися з надбанням. Навіть не помітиш, як матимеш повні руки внучат. Хлопці завжди повертаються додому; це ми, дівчата, відлітаємо та в’ємо гнізда десь далеко.

З боку входу почулося кахикання.

— Чи не бажаєш нам про щось сказати, Кай, га?

Лиш одна особа в родині скорочувала її ім’я на верданнську моду. Вона озирнулася до дверей та зміряла поглядом того, хто саме увійшов.

— Ну прошу. Мало того, що причепурений, наче франт, так ще й підслуховує. Тебе не цікавлять оповістки старшого брата?

Вее’ра широко вміхнулася й простягнула до сина руки.

— Привіт, Есо’баре. Ти вже повернувся? Як закупи?

— Десять великих шматків аломбенської сталі й тридцять малих: половина аломбенської, половина з Дерца. Фургон ледве дотягнув, але ми дали цьому раду. Я й коні. Батько повинен бути задоволений. А оповістки Дера я, напевне, ще матиму можливість

1 ... 46 47 48 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"