Читати книгу - "Там, у темній річці"

Але справа не тільки в Гелені, так? Проблема була й у самій дівчинці.

Він без упину розглядав обличчя малої. За сніданком, коли годував її з ложечки мармеладом, придивлявся до вигину щелепи дівчинки; по обіді його увага зосереджувалася на лінії росту її волосся; коли після роботи повертався додому з острова Бренді, то не міг відвести очей від завитків дитячого вушка. Він знав її риси краще, ніж зовнішність своєї дружини чи навіть власну. У рисах дівчинки — та й у ній самій — було щось, що його турбувало, але Вон і сам не міг збагнути, що саме. Він бачив її, навіть коли вона була відсутня. Коли їхав у поїзді, і повз нього пропливав пейзаж, обличчя дівчинки являлося йому в небі й на полях. Коли був у себе в кабінеті, її обличчя проступало, мов водяний знак, на папері, де він вів свої записи. Вона і сни його захопила. Він упізнавав її в обличчях величезної кількості людей. Якось йому наснилася Амелія — справжня його Амелія, — і навіть у неї було обличчя цієї дівчинки. Він тоді прокинувся в сльозах.

Невтомне дослідження її зовнішності, що виросло з бажання дізнатися, хто ж вона така, потроху змінило фокус і перетворилося на спробу пояснити власну зацікавленість. Здавалося, що з лиця дівчинки пішли всі інші симпатичні людські обличчя, навіть його власне. Постійне спостереження за нею так згладило у пам'яті Вона риси дитини, що він наче бачив у її подобі себе. Гелені про це розповісти не міг. Вона почула б тільки те, що хотіла б почути: що він бачить себе у рисах своєї дочки.

Чи насправді було щось рідне у подобі цієї дівчинки? Він намагався переконати себе, що відчуття впізнавання, яке збудила у ньому ця дитина, — природна реакція на їхню першу зустріч. Чи не пояснюється пильна увага до її зовнішності збуреним у ньому відчуттям упізнавання? Вона цілком була схожа сама на себе, і тому йому здалося, що він її впізнає. Утім, внутрішній голос підказував, що не все тут так однозначно. Він не здатен був пояснити це відчуття самими лише спогадами. Ця дитина ніби викликала у ньому щось схоже на спогад, але перевернуте догори ногами. Щось подібне до спогаду, але трохи інше, можливо, навіть протилежне.

Гелена знала, що насправді він не вірить, що ця дівчинка — їхня дочка. Знала, бо Вон сам сказав це їй першого ж дня, коли вони, вклавши дитину в ліжко, залишилися наодинці. Вона з подивом його вислухала, та не дуже зважала на ті слова.

— Для кожної маленької дівчинки два роки — то тривалий термін, — ніжно пояснила йому. — Будь терплячим. Мине час, і ти знову відкриєш їй своє серце.

Вона поклала руку чоловікові на плече, і це вперше за два роки дружина торкнулася його руки і поглянула на нього закоханими очима.

— До того — покладися на мене. Я впевнена, що це — вона.

Отже, коли це питання стало руба, Гелена абсолютно терпимо поставилася до його сумніву. То просто її вайлуватий, непослідовний, любий, неквапливий, дурненький чоловік ніяк не може встигнути за перебігом подій. Гелена й не намагалася його переконати. «Вона й досі любить мед!» — підмічала вона за сніданком. Або: «Що ж, це залишилося незмінним», — коли дитина відкидала від себе щітку для волосся. Та переважно вона сліпо вірила в те, що з часом йому передасться її впевненість. Усім видом показувала, що чоловікові сумніви не варті й ламаного шеляга і скоро розвіються, наче хмаринка під поривом сильного вітру. Сам він це питання більше не порушував. Не те, щоб боявся її злякати, зовсім навпаки. «От бачиш, — скаже вона тоді. — Тепер ти її по-справжньому впізнаєш. До тебе повертаються відчуття».

Ця заплутана ситуація була з таких, де намагання все з'ясувати можуть тільки зашкодити, тож Вон не полишав спроб знайти якесь просте рішення. Чому б, урешті, не повірити в цю історію? Своєю появою дівчинка ніби розбила закляття, повернула йому чарівні щасливі дні. Скінчилися роки болю, коли вони були замкнені у своєму нещасті й безпорадні одне перед одним. Дитя принесло щиру радість Гелені, а йому — щось складніше, чому він не міг підібрати назви, але дуже цінував. Незабаром Вон піймав себе на думці, що хвилюється, якщо дівчинка їсть менше, ніж зазвичай, терзається, якщо вона плаче вночі, й радіє, коли проситься до нього на ручки.

Так, Амелія зникла. Але з'явилася ця дівчинка. Його дружина вірить у те, що вона Амелія. Мала трохи схожа на Амелію. Життя, що до її появи було нестерпним, знову стало щасливим. Вона повернула йому Гелену, ба більше — знайшла собі куточок і в його серці. Не те, щоб він її полюбив — для таких висновків ще зарано. Чи хотів би Вон, щоб на її місці була Амелія? Так. На одній чаші терезів — любов, утіха та щастя. На другій — повернення до минулого стану речей… Що ж. Чи варто так міцно чіплятися за свою впевненість, якщо потік життя несе його у геть іншому напрямку?

Втім, усе підважував один-єдиний момент. Робін Армстронг.

— Вони обов'язково знайдуть тіло, — наполягала Гелена. — Його жінка втопила дитинча, це всім відомо. І коли вони знайдуть тіло, він остаточно впевниться.

Але минуло вже два місяці, а тіло так і не знайшли.

До цього моменту Вон волів залишатися бездіяльним. Він був непоганою людиною. Справедливою та порядною. І зараз також хотів учинити справедливо та порядно. Ця справа стосувалася його, а також Робіна Армстронга, але до неї ще були приплетені Гелена та дівчинка. Важливо знайти найкраще рішення для всіх зацікавлених сторін. Так більше тривати не може, і ця невизначеність нікому не йде на добро. Треба знайти рішення, і сьогодні він зробить перший крок.

Вон швидко вмився, витер рушником обличчя і за хвилину був готовий. Йому ще треба сісти на поїзд.

Хоч ця контора й була відомою під дещо фамільярною назвою «Монті і Мітч», будь-які підозри в тому, що йдеться про провінційне шапіто, одразу розвіювалися, щойно поглянеш на бронзову табличку біля входу до