Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Салимове Лігво 📚 - Українською

Читати книгу - "Салимове Лігво"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Салимове Лігво" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 131
Перейти на сторінку:
битвою — і ймовірною загибеллю — у служінні Господу.

Але немає ніяких битв. Є тільки сутички з непевними розв’язками. І ЗЛО має не одне обличчя, а багато, і всі вони пустотні, і частіше із заслиненими підборіддями, аніж навпаки. Фактично, він змушений зробити висновок, що в світі нема ніякого ЗЛА, а є лише зло — чи, можливо, (злість). У такі моменти він підозрював, що Гітлер був нічим іншим, як лише розсмиканим бюрократом, а сам Сатана — це дефективний недоумок з рудиментарним почуттям гумору того типу, що вважає надзвичайно кумедним годувати мартинів обліпленими хлібом петардами.

Великі соціальні, моральні та духовні битви віків випарувалися до того, що Сенді Мак-Дуґалл нишком дає ляпасів своїй шмаркатій дитині, а коли виросте та дитина, нишком даватиме ляпасів своїй дитині, світ без кінця, алілуя, товстий шар арахісового масла. Радуйся, Маріє, Діво благодатна, допоможи мені борсатися в цім житті нездарнім.

Ні, це гірше, ніж тоскно. Це жахає своїми наслідками для будь-якого змістовного тлумачення земного життя, а можливо, й Вишнього. Що там? Вічність церковного бінго, парк розваг з атракціонами та янгольські автоперегони?

Він кинув погляд на годинник на стіні. Вже шість хвилин по півночі, а досі жодних ознак Фреда Астера або Джинджер Роджерс. І навіть Мікі Руні[140]. Але минуло достатньо часу, щоби всотатися «І-Вепу». Тепер він пройдеться там пилосмоком і місіс Кьорлес не буде дивитись на нього з отим її жалісливим виразом, і життя йтиме далі. Амінь.

Розділ сьомий. Метт

  1

У вівторок наприкінці третього уроку Метт підійшов до вчительської і там на нього вже чекав Бен Міерз.

— Вітаю. Ви раненько, — сказав той.

Бен підвівся і вони потиснули один одному руки.

— Сімейне прокляття, гадаю. Скажіть, а ці дітки мене не з’їдять, ні?

— Неодмінно, — сказав Метт. — Ходімо.

Він був дещо здивований. Бен прийшов у гарному, спортивного крою піджаку і в добротних сірих слаксах. Гарні туфлі на ньому мали вигляд таких, що взувають їх не часто. На уроках у Бена бували й інші літератори, і зазвичай вони приходили в буденному або в якомусь геть маячному одязі. Рік тому він спитав доволі відому поетку, в якої був виступ у Мейнському штатному університеті в Портленді, чи приїде вона наступного дня поговорити з його учнями про поезію. Вона з’явилася у тісних бриджах і на високих підборах. Схоже, це був підсвідомий спосіб проголосити: «Подивіться на мене, я побиваю цю систему в її власній грі. Я приходжу і йду, як вітер». У порівнянні з тим його захват від Бена ще на дрібку підріс. Після тридцяти з гаком років учителювання він вважав, що нікому не побити цю систему чи виграти в її грі, і тільки лопухи думають, ніби вони ведуть перед по очках.

— Гарна будівля, — сказав Бен, роззираючись дорогою по коридору. — Збіса сильно відрізняється від тієї старшої школи, де вчився я. У моїй більшість вікон були схожі на амбразури.

— Перша похибка, — сказав Метт. — Ніколи не називайте це «будівлею». Це «виробництво». Класні дошки: «наочне приладдя». А діти: «гомогенний спільноосвітній учнівський контингент середнього підліткового віку».

— Просто чудово для них, — сказав Бен, вищиряючись.

— Авжеж, хіба не так? Ви навчалися в коледжі, Бене?

— Намагався. Вільні мистецтва. Але здавалося, там усі грають в інтелектуальні піжмурки — ти теж можеш надибати сокиру і гострити її, таким чином ставши знаним любимцем[141]. Така невдача, мене витурили. Коли вже продавалася «Дочка Конвея», я вантажив до розвізних фургонів ящики кока-коли.

— Розкажіть про це дітям. Їм буде цікаво.

— Вам подобається вчителювати? — запитав Бен.

— Звісно, подобається. То були б криво-косі сорок років, якби не це.

Пролунав останній дзвінок на урок, гучно відлунюючи в коридорі, де не було нікого, крім одного загайного учня, який повільно плентався повз стрілку, намальовану під написом «Деревообробна майстерня».

— Як тут з наркотиками? — запитав Бен.

— Усіх сортів. Як у будь-якій школі в Америці. У нас більш за все інше панує питво.

— Не марихуана?

— Я не вважаю траву проблемою, і директор так само, коли про це говориться неофіційно та ще й після кількох чарочок «Джима Біма»[142]. Випадком я знаю, що наш шкільний психолог, який є одним з найкращих у своїй справі, не проти дунути і піти в кіно. Я й сам куштував. Ефект чудовий, але в мене після цього печія.

— Ви куштували?

— Шшш, — відгукнувся Метт. — Великий Брат підслуховує всюди. Крім того, ось і мій клас.

— Ой, леле.

— Не нервуйте, — сказав Метт, заводячи його досе­редини. — Доброго ранку, друзі, — привітав він близько двох десятків школярів, які пильно вдивлялися в Бена. — Це містер Бен Міерз.

  2

Бен спершу було подумав, що помилився будинком.

Коли Метт Бьорк запросив його на вечерю, Бен був цілком упевнений, що той сказав, що дім у нього маленький, сіренький, який стоїть за будинком з червоної цегли, але саме з нього зараз суцільним потоком лилася рок-н-ролова музика.

Бен скористався дверним грюкалом з потьмянілої міді, не отримав відповіді й постукав знову. Цього разу музика стишилась і голос, який безсумнівно належав Метту, прокричав:

— Там незамкнено! Заходьте!

Він увійшов, зацікавлено роззираючись. Передні двері прочинялися просто до маленької, обставленої на манер ранньоамериканської дрібничкової крамниці вітальні, де панував неймовірно древній телевізор «Моторола». Музику видавала аудіосистема «Кей-Ел-Ейч», оснащена гучномовцями «Квод»[143].

З кухні, виряджений у картатий червоно-білий фартух, вийшов Метт. Разом із ним доплив запах спагеті-соусу.

— Перепрошую за галас, — сказав він. — Я трохи недочуваю. Тож і вмикаю гучно.

— Добра музика.

— Я фанат року ще з часів Бадді Голлі[144]. Прекрасна музика. Ви голодний?

— Йо, — кивнув Бен. — Ще раз дякую, що запросили мене. Гадаю, відтоді як приїхав до Салимового Лігва, я їв у гостях більше, ніж упродовж п’яти попередніх років мого життя.

— Це приязне містечко. Сподіваюся, ви не проти повечеряти на кухні. Пару місяців тому до мене був завітав один антиквар і запропонував дві сотні доларів за обідній стіл, що стояв у кімнаті. А я так досі й не зібрався придбати собі інший.

— Зовсім не проти. Я ще той кухонний їдець, один з довгої низки кухонних їдців.

Кухня аж скимліла акуратністю. На маленькій чотириконфорочній плиті кипіла каструлька соусу і парував повний друшляк спагеті. На відкидному столику чекала пара різномастих тарілок і склянок, попід вінцями яких танцювали фігурки персонажів мультфільмів, — це ж галяретниці, з захопленням подумав Бен. Залишки скутості від гостини в чужої людини розсипалися, і він став почуватись як удома.

— Там, у шафці над раковиною, бурбон, житнє й горілка, — показав Метт. — А в холодильнику є безалкогольні, з якими можна намішати коктейлів. Хоча, боюся, нічого аж такого надзвичайного.

— Мені згодиться й бурбон з водою з крана.

— Починайте. А я поки що подам оцю їжу.

Наливаючи собі склянку, Бен сказав:

— Мені сподобалися ваші учні. Вони ставили гарні запитання. Жорсткі, але гарні.

— На кшталт, звідки ви берете свої ідеї? — перепитав Метт, мавпуючи сексі-сюсюкання малявки Руті Кроккет.

— Вона ще та штучка.

— Атож, вона така. Там, поза різаними ананасами у морозильнику, є пляшка «Лансерз»[145]. Спеціально тримав.

— Послухайте, не варто…

1 ... 46 47 48 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Салимове Лігво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Салимове Лігво"