Читати книгу - "Посуха"

— Це двірник, — пояснив Вітлем.

— Що в торбі?

Вітлем похитав головою.

— Я знаю, що всі знаряддя в нього свої. Мабуть, це вони і є.

— Давно він тут працює? — запитав Фок.

— Думаю, років п’ять. Наскільки можу судити, гарний хлопець.

Фок не відповів. Дивилися ще десять хвилин, поки не обмілів потік учнів і на стоянці не стало знову тихо. Коли вже Фок почав утрачати надію, з’явилася Карен.

У Фока перехопило подих. За життя вона, ця мертва жінка, була прегарна. Фок дивився, як вона перетинає екран; біляве волосся розмаялося за плечима. На низькоякісному записі неможливо було розібрати вираз її обличчя. Невисока, але з поставою танцівниці, вона швидко йшла через стоянку з боку ясел, штовхаючи візочок з Шарлоттою.

За три кроки позаду неї з’явився в полі зору Біллі. Фок похолов, побачивши міцненького чорнявого малюка, страшенно схожого на батька. Рако змінив позу і кашлянув. Він на власні очі бачив той жах, який чекає на цього хлопчика.

Біллі ледве тягнув ноги, цілковито захоплений іграшкою, яку тримав у руках. Карен, озирнувшись через плече, беззвучно покликала його, і він побіг її наздоганяти. Вона запхала обох дітлахів у машину, пристебнула, зачинила дверцята. Робила все швидко і спритно. Квапилася? Неможливо було сказати точно.

А Карен на екрані випросталася й на мить застигла спиною до камери, поклавши одну руку на дах машини. Голову вона трішки похилила, піднесла долоню до обличчя. Ворухнула пальцями раз. Удруге.

— Господи, вона плаче? — мовив Фок. — Ану прокрутіть швиденько назад.

У мовчанні передивилися цей шматок ще раз. Тоді втретє і вчетверте. Голова похилена, рука робить два короткі рухи.

— Неможливо сказати, — мовив Рако. — Трохи схоже, що плаче. Але з таким самим успіхом вона може чухати носа.

Цього разу запис не зупиняли. Карен підвела голову, здається, глибоко зітхнула, відчинила водійські дверцята й сіла в машину. Задом вирулила зі свого паркомісця й поїхала геть. Знову стоянка спорожніла. Час на записі засвідчив, що Карен і її синові залишилося жити менш як вісімдесят хвилин.

Далі відео дивилися, перемотуючи великі шматки, на яких ніхто не заїжджав і не виїжджав. За десять хвилин після Карен з’явилася шкільна секретарка, потім хвилин сорок нічого не відбувалося. Нарешті один по одному почали виходити до машин учителі. Вітлем називав усіх по черзі. Повернувся двірник, поклав торбу назад у багажник і поїхав геть одразу по четвертій тридцять.

За деякий час на стоянці лишилася одна машина — Вітлемова. Знову перемотали запис уперед. Трохи по сьомій на екрані з’явився і сам Вітлем. Ішов повільно, похиливши голову й зігнувши широкі плечі. Директор, який сидів поряд з Фоком, видихнув. Запис він переглядав, зціпивши зуби.

— Важко на це дивитися, — мовив він. — На той час мені вже подзвонили копи з Клайда і сказали, що Карен і Біллі мертві.

На екрані Вітлем сів у машину і, кілька разів заглухнувши, нарешті здав назад і поїхав геть. Подивилися запис ще хвилин десять. Грант Дау на екрані так і не з’явився.

* * *

— Тоді я пішла, — гукнула Дебора з приймальні, припасовуючи на плечі сумочку. Хвильку почекала, але у відповідь отримала тільки нерозбірливе кректання. Фок, звівши очі, усміхнувся до неї. За останні дні її ставлення до нього дещо потепліло, а справжній прорив стався, коли вона, роздаючи всім каву, принесла і для нього теж. Фок підозрював, що сержант провів з нею розмову.

Рако і констебль Барнз навіть не ворухнулися, коли вхідні двері зачинилися. Усі троє сиділи за столами, втупившись у монітори, на яких миготіло зернисте відео. Забравши зі школи всі записи з обох камер, Фок з Рако поїхали в місто.

У Ківарі, розповів сержант Фокові, є три камери. Одна біля пабу, друга біля міськради і третя над дверима аптечного складу. Зібрали записи з усіх трьох.

Барнз, позіхнувши, потягнувся, піднявши дебелі руки до стелі. Фок уже приготувався слухати його нарікання, одначе констебль без жодного слова знову повернувся до екрана. Барнз не був знайомий ані з Люком, ані з Карен, як він сам розповів Фокові, але за кілька днів до смерті Біллі Гедлера давав у школі урок з безпеки на дорогах. У нього на столі й досі стояла листівка з подякою від класу, де серед інших підписався олівцем і Біллі.

Фок і собі притлумив позіхання. Вони вже переглядають записи чотири години поспіль. Фок зосередився на відео зі школи. За ці години він бачив одну-дві цікаві речі. Один з учнів крадькома обдзюрив переднє колесо директорської машини. Вчителька подряпала машину колеги й утекла. Але не було і знаку Гранта Дау.

Натомість він декілька разів передивився записи з Карен. Вона заїжджала й виїжджала того тижня тричі: щодня, крім вівторка (то був її вихідний) і п’ятниці, бо на той час була вже мертва. Всі дні були приблизно однакові, її машина з’являлася приблизно о 8.30. Карен вивантажувала дітей, наплічники й панамки і зникала з поля зору, прямуючи до школи. Приблизно о 15.30 процес повторювався, тільки у зворотному порядку.

Фок дивився, як вона рухається. Як нахиляється щось сказати Біллі, поклавши руку йому на плече. Він не бачив її обличчя чітко, але уявляв, що вона всміхається до сина. Фок спостерігав, як вона бере на руки Шарлотту, переносячи з машини у візочок. Карен Гедлер, поки їй не вистрелили в живіт, була чудовою жінкою. Давала раду і з дітьми, і з фінансами. Фок упевнився, що Барб мала рацію. Карен би йому сподобалася.

Він, мов одержимий, прокручував і прокручував запис четверга, коли Карен і її сина вбили. Програвав це відео нескінченно, аналізуючи кожен кадр. Здається, вона завагалася на мить, коли підходила до машини? Щось серед бушу привернуло її увагу? Вона стискає долоньку сина міцніше, ніж зазвичай? Фок підозрював, що ганяється за привидами, але продовжував знову і знову крутити запис. Дивлячись на біляву жінку свого покійного друга, він подумки благав її витягнути мобільний і подзвонити за номером, який вона записала на квитанції. Благав себе колишнього відповісти на її дзвінок. Але ні того, ні того не відбувалося. Сценарій залишався незмінним.

Фок уже роздумував, чи не час закінчувати, коли Барнз випустив ручку, яку крутив у пальцях, і випростався