Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Вільні малолюдці 📚 - Українською

Читати книгу - "Вільні малолюдці"

664
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вільні малолюдці" автора Террі Пратчетт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 54
Перейти на сторінку:
Та невеличка частина Тіфані, яка ще була здатна на думки, думала: «Трава до ранку зів’яне. Вона вбиває моє торфовисько!». 

— Якщо добре подумати, то все життя — це просто сон, — сказала Королева все тим самим нестерпно врівноваженим приємним голосом. Вона сіла на повалені камені: 

— Ви, люди, такі мрійники. Вам мариться, що ви всі розуми поїли. Вам мариться, що ви найважливіші. Вам мариться, що ви дуже особливі. Знаєте, ви кращі за дрімок. У вас явно більше уяви! Мені слід тобі подякувати. 

— А це за що? — спитала Тіфані, втупившись у свої черевики. 

Жах оповив її розжареним дротом. І нікуди не втечеш… 

— Я навіть гадки не мала, який твій світ прекрасний! — відповіла Королева. — Дрімки… вони не те, щоб дуже відрізнялися від ходячих губок. Їхній світ — давній. Майже мертвий. Вони вже не спроможні на вигадку. Ви, люди, з невеличкою допомогою з мого боку, дасте раду набагато краще. Бо ви увесь час мрієте. Особливо ти. Ти мрієш увесь час. Ти себе уявляєш центром свого світу, чи не так? Прекрасно! Глянь-но на себе: сукня убога і стоптані черевики. І ти собі думала, що зможеш побороти мене пательнею! Ти себе бачила Відважною Дівчиною, що Рятує Братика. Ти думала, що ти — героїня пригодницького роману. А тоді — ти покинула брата. Знаєш, я думаю, що море води на голову — це те саме, що гори заліза на голову, а ти як думаєш? 

Тіфані думати не могла. В голові клубився гарячий рожевий туман. Вона не змогла… 

Задні Думки плентались десь у тумані, намагаючись достукатись до неї. 

— Я Роланда врятувала, — промимрила вона до своїх черевиків. 

— Але ж він не твій, — заперечила Королева. — Він, визнаймо це, доволі недалекий хлопець із червоними щоками і зі шкварком замість мозку, достоту, як його батько. Ти залишила свого братика з бандою злодіїв, щоб урятувати цього розпещеного бевзя? 

«Не було часу! — горлали Задні Думки. — Ти не встигла б за ним побігти і вернутись до маяка! Ти і так ледь-ледь встигла! Зате хоч Роланда врятувала! Все ти правильно зробила! Навіщо ці докори! Що краще: спробувати врятувати брата — і бути відважною героїнею, але трохи мертвою, чи врятувати Роланда — і бути відважною живою героїнею?» 

Та щось їй підказувало, що краще було б бути відважною та мертвою. 

Щось у голові не вгавало: «Як ти скажеш мамі, що ти бачила, що нема часу на порятунок брата, тому ти кинулася рятувати когось іншого? Вона втішиться, що ти так все обернула? Іноді правильно — не означає добре». 

«Це ж Королева! — волали Задні Думки. — Це її голос! Він діє гіпнотично! Не слухай її!» 

— Це не твоя провина, що ти така холодна і безсердечна, — сказала Королева. — Це все вина твоїх батьків. Мабуть, вони були дуже зайняті. І те, що в них з’явився Погіршай, — це дуже жорстоко щодо тебе. Їм слід було бути обережнішими. І те твоє читання. Навіщо вони дозволяли тобі читати усі ці слова? Слова на кшталт «парадигма» й «есхатологія» шкодять неокріплому мозку. Вони спонукають зробити з брата живця на монстрів, — зітхнула Королева. — Як сумно, що таке трапляється скрізь і всюди. Думаю, тобі пощастило, що ти виросла просто затятою інтроверткою і непристосованою до життя. 

Королева кружляла навколо Тіфані. 

— Яка печаль, — вела вона далі. — Тобі примарилося, що ти сильна, розумна і тямовита… що ти з тих, хто завжди має при собі шворку. Та це просто виправдання, що в тобі так мало від нормальної людини. Ти маєш тільки мозок. Серця в тебе нема. Коли Бабуня Болячка померла, ти навіть не плакала. Ти забагато думала. А тепер твої дорогі думки підвели тебе. Тож краще тебе просто вбити, як гадаєш? 

«Камінь! Шукай камінь! — верещали Задні Думки. — Пожбур у неї каменем!» 

В сутінках Тіфані розгледіла якісь постаті. То були персонажі із дитячої книжки, а з ними — дрімки, вершник без голови і Джмелинки. 

Довкола неї трава взялась інієм. 

— Думаю, нам тут сподобається! — сказала Королева. 

Тіфані відчула, як холонуть ноги. 

Задні Думки спромоглись прохрипіти: «Та зроби щось!». «А тут все не так уже й добре організовано, — подумалося Тіфані крізь заціпеніння. — Не можна покладатися тільки на сни і мрії. Чи… мені треба було бути як усі нормальні люди. Але я не могла плакати! Ну не… плакалося мені! А як перестати думати? А думати про те, як думається? І про те, як передумається надумане і придумане!» 

Тіфані зауважила посмішку на обличчі Королеви і подумала: 

«Яка із цих особистостей, що думає, справжня я?» 

«А чи існує справжня я?» 

На небі розтікалися плями хмар. Вони затуляли собою зорі. То були чорнильні хмари з того холодного світу. Хмари жахів. 

Задощило. Дощ був з градом. Град бомбардував зелену траву, і торфовисько обернулося на болото. Вітер завивав, наче зграя гончаків. 

Тіфані спромоглася ступити крок уперед. Черевики застрягли в грязюці. 

— О, відвага прокинулась? — сказала Королева, задкуючи. 

Тіфані зробила ще крок, та все пішло шкереберть. Вона занадто змерзла і втомилася. Вона відчувала, як її «я» розчиняється і губиться… 

— Яка безславна загибель! — вигукнула Королева. 

Тіфані впала долілиць у замерзлу багнюку. Дощ пустився рясніше — колючий, наче голочки, — барабанив по голові і котився крижаними слізьми по щоках. Дощ гамселив так, що їй аж дух заперло… 

Вона відчула, як холод витісняє з неї все тепло. І це останнє, що вона відчувала… 

…окрім ще якогось звуку на фоні… 

То був звук снігу, що тане, і хрусткого морозу. То був високий ледь чутний звук. 

Тіфані вже не відчувала землі під ногами і нічого не бачила, навіть зоряного неба. Все затягнули хмари. 

Вона так змерзла, що вже й холоду не чула. І пальців теж. У закляклому від холоду мозку бриніла лиш одна думка: «А чи є взагалі справжня я? Чи мене просто виснували мої ж думки?». 

Темрява згусла. Ще ніколи ніч не була такою темною, а зима — холодною. Такої холоднечі не було навіть, коли скресала крига і Бабуня Болячка снувала крізь заметілі у пошуках тепленьких тілець. «Вівці можуть протривати крізь холод, якщо вівчар має клепку в голові», — казала Бабуня. Сніг рятує від холоду: вівці сплять собі у теплих нірках у снігу — хоч як би не бушував кусючий вітер, а їм він не страшний. 

Та це була така холоднеча, як у ті дні, коли навіть не сніжило і вітер був сам по собі — ганяв по торфовиську колючки криги. То були смертельні дні ранньої весни, коли вже вівці окотяться, а тут зима вирішує ще раз на прощання дихнути крижаним подихом… 

Темінь розлилась усюди — гірка і сліпозора. Тільки десь удалині мріяла іскорка світла. Одна-єдина зірочка. І рухалася… 

Більшала на грозовому небі. 

Кружляла і наближалася. 

Тиша накрила Тіфані, і вона опинилась всередині. Тиша пахла вівцями і скипидаром. І ще — тютюном. 

А тоді Тіфані відчула, що стрімголов провалюється крізь землю. 

Там так ніжно і тепло. На мить здалося, що чутно шум хвиль. 

В голові пролунав її власний голос. 

Ця земля в моїх кістках. 

Земля під хвилею. 

Щось біле. 

Воно повивало її у тій теплій темряві, щось схоже на сніг, але таке дрібне, як пил. Воно осіло позад неї, навколо неї, всюди. 

1 ... 46 47 48 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вільні малолюдці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вільні малолюдці"