Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » #Галябезголови 📚 - Українською

Читати книгу - "#Галябезголови"

1 011
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "#Галябезголови" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 101
Перейти на сторінку:
базу відпочинку «Левада», Андрій Іванович Чорнобай вже розмірковував іншими категоріями і відчував себе настільки вільним, що аж… Боже!

«Левада» віддячила. Вже з перших днів Чорнобай відчув тут дивний спокій, розважливість і повну відсутність страхів: відбудовуй собі чарівне місце, бо нічого не заважатиме! Навіть смерті немає — твори! До справи взявся без поспіху, наче отримував естетичне задоволення від розробки проекту, вибору матеріалів, контролю за будівельниками з місцевих.

«Левада» причарувала: за рік купив у Затятовому зруб, перебрався туди, аби щодня зранку вже бути на будівельному майданчику. Ще за пів року придбав ділянку землі між містом і базою зі старим, ще дореволюційним дерев’яним будиночком: колись затятівська громада побудувала його для вчителів, яких запрошувала до місцевої школи. Отак і з’явився у Чорнобая персональний барліг у лісі: власноруч повертав до життя старовинну будівлю, переплановував, оздоблював, наче пестив, зберігаючи найменшу з оригінальних деталей, які тільки можна було зберегти.

— Хочеш, покажу тобі свою базу на «Леваді»? — сказав шкільному товаришу Антону Черпаку, якого запросив на відкриття відбудованої бази відпочинку. Вів його вузькою стежиною вглиб густого лісу.

— Хижка у хащах? — скептично спитав Черпак, який на той момент уже не тільки мав власну юридичну компанію і ще з десяток бізнесів, а й демонстрував амбіції стати у країні політиком нового штибу.

— Щось на зразок того, — віджартувався Чорнобай.

Скільки йшли, стільки слухав логічні розмірковування Черпака про теоретично нерентабельні бізнеси у сфері відпочинку і дозвілля.

— Сподіваюся, ти не всі гроші у «Леваду» вклав?! — спитав. Глянув на Чорнобая. — Всі?! Тобто… «Левада» — тепер твій основний бізнес?! Сидіти в лісі і всміхатися відпочивальникам, які сюди випадково втраплять? І усвідомлювати, що ти став… ніким?

— Посперечався б, та не хочу, — без агресії відповів Чорнобай: видряпування з чорної діри далося взнаки.

Черпак не мав те проковтнути, бо ж готувався у політику йти, а у політиків, як відомо, один принцип: останнє слово має лишитися за ними! І Черпак би не змовчав, та саме в ту мить вони з Чорнобаєм вийшли на лісову галявину за півкілометра від «Левади», посеред якої красувався відреставрований старовинний дерев’яний будиночок.

— Ця казка — теж твоя? — спитав Черпак, навіть не намагаючись приховати заздрощів.

— Виключно моя!

— Відмінно, брате! — Черпак згадав, що хоче стати політиком, має тримати удар і вивертати будь-які обставини собі на користь. — Зроблю тобі пропозицію, від якої не зможеш відмовитися!

— Здивуй!

— Орендую у тебе цю казкову хатинку на… рік!

— Ні…

— Згоден! Рік — хіба це строк? Орендую на п’ять років! Скільки хочеш? Заплачу готівкою! Зараз! Наперед за всі п’ять років!

— Брате. Ні, — Чорнобай м’яко усміхнувся: не пояснювати ж Черпакові, що барліг у колишньому вчительському будиночку — єдине місце на землі, де його відпускають спомини про чорні діри, які пошматували його життя, неначе п’яний кравець — відріз розкішного коштовного оксамиту.

Відтоді минуло два роки, а дерев’яний будиночок у лісових хащах так і лишився для Чорнобая найдушевнішим прихистком. Мало хто побував усередині, а ті, кому все ж пощастило, змогли роздивитися лише одну кімнату, у якій Чорнобай влаштував собі офіс: вигадливі дерев’яні фризи на стінах, важкий сосновий стіл ручної роботи, більше схожий на меблі з казки про трьох ведмедів. І незвичайне крісло з темного дуба — нагадувало трон, і щоб ніхто не мав у тому сумнівів, майстер вирізав на спинці лиш одне слово — ЦАР...

Чорнобай любив зачинятися у своєму барлозі, сидіти перед старовинним каміном, дивитися на вогонь, перебирати події життя і… культивувати у собі смирення, яке прийшло разом із необхідністю почуватися вільним, бо тільки такий симбіоз і вважав визначенням адекватного сприйняття життя.

Та сьогодні, коли Чорнобай приїхав на базу, аби зустрітися з Казимирою Теодорівною, до барлогу не пішов. Тинявся біля темного озера. Підставляв себе вітрові. А чому?

Казидорівна Чорнобаєві в душу лізти не стала, одразу — до справи. За хвилину виклала все, що думає про пихату і вередливу невістку хазяїна «Левади», бо за ці майже три доби встигла не тільки роздивитися і роззнайомитися з дівчиною, а й скласти про неї чітке уявлення. Намагалася не піддаватися емоціям: коротко, по суті — і про нахабство, з яким поводилася Галя, і про кейс, який явно хотіла кудись викинути, і про шокованих затятівських жінок, які почувалися смертельно ображеними, бо дівчина їм наче ляпасів надавала, коли взялася біля перукарні каліку Тольку Сулиму стригти, і про суперечку невістки Чорнобая з медсестрою Лєною Гвоздовською, яка, до речі, з власної ініціативи і безплатно пів місту зробила щеплення від гепатиту В!

— І, вибачте, геть ваша Галя нерозсудлива! Ясно ж, що від проблем зі столиці до Затятового втекла, бо сюди з доброї волі мало хто переїжджає! — резюмувала. — Так нащо на новому місці нові проблеми на свою голову шукати?

— Звідки мені знати? — сказав Чорнобай. — Але спробую допомогти Галі з її бідами упоратися.

— І не намагайтеся, Андрію Івановичу! Бо тільки усе гірше стане! — відповіла мудра Казидорівна, глянувши на Чорнобая. — Ваша невістка нічиєї допомоги не прийме — ані вашої, ані будь-кого іншого! — помовчала, додала: — Вона не хоче нічиєї допомоги!

Ошелешений висновками Казидорівни Чорнобай дістався Затятового близько опівночі. Зупинив позашляховик перед обійстям: чекав, поки піднімуться автоматичні ворота, аби впустити автівку на подвір’я. Глянув на вікна — світяться… Відчув, як його накриває сентиментальна тиха радість: уже й забув, як то — коли вдома на тебе хтось чекає. Чи просто є!

Усміхнувся печально. Загнав автівку в гараж, розчахнув вхідні двері зрубу, втягнув носом смачні запахи тільки-то приготованої вечері. «Наче повернувся у сім’ю, де за мною скучили…» — подумав про те, чого ніколи не мав.

— Галю?.. — перетнув відкритий простір вітальні, посунув у бік кухні. — Смачно пахне! А я зголоднів. Із задоволенням з’їм усе, що ти приготувала! — молов, аби не мовчати: лікар Корчак радив якнайскорше встановити з невісткою контакт, який би став фундаментом взаємної довіри. Бо тільки якщо Галя довірятиме Чорнобаєві, йому вдасться умовити її лікуватися.

— Галю!..

Вона стояла біля кухонного острова боком до Чорнобая: у руці — ніж, на стільниці — дошка з хлібом, на плиті — каструлі, за спиною — вікно чорним тлом. Тоненька настільки, наче всього у ній — мало. Тільки світле волосся — густим ореолом. Дивилася перед собою в одну точку, здавалося:

1 ... 46 47 48 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «#Галябезголови», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "#Галябезголови"