Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Велика маленька брехня 📚 - Українською

Читати книгу - "Велика маленька брехня"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Велика маленька брехня" автора Ліана Моріарті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 101
Перейти на сторінку:
дерево — його хлопці сьогодні понесли до школи. Акуратно намальовані лінії — до брата, до неї та Перрі. Їхні задоволені сяючі обличчя.

— Перрі ніколи і пальцем не торкався хлопців. Він прекрасний батько. Якби я хоч колись відчула, що хлопцям загрожує небезпека, то б покинула Перрі. Я б ніколи в житті не піддавала їх ризику. — Її голос затремтів. — Власне, це одна з причин, чому я досі не пішла від нього, він прекрасно з ними ладнає. Він такий терплячий! Він має більше терпіння, аніж я. Він їх обожнює!

— Чи думаєте ви, що… — почала Сьюзі, але Селеста її перебила. Вона мусила пояснити, як Перрі ставиться до дітей.

— Мені так складно було завагітніти, ні, не завагітніти, а виносити. Я мала чотири викидні один за одним. Це було жахливо.

Ніби вони з Перрі пережили виснажливу дворічну подорож крізь штормові океани та безкінечні пустелі. А потім дісталися до оази. Близнюки! Природна вагітність — і близнюки! Вона бачила вираз обличчя акушерки, коли та почула друге серцебиття. Близнюки. Ризикова вагітність для жінки з історією неодноразових викиднів. Акушерка думала «Нізащо». Але вони протрималися до тридцяти двох тижнів.

— Хлопці народилися недоношеними. Тож ми постійно їздили в лікарню, щоб годувати їх, навіть вночі. А коли ми нарешті забрали їх додому, то не могли у це повірити. Ми так і стояли у дитячій і дивилися на них, а потім… звісно, перші кілька місяців були справжнім кошмаром. Вони погано спали. Перрі взяв відпустку на три місяці. Він був дивовижним. Разом ми з усім впоралися.

— Розумію, — сказала Сьюзі.

Але Селеста бачила, що вона не розуміє. Вона не розуміла, що Селеста та Перрі назавжди пов’язані цим досвідом та їхньою любов’ю до синів. Піти від нього — немов рвати по живому.

— Як, на вашу думку, насильство впливає на ваших дітей?

Селесті хотілося б, щоб вона припинила вживати слово «насильство».

— Жодним чином не впливає, — відповіла вона. — Вони і гадки не мають. Я хочу сказати, що зазвичай ми — звичайна, любляча і щаслива сім’я. Тижнями і навіть місяцями у нас не відбувається нічого надзвичайного.

«Місяцями» — це, мабуть, було перебільшенням.

Маленька кімнатка тисла на неї. Бракувало повітря. Вона провела пальцями по лобі — вологий. Що вона від цього чекала? Навіщо прийшла? Вона ж знала, що відповідей немає. Стратегій немає. На бога, немає ані порад, ані технік. Перрі залишатиметься Перрі. І виходу не було, хіба лише покинути його. А вона ніколи його не покине, поки діти маленькі. Вона піде, коли вони вчитимуться в університеті. Це вже вирішено.

— Що змусило вас прийти сьогодні сюди, пані Вайт? — запитала Сьюзі, ніби читаючи її думки. — Ви сказали, що все розпочалося, коли діти були ще немовлятами. Чи нині ситуація загострилася?

Селеста намагалася згадати, чому вона призначила цю зустріч. Це був день спортивного свята у школі. І це було пов’язано із тим утішеним виразом обличчя Пері вранці, коли Джош запитав його про подряпину на шиї. А потім вона прийшла додому зі свята і позаздрила своїм прибиральникам, бо вони сміялися. Тож вона віддала двадцять п’ять тисяч доларів на благодійність.

«Ти почувалася благодійницею, мила?» — іронічно запитав Перрі через кілька тижнів, коли прийшла виписка по картці, а нічого більше не сказав.

— Ні, не загострюється, — сказала вона Сьюзі. — Не знаю, чому зрештою я попросила про зустріч. Ми з Перрі якось ходили до сімейного психолога, але… нічого з того не вийшло. Складно, бо він багато їздить по роботі. Ось і наступного тижня його не буде у місті.

— Ви сумуєте за ним, коли він не поруч? — запитала Сьюзі. Здавалося, що цього питання не було у її списку питань, вона просто хотіла знати.

— Так, — сказала Селеста. — І ні.

— Це складно, — сказала Сьюзі.

— Складно, — погодилася Селеста. — Але у кожному шлюбі своя складність, хіба ні?

— Так, — сказала Сьюзі. Усміхнулася. — І ні. — Її усмішка зникла. — Пані Вайт, а чи знаєте ви, що кожного тижня в Австралії внаслідок сімейного насильства гине жінка? Кожного тижня.

— Він не збирається мене вбивати, — сказала Селеста. — Він не такий.

— Вам безпечно повертатися сьогодні додому?

— Звісно, — відповіла Селеста. — Абсолютно безпечно.

Сьюзі звела брови.

— Наші стосунки трохи схожі на дитячу гойдалку, — пояснила Селеста. — Спочатку влада в одного з нас, а потім — у іншого. Щоразу, коли ми сваримося, а надто коли справа доходить до фізичних дій, якщо він робить мені боляче, я отримую владу. Я зверху.

Їй стало трохи легше говорити про це.

Було соромно ділитися такими речами із Сьюзі, але водночас розказати комусь, пояснити, як усе працює, вголос вимовити ці таємниці, приносило невимовну полегкість.

— Що більше він мене скривдить, то вища моя позиція опісля, і тим довше я її зберігаю. Йдуть тижні, і я відчуваю, як змінюється ситуація. Він більше не почувається винним, менше шкодує про те, що сталося. Синці — у мене дуже легко утворюються синці — світлішають і зникають. Якісь дрібниці, які я роблю, починають його дратувати. Він стає трохи дратівливим. Я намагаюся його заспокоїти. Ніби весь час ходжу навшпиньки і водночас серджуся, що змушена ходити навшпиньки, тож часом я перестаю бути такою уважною та обережною. І навмисне його провокую, бо серджуся на нього, на себе, за те, що мусила бути такою обережною. І тоді це відбувається знову.

— Тобто, зараз влада у вас, — сказала Сьюзі. — Бо він нещодавно вас скривдив.

— Так, — сказала Селеста. — Зараз я могла б зробити що завгодно, бо він почувається дуже винним за те, що сталося з лего. Тож зараз все прекрасно. Навіть краще, аніж прекрасно. Розумієте, у чому справа. Зараз все так добре, що воно майже…

— Того варте, — завершила думку Сьюзі. — Майже варте всього цього.

Селеста подивилася в єнотячі очі Сьюзі:

— Так.

Погляд Сьюзі був порожній і не виражав нічого, крім того, що вона зрозуміла думку. Вона не демонструвала доброту чи материнську турботу, вона не впивалася своєю добротою. А просто робила свою справу. Ніби метка, відповідальна панянка у телефонній компанії чи банку, котра хоче виконати свою роботу і допомогти вирішити вашу проблему.

Якусь хвилину вони сиділи у тиші. За дверима кабінету Селеста чула гомін голосів, дзенькіт телефону та далекі звуки автівок, що долинали з вулиці. Її опанувало відчуття спокою. Піт на чолі охолов. Упродовж останніх п’яти років, відтоді, як усе це почалося, вона жила з відчуттям таємного сорому, котрий тиснув їй на плечі, і лише на мить цей тягар зник, і вона пригадала себе іншою, тією, якою колись була. У неї все ще не було рішення

1 ... 46 47 48 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Велика маленька брехня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Велика маленька брехня"