Читати книгу - "Гвендолін, Олеся Лис"

- Домоглась таки свого, бридка потворна відьма?- прямо в обличчя мені шипить розсерджена Ліва. - Тепер через тебе наш пан може померти.

Я, не очікувавши такого лютого нападу, в перший момент різко відхиляюся, втискаючись спиною в стіну. Про що це вона? Голова спросоння міркує туго, я ще навіть не встигла як слід вмитися.

Світанок тільки-тільки настав, і прийшла пора братися за звичайну домашню роботу. Я тихо вислизнула зі спальні, залишивши мирно сплячого Інгвара обіймати подушку замість мене, і натрапила при вході в загальний зал на Ліву, яка аж пашіла гнівом.

Здивованим поглядом обвожу домочадців, але всі старанно ховають очі, роблячи вигляд, що занадто зайняті роботою.

- Досить каркати, дурнувате дівчисько, - майже відразу ж вгамовує її Ута. - Не верзи нісенітниці! Йди он, краще, помиї винеси…

Ліва хапає дерев'яне цеберко і демонстративно проносить його повз мене, як би ненароком розгойдуючи посудину в спробі виплеснути вміст на поділ моєї сукні. Я в останню секунду встигаю відскочити в бік, і огидна жижа хлюпає на чисто вимиті дошки підлоги.

- Повернешся і витреш те, що накоїла, – кричить їй навздогін Ауд. - Я даремно, чи що вчора їх шкребла?

У відповідь дівчина лише демонстративно фиркає і, зухвало вихляючи стегнами, йде геть.

- Про що це вона, Ута? - питаю куховарку, сідаючи за стіл.

- Ой, не бери в голову - відмахується жінка, ставлячи переді мною повний кухоль козячого молока і шмат вчорашнього хліба, политого солодким медом. - Голова порожня, а язик без кісток.

Ауд і Хедвіг згідно кивають. Одна сидить поруч зі мною і перебирає крупу для ранкової каші, а друга просіває через сито борошно.

Насупившись, дивлюся на жінок, але вони відповідають мені незворушними поглядами, підкреслено незворушними. Навіть занадто.

Думка провідати Йорун міцніє в голові з кожною миттю все більше і більше.

Знаю, що Інгвар не схвалить мій візит, пам'ятаю, що вони сварилися, коли я лежала без тями після нападу унанде. Але я зобов'язана дізнатися правду, перш ніж здійсниться непоправне.

Зникнути з маєтку без дозволу, та до того ж непомітно, просто нездійсненно, тим більше для мене. Без допомоги тут не обійтися. Тільки, хто може мені зарадити, хто може піти наперекір волі ярла? Санна навряд чи наважиться, Ове занадто слабкий, та й ризикувати він мені не дозволить. Проте є людина, для якої моє життя нічого не варте, а про Інгвара він щиро турбується. Тільки от чи стане він мене слухати?

Підстерігаю Свана, коли він з частиною працівників повертається в будинок на обід. Друга якраз йде на зміну в поле.

Роботи зараз багато, і поки стоять теплі погожі дні, потрібно встигнути зробити багато, щоб взимку не голодували ні люди, ні худоба. Раби, вільнонаймані і навіть господарі працюють нарівні, адже кожен день на рахунку. На півночі закон один для всіх - будеш лінуватися - не пережити тобі сувору зиму.

В Ері клімат м'якший, ґрунт родючий - ткнеш в землю суху палицю, і та приймається – і то турбот вистачає. А тут літо триває недовго, урожай не такий рясний, а зусиль потрібно докласти більше.

- Сван, можна з тобою поговорити? - озиваю його біля входу в загальний зал, коли на коротку мить вікінг залишається один. Чоловік, вельми вдало для мене, відстав від інших працівників, мабуть після обіду затримавшись у Санни.

- Чого тобі відьмо? - насуплюється він, свердлячи мене ненависним поглядом. - Не бачиш, я поспішаю?!

Я спершу знітилась перед такою відкритою ворожістю, але на кону життя Інгвара, і відступати я не маю права.

- Мені потрібна твоя допомога - твердо заявляю, розпрямляючи плечі. Нехай для нього я рабиня, але в моїх жилах тече кров шляхетних пращурів, не з руки мені ніяковіти перед варварами.

- Моя? - брови чоловіки піднімаються вгору. Він навіть озирається, немов шукає, до кого я можу, крім нього, звертатися з таким проханням. Але коридор порожній, ніхто не порушує наше усамітнення.

- Твоя, - підтверджую, виключаючи будь-які сумніви.

Сван настільки приголомшений моєю заявою, що навіть не робить зауваження з приводу мого неналежного звернення до нього, раніше б змусив паном називати.

- Говори, тільки швидко, - складає руки на грудях воїн і притуляється плечем до стіни.

- Мені потрібно потрапити до Йорун, - тихо шепочу, побоюючись, що хтось може нас підслухати. І хоч в коридорі немає нікого, а загальний зал порожній, впевнена, і у стін є вуха. Навіщо мені зайвий клопіт…

– До чаклунки? Так Іди. Тебе Інгвар з радістю відведе – здивовано тягне Сван.

- Не з радістю – хитаю головою. - Він заборонив їй до мене наближатися.

- Тоді голову мені не забивай – різко відповідає чоловік. - Якщо Інгвар так вирішив, отже слухатися його треба, а не інтриги плести за спиною у свого пана.

- Я не плету інтриги, - миттю спалахую, як смолоскип. - Я допомогти йому хочу!

Скептична посмішка з'являється на губах воїна. Я навіть оком не встигаю моргнути, як він кидається до мене і притискає спиною до шорсткої стіни коридору, спершись об неї руками по обидва боки від мене.

- Допомогти, кажеш? З чого це? - схиляється він до самого мого обличчя і ледь чутно шепоче на вухо. - А може, ти вигадала все? Знайшла привід, щоб заманити мене і залишитися зі мною наодинці.

- Ти що таке мелеш? - упираюся долонями йому в груди. - Я Інгвару належу, не тобі.

- А сама ти кого хочеш? - волосся біля мого вуха ворушиться від палкого дихання Свана. По шкірі пробігають мурашки жаху. Він одержимий якийсь, просто одержимий! Як з таким впоратися? Незважаючи на те, що впираюся я щосили, у мене не виходить зрушити його ні на дюйм. Ох, і дурна я курка! Сама себе загнала в пастку…

- Інгвара! - вигукую, в надії, що ім'я друга охолодить його запал, і розумію, що ні краплі не брешу. - Я хочу Інгвара. І тільки його. Інший мені не потрібен. Відпусти!

Сван невідомо чому посміхається і, нарешті, звільняє мене. Крадькома переводжу подих і дивлюся спідлоба на цього гада.