Читати книгу - "Українське письменство"

Характерно, що козацька слава скрізь мислиться скомпрометованою егоїзмом соціальної лінії правуючих козацьких кіл.

Другий мотив, властивий майже всім лірикам другої групи, — це місія поета як громадського робітника, як борця на передових позиціях.

Шевченко в своїм «Перебенді» ще лишався на ґрунті романтичного уявлення. Його Перебендя — сліпий дід, один «из детей ничтожных мира». Тільки коли приходить до нього віща сила співу, на самоті, в полі, — «його думка високо, як сокіл, у небі ширяє». На тому ж ґрунті стояв і старий Куліш, що любив повторювати пушкінську формулу: «Кобзарю! не дивись ні на хулу темноти, / Ні на письменницьку огуду за пісні». Старицький починає інший ряд трактувань. Коли навколо «лемент, ґвалт і муки», поет повинен нести усім слово втіхи й розради. Його бандуру сповнено стогоном пригнічених; його ціль — наблизити яскраве «свято звитяги». Коли ніч «насовується, як туча», поет не має права «піти в свою господу», співати про «кохання й рай».

Той же образ поета, як пророка і вождя, знаходимо і в поезії Олени Пчілки. Слово пророка могутнє, як голосний дзвін; від нього займається огнем громада і віддається в руки своєму провідникові:

Кониський і Старицький обидва перекладають лермонтовського «Пророка».

Найсильніші слова в цьому напрямку сказав Франко, як у ліричних своїх поезіях («Поете, тям!», «Це було три дні перед моїм шлюбом»), так і в ліро-епічних поемах («Похорон», «Іван Вишенський», «Мойсей»), але вперше з’явилися вони в писаннях наших поетів 70—80-х рр.

Нарешті — третя улюблена тема Старицького та його сучасників-однодумців. Всі ці поети залюбки спиняються на образі Христа, витлумачуючи його як великого соціального реформатора. Звідси і Старицький з своїм заповітом громадянинові-поетові: «Співай, ридай і будь готовий / Замість лаврового терновий / Вінець узяти на чоло!», і Мова-Лиманський з його маловідомим віршем «На Голгофі», Христос якого «Великим щирим словом / Знов підійма пониклий люд»[399].

Нарешті, у Ол. Пчілки соціальна гармонія будучини вінчається образом переможця, що підіймає

Ця тема спільна нашим поетам із багатьма тогочасними поетами російськими. Пригадаймо хоча б Боровиковського («Ессе homo!») або Плещеєва, де «Христос распятый — со стены» з докором дивиться на суворо засудженого християнським суспільством «злочинця». Знаходимо її (цю тему) і у Франка в поезії «Христос і хрест».

Уже з цього короткого переліку тем видко, як далеко і в який бік одійшли від етнографічної поезії часів «Основи» Мова і Олександрів, Кониський і Старицький.

Найдальше з них пішов уперед Старицький.

На початку 80-х рр. і пізніше, в 90-х, він був визнаний новатор і разом з тим найодіозніша постать