Читати книгу - "Українське письменство"

Старицький завершає собою пошевченківську пору в поезії, пору повільного відходу від тем Шевченка та його манери. Він з найбільшою яскравістю проголошує потребу перекладів, як стимул і початок дальшого розвитку мови; в громадянській ліриці він виразно звертається від пророків та Старого Заповіту до громадянської поезії росіян; він перекладає Гайне і користується ним у власних спробах запровадити нові ліричні жанри. В своїх темах та манері він інколи більше стикається з поетами молодшими, як із старшими або своїми однолітками-основ’янами, а його поетичний програм цілком прищеплюється молодій ґенерації кінця 80-х — початку 90-х років, — «Плеяді», як про неї згадувала Леся Українка, «школі Старицького», як назвав її в листуванні В. П. Горленко. Над його програмом простягають руки одна одній дві поетичні доби, — факт безперечний, сконстатований, між іншим, і висказуваннями Лесі Українки, яка не раз говорила, що із давніших поетів українських найбільше значення для неї мали Куліш і Старицький.

1930

Леонід Глібов. Народився 21 лютого 1827 року[404] в с. Родзянках Хорольського повіту на Полтавщині. Батько його — кременчуцький міщанин Іван Назарович Гліб — був управителем родзянківського маєтку. Дитячі роки поета минали, як висловлюється один із його біографів, «за щасливих обставин та в сприятливім оточенні». Про виховання його подбали Родзянки: до Полтавської гімназії його прийнято на прохання Порфира Родзянка, що в його маєтку, в х. Горбах, Глібови на той час жили. В цьому проханні Л. Глібов названий вихованцем[405] П. Родзянка і купецьким сином. М. Бужинський, що видрукував ті матеріали («Україна», 1927, І—II, стор. 162—164), робить догадку, що батько поета вписався до купецтва, аби мати право учити сина в гімназії.

В Полтавській гімназії Л. Глібов пробув з 1840 по 1847 р. Курсу не скінчив (через хворобу) і вийшов 20 серпня 1847-го, не маючи навіть свідоцтва за шість клас («к переводу в VII класс не удостоен»).

Р. 1849-го вступив до Ніжинського (юридичного тоді) ліцею кн. Безбородька, де пробув з перервами 6 років, закінчивши курс по весні 1855 р. Під час перебування свого в ліцеї одружився він із першою дружиною своєю П. Ф. Бордоносовою, дочкою ніжинського протоієрея[406].

Писати почав ще в гімназії р. 1841-го спочатку по-російськи (перші українські твори стосуються до 1853 р.). Р. 1847-го його російські вірші, числом 50, випущено в Полтаві окремою книжечкою під назвою «Стихотворения Леонида Глебова». Здебільшого це наслідування популярних російських поетів — Пушкіна, Лєрмонтова, Кольцова (особливо невдатні), позначені легкістю вірша, але без виразної індивідуальної печатки. Нині їх передруковано в збірнику творів Глібова під ред. І. Капустянського та М. Плевака (ДВУ, 1927, Харків).

1 вересня 1856 р. Глібова призначено у Чорний Острів (містечко на колишній Проскурівщині) учителем дворянської повітової школи, а рівно через два роки переведено молодшим учителем географії в Чернігівську гімназію.

В Чернігові Глібов виступив як редактор-видавець «Черниговского листка», тижневика, що виходив (правда, не дуже регулярно) в 1861—1863 рр.[407].

З початком реакції р. 1863-го, коли українська чернігівська громада попала під удар місцевої адміністрації, Глібов у зв’язку з справою лікаря Носа та землеміра Андрущенка був звільнений з учительської посади — 1 жовтня 1863 р. Не вважаючи на те, що слідча в справі Носа та Андрущенка комісія не притягла його навіть до слідства, Глібова взято під догляд поліції, що тривав над ним до р. 1868-го.

Тільки в 1865 р. Глібов дістав посаду в губерніальному статистичному комітеті і знов переїхав до Чернігова з Ніжина, де жив у тестя. Р. 1867-го його призначено управителем земської друкарні — служба, на якій він оставався до смерті, незважаючи навіть на свою пізнішу сліпоту.

Літературна діяльність Глібова оживилася в кінці 80-х та на початку 90-х рр., коли його вірші та байки почали друкуватися в галицьких виданнях (дитячий журнал «Дзвінок»).

Умер Л. І. Глібов 29 жовтня 1893 р.

Література про нього порівнюючи велика, але дотикається, головне, його продукції як байкаря. Про нього, як про поета-лірика, немає нічого, крім побіжних зауважень у загальних курсах української літератури.

З біографічних писань та літературних матеріалів укажемо: 1) К. Е. Троцина. Л. И. Глебов. — Див.: Гимназия высших наук и лицей кн. Безбородко, 1881; 2) М. Загирня и Б. Гринченко. Л. И. Глебов, Чернигов, 1900; 3) В. Білий. Глібов та III отделеніе. — «Зоря», 1925, ч. 7; 4) Михайло Возняк. З життя чернігівської громади 1861—1863 рр. — «Україна», 1927, VI, стор. 114—118; 5) Борис Шевелів. Поезії Глібова в перекладі на рос. мову. — «Україна», 1927, VI, стор. 124—126; 6) Б. Шевелів. Забуті вірші поета Л. Глібова. — Зап. Ніжинського ІНО, кн. VI, 1926.

Із видань