Читати книгу - "Українське письменство"

Дальші виступи Мови з друкованими речами сталися з підгону О. Я. Кониського, що, гадаючи видавати альманахи та історичну хрестоматію української літератури, просив його прислати своє «поличчя», зразки творчості, а також зібрати біографічні відомості про Якова Кухаренка. Наказ 1876 р. розбив плани Кониського, і вірші Мови з’явилися в Галичині, у «Правді» (р. 1876, ч. 20), в київському альманахові «Луна» 1881, а далі у «Світі», «Ділі» та «Зорі». Багато речей опубліковано по смерті автора в календарях «Просвіти» на рр. 1892, 1894, в «Зорі» (р. 1893—1896) та «Літер.-наук. віснику». В останнім знайшли собі місце, між іншим, «Три мандрьохи» («малюнки з натури») та драматичні картини «Старе гніздо і молоді птахи» (ЛНВ, 1907, кн. IV, V, VI, VIII—IX, XI, XII).

Вірші свої В. Мова зібрав сам у рукописному збірнику «Проліски», що обіймає його творчість з 1863 р. по 1888-й. Гадав він свої «Проліски» видати за кордоном, як то видко з переднього «слова до громади»: «Автор сих віршувань, закинутий долею на довгі роки хоч у рідний, та далекий і глухий закуток України… працював на ниві рідного слова самотньо і працював більше над збиранням і впровадженням лексичного матеріалу (Мова працював над російсько-українським словником), аніж над творами літературними. Але від часу до часу пробував пера і на самостійних творах, і потикався з ними до російської цензури, в котрій йому притьмом не пощастило… Маючи на думці, що для великої будови народної літературної мови кожний одрізний камінець часом у пригоді стане, і стративши надію на недалекий слушний час для рідної мови в російській Україні, зважився отеє автор подати в світ свої віршовані твори хоч за кордоном».

Література про Мову нечисленна: 1) М. Уманець (М. Комаров). Василь Мова (посмертна згадка). — «Зоря», 1891, ч. 14, стор. 274—275; 2) О. Кониський. Кілька слів про Василя Мову. — «Зоря», 1891, ч. 20, ст. 394—396; 3) М. К. Літературна спадщина після В. Мови. — «Зоря», 1892, ч. 10, ст. 199—200; 4) Іван Франко. Із поетичної спадщини Василя Мови. ЛНВ, 1899, VI, ст. 247—251.

Останніми часами з’явилася докладна стаття М. Возняка: З письменської спадщини Василя Мови (Лиманського). — «За сто літ», книга III, стор. 17—45.

Псевдоніми Мови — В. Лиманський, В. С. Мигуцький, В. Мигученко.

Пояснення. Вірш «Козачий кістяк» — найпопулярніший у нас із усього доробку В. Мови. Передрукований у хрестоматії «Вік» (т. І, стор. 261), він потрапив звідти до антології «Українська муза» (стор. 307—308) та різних декламаторів, як давніх, так і новіших. Відомі дві редакції цього вірша: перша, уміщена в «Правді» за р. 1876-й (стор. 765—767), і друга, посмертна, друкована в «Зорі» за 1895 р. (стор. 46—47). В хрестоматії «Вік» дано першу із них з легенькими поправками, в цілому дуже щасливими. На превелику шкоду, пропущено підзаголовок, що показує привід до написання вірша, та ще, з цензурних, мабуть, міркувань, викинуто рядок про попів: «Христової правди гнилії стовпи». В нашій книзі ми подали текст «Правди», відступивши від нього в двох місцях: 1) «І борючи духом трудів тягарі» (в «Правді» читаємо: «праці тягарі) і 2) «Як стануть у лаву такі вояки» (в «Правді», очевидячки, друкарська помилка: «Як стануть у славу»).

Текст «Зорі» позначений багатьма відмінами; видрукувано його з такою приміткою редакції:

«Поезію В. Лиманського під заголовком «Козачий кістяк» помістила в р. 1876 «Правда» в числі 20 на стор. 765—767. Між рукописами покійного нашого поета найшли поему, що вправді має той самий заголовок, подібний початок і той самий кінець, одначе взагалі вельми різниться від поміщеної в «Правді», від котрої й об’ємом значно більша: бо коли надрукована в «Правді» обіймає 168 віршів, то наша має їх аж 253 (під віршами тут розуміються піввірші: «Налігши над плугом» — «оре хлібороб» — ред. «Зорі» уважає за два рядки. — М. З.). Не знаємо, як поема, поміщена в «Правді», друкувалась, з первісного автографа чи з відпису; ми маємо автограф поеми, означений теж р. 1875, і отеє містимо її після автографа, очевидно, без зміни. Годиться завважити, що поміщений у «Правді» «Козачий кістяк» автор присвятив С. А. Ш., — між тим як у нашій рукописі вона присвячена А. К. Ал. Вас. Лук[ич]».

От головніші одміни цього тексту:

4. Під леміх широкий кістяк підхопивсь

6. І бачить, що там же і шабля крива

8. Вся зброя козацька з кістками гниє

14. Від ріллі, від плуга куди занесли

16. Про волю згадав ти й мізкуєш ти так

19. Це був запорожець, був лицар-козак

20. За рідную землю слободний вояк

23. І гордої шиї панам не хилив

24.І в праці нагальній себе не нудив.

Після 26-го рядка починається різке розходження текстів. В «Зорі» читаємо: