Читати книгу - "Українське письменство"

Підкреслені рядки відповідають 37—42, 43—46 рядкам тексту «Правди». Далі обидва тексти зближаються (вказуємо тільки важніші одміни окремих рядків):

47. Покинь же, небоже, думки золоті

51. І хлібом здобутим у поті чола

52. Згодуй для Вкраїни ти сина-орла

56. Чого же козацтво ізникло, як дим,

57. Сягнувши в минулість, нехай допита

62. Христової правди трухляві стовпи

63. І чого народ наш в темнóті пірнув

64. Про спільну вітчину — Вкраїну забув

65. І як з того тлуму народ рятувать

68. Нехай набереться він праведних дум

71. І розумом дужий, у правді твердий

73. І тугою жирне народне життя

85. Як стануть у лаву такі граждаки.

Можна думати, що текст, уміщений у «Правді», є пізніша авторська переробка поезії. Постала вона через пропуск віршів, присвячених історії козацтва та соціальним антагонізмам старої України, що могли здатися занадто докладними та спеціальними, а також деяких місць, що мали краєвий, виключно кубанський інтерес («І вільне козацтво славних козаків / Обернуто круто в царських служаків» і далі). Характерне з цього погляду перероблення передостаннього вірша: «як стануть у лаву такі граждаки» (у «Правді» — вояки). Граждаки — термін спеціально кубанський, і в тексті «Зорі» до нього зроблене авторське пояснення: «Граждаками» на Чорноморії звуть козаків, котрі не відбувають вояцької служби».

Михайло Старицький. Син дідича, народ. в с. Кліщинцях Золотоніського повіту на Полтавщині, року 1840-го. Обставини дитячого свого життя списав у автобіографічнім нарисі, друкованім у «Новій громаді» за р. 1906-й. Учився у Харківському університеті, а потім у Київському, куди перейшов разом із своїм родичем та щирим приятелем, композитором М. В. Лисенком (про те сам розказав в «Киевской старине», р. 1903, з нагоди тридцятип’ятилітнього Лисенкового ювілею). Друкуватися почав р. 1865-го в галицькому часописі «Нива»; потім під псевдонімом Гетьманець містив свої поезії у «Правді» (з р. 1869). Із 70-х рр., зайнявшись перекладами, надрукував по-українськи: «Казки Андерсена з короткою його життєписсю» (1873), «Байки Крилова» (1874), «Сербські народні пісні та думи» (1875), лермонтовську «Пісню про купця Калашникова». Ориґінальні та перекладні поезії свої зібрав двома книжками: «З давнього зшитку» (ч. 1—1881, ч. 2—1883), що разом з його перекладом Шекспірового «Гамлета, принца Данського» (К., 1882, недавно перевиданий у «Книгоспілці» з статтями А. В. Ніковського та С. І. Родзевича) викликали жваву в місцевій та столичній пресі полеміку про чергові завдання української літератури. Проти Старицького виступив Костомаров, дорікаючи йому