Читати книгу - "Українське письменство"

незграбністю мови та кованими словами, тобто невитриманістю лексики та невдатними неологізмами. З уст прихильників Костомарова (В. Горленка, М. І. Петрова) ці обвинувачення залюбки повторяла і ворожа українському рухові преса.

У 80-х рр. Старицький виступив як видавець-упорядчик альманаху «Рада» (2 част., 1883 і 1884) та як один із організаторів українського театру. Тоді ж, як театральний підприємець, зустрівся Старицький і з питанням драматичного репертуару і заходився полагоджувати справу власними п’єсами, як ориґінальними, так і переробками своїх (Кухаренко, Нечуй-Левицький) і чужих (І. Крашевський) авторів. Ці переробки дали потім підставу для судового процесу між Старицьким та журналістом Ізм. Александровським, що обвинувачував його у плаґіаторстві. Історію цієї справи можна знайти в статті Франка (ЛНВ, 1902, V). Драматичні твори Старицького видані в Москві на початку 90-х рр. під назвою «Малороссийский театр» і вже давно потребують нового видання.

В 90-х рр. Старицький відіграє ролю признаного провідника молодої поетичної школи і репрезентанта українського письменства «перед широким світом». Умер він 14 квітня 1904 р.

Література про Старицького порівнюючи велика. Не згадуючи про давніші статті та загальні курси, укажемо: 1) Корифей украинской сцены. К., 1901 (біогр. нарис); 2) Ів. Франко. Михайло П. Старицький. — Літ.-н. вісн., 1902, V—VIII; 3) Ол. Пчілка. Пам’яті товариша. — К. ст., 1904, V; 4—5); статті Д. Дорошенка (Рада, 1908, 17.VI, ч. 88) та І. М. Стешенка (ЛНВ, 1914, IV); 6) В. О’Коннор-Вілінська. Деякі риси в творчості Старицького. — ЛНВ, 1914, IV; 7) П. Рулін. М. Старицький та П. О. Куліш. — Життя й р., 1926, XII; 8) М. Зеров. Літературна позиція Старицького. — Життя й р., 1926, VI. Цікаві зауваження про Старицького можна знайти у присвячених іншим темам статтях В. Коряка «Етапи» (в книзі «Організація жовтневої літератури») та П. Филиповича — «Пушкін в українській літературі» (Пушкін. Вибрані твори. — «Книгоспілка»).

Спробу повного видання поезії Старицького р. 1908-го треба вважати невдатною. У ній багато пропусків, тексти подано неуважно.

Пояснення. До слов’ян («Чи довго ще будуть нас кривдить на світі»). Аналіза і коментар цієї поезії — див. у статті Франка: Михайло П. Старицький. «Літер.-наук. вісн.», 1902.

Головніші варіанти з вид. 1883 («З давнього зшитку», — II).

2. Невже не одної ми матері діти?

4. Завіщо ж зневага?

12. Рідної освіти родині.

Після 20-го рядка ціла строфа до брата-москаля:

З тобою давно ми працюєм на полі Розросту науки й освіти; З тобою давно ми шукаємо долі, — Її нам з тобою ділити.

46. Тоді нас ніхто не здолає.

48. Ні кроку слов'янського краю.

По виході празького видання Т. Г. Шевченка. Празьке видання Шевченкового «Кобзаря», зроблене з ініціативи київської громади р. 1876-го. У першому томі вміщено твори, що могли рахувати на доступ і обертання в межах Росії; в другий том увійшли політичні поезії Шевченка.

Борцю (з британського). Підзаголовок узятий з видання 1883 р.

На проводи (М. П. Драгоманову). Мова мовиться про від’їзд Драгоманова за кордон р. 1876-го, що був початком його еміґрантського життя.

До судді. Переклад популярного російського вірша «К судьям», що приписувався одній із пропаґандисток 70-х рр. Бардиній, але з більшою певністю може бути віднесений до авторства О. Л. Боровиковського, сина відомого українського байкаря. Переклад Старицького коротший від первотвору на одну строфу:

Тяжелою работой я разбита, Не знаешь ли, в душе моей на дне Тягчайшая из всех улик сокрыта —         Любовь к родимой стороне.

Повний російський текст цього вірша можна знайти в книзі В. Бонч-Бруєвича «Избранные стихотворения русской поэзии» — у відділі «Произведения неизвестных авторов». От перша строфа вірша:

Мой тяжкий грех, мой умысел злодейский