Читати книгу - "Ректор, Таміла Калас"

- Все добре Таміла? - Спокійно тихо питаю.

Я намагаюся поводитись прохолодно як і личить Ректору зі студентами.

- А у мене що не здоровий вигляд? - Знервовано відказує.

Різкий погляд Таміли збиває з пантелику, без зволікань відчиняю двері, пропускаю її першу:

- Прошу заходь.

Ми почали проводитися як чужі, розпочинаю лекцію намагаюся тримати себе у руках і не думати про неї, навіть не дивлюсь у її бік, головне не дивитися.

- Сташевська - Самовільно виривається у мене з рота, - наведи приклади препаратів із різною Біодоступністю.

Таміла підіймає на мене очі та встає з місця, а я шукаю її погляді хоч щось аби зрозуміти чи потрібний її. Чого ж ти мучиш мене моя дитино? - Пролітає у думках.

- Я не знаю - Відповідає вона.

- Що не знаєш? - Підходжу ближче до неї, та насуплюю брови.

Вже сам не пам'ятаю яке було питання.

- Таміла сідай котику - Мені здається вона бліда, роблю крок назад.

Від переживання у мене сильніше розболілася голова.
Сьогодні я в останнє бачу її, я мушу так зробити, а вона навіть не усміхнеться. За хвилину лунає дзвоник, я сідаю за робочий стіл і починаю щось записувати, трохи робиться шумно, багато дівчат покидають аудиторію.

Непомітно ставлю записку Тамілі на парту та виходжу, буду чекати її у себе в кабінеті сподіваюся прийде.
Поки ходжу нервово по кабінету, сумніваюся що з'явиться.

- Викликали?Коли лунає її голос на моїм лиці з'являється усмішка я застигаю на мить на місці, пропоную сісти.Таміла йде та сідає на диван закинувши ногу на ногу, ніби ми вперше зустрілися.

- Таміла ти не хочеш зі мною поговорити, що відбувається - Зупиняюсь навпроти неї.

- Це ви у мене питаєте? А як Марина Олегівна?

- Може вистачить вже про Марину, ти сама вешталась цілий той вечір з Ковалюком.

- Тоді нам нема про що говорити.Таміла підійматися з місця і прямує до дверей.

- Стій, ти куди, почекай - Кажу в слід Тамілі, тільки вона навіть не зупиняється.

Йду за нею та беру її за кисть руки, ривком підводжу до себе.

- Ти мене що погано чуєш?

- Взагалі не хочу чути.

- Ах не хочеш - Пригадую розмову з її батьком, - Тоді всього найкращого - Відпускаю її руку.

Чекаю закінчення робочого дня як завжди затримуюсь допізна та йду на паркування до машини.

- Гей! -Зліва від мене чую голос майже одночасно зі свистом.

Бачу як до мене хтось наближається, уважно вдивляюсь на постать, хлопець одягнутий по пацанське, червона шапка що стирчить на голові не прикриваючи вух, на поясі зав'язаний джемпер, одягнутий у сіру куртку, суто вуличний стиль. 
Я стою на місці повертаю голову в інший бік і вже бачу як з іншого кінця вулиці наближаються ще троє хлопців, приблизний вік від двадцяти до тридцять років, у декого з них темні окуляри що прикривають майже все лице. Хлопці впевнено рухаються на мене, наблизившись розташувалися навколо у радіусі двох метрів.

- До тебе є розмова, тобі просили передати привіт - Високий хлопець досить міцної статури й майже увесь у чорну першим вирішує розпочати розмову, поки його руку що засунуті до кишень джинсів він трохи сутулиться та інколи плює перед собою.

- Мені привіт? - Здивовано кажу - Цікаво від кого, напевно від якоїсь дуже сором'язливої, маленької дівчинки - Глузливо відповідаю, та проводжу очима по хлопцях ніби оцінюю ситуацію, відчуваю привіт буде дуже гарячим.

- Ага дядя, тобі сподобається! - Вигукує один з компанії.

- Хлопці, а ви сильно бігаєте?

- А ти що думаєш дременути, не хвилюйся тебе спіймаємо.

- Я не про себе переживаю, а про вас.

- Та ти бачу борзий, чи що? - До мене в притул підійшов ніби "Главар банди" та руками штовхнув у груди.

Я відхилився трохи назад та відступив від хлопця на крок, звісно я розумію що напевно зараз отримаю на горіхи, все-таки їх четверо здорових хлопців, а в одного здається за джинсовою курткою ще й біта, чомусь думаю що  підіслав  до мене цих недорозвинутих Ковалюк його почерк, почуття ніби з дев'яностих прямо моя молодість.

Мені у спину прилітає удар, а за ним з коліна у живіт якраз від хлопця що й був найближче до мене, я нахиляюся до низу тримаючи руку на животі.

- Ого - кашляю - хороший удар.

- Це тільки розігрів, щоб знав чуже чіпати не можна.

Хлопець знову з розмаху ноги хоче мене вдарити, але я різко у повітрі перехоплюю ногу і кидаю через себе молодика до асфальту, за мить на мене наче градом починають сипатись удари звідусіль від деяких ударів ухиляюся, двох з хлопців вдається повалити до низу, намагаюся прикривати голову, але несподівано по моєму хребту летить сильний тупий удар що валить мене з ніг, опинившись на землі починаю усвідомлювати мені гаплик.
Між шпарини ніг бачу ніби до мене біжить Костя із  довгою грубою гілкою в руках, мій друг починає всіх молотити куди попало, хлопці почали розбігатися у сторони, але одного виходить спіймати для допиту. Костя скрутив хлопця по руках та ногах і привів ближче, я ледве піднявся на ноги, болить все тіло.

- Хто замовник? - Коротко  питаю  хлопця.

- Ковалюк! - Уривками Вигукує та просить відпустити.

Костя відпускає і той ледве біжить.

- Що ти тут робиш? - Спираюсь на плече Кості.

- Я ключі від квартири загубив там забув мобільний, тому приїхав до тебе, мав їхати на зустріч по роботі.

- Слухай, а ти можеш коли хочеш, я вже думав мені кінець - Кривлю лице від болю, відчуваю що найбільше болить ліва нога.