Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн 📚 - Українською

Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"

563
0
06.11.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Володарка останньої фортеці" автора Анна Ліє Кейн. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 122
Перейти на сторінку:
6.7

У своїх покоях я ледве встигла відмити кров з рук до того, як Альба вбігла в кімнату з гарними новинами:

- Кажуть, що маршал оговтується, прогнози хороші, - посміхнулася вона, готуючи мені сукню. - Сільвія, та дівчина з кісками, пам'ятаєте її? Так от до неї почав залицятися один із мілаїрських охоронців. Ні, ви що, вона пристойна дівчина. А він... так, теж добрий. Не погрожує. Купив їй учора льодяники та намисто. Уявляєте? Вона сьогодні носила воду в покої лорда. І той охоронець сказав їй, що Глед приходив уночі до Гунара і зберіг йому життя. Навіть лікар здивований. Як думаєте, чи правда це? Невже хтось, крім Діла, може вирішувати кому жити, а кому ні?

Я стомлено потерла очі й знизала плечима.

- Ой, леді, а ви так і не змогли заснути? Коррадо, як ви втекли, істерику влаштував. Ми втрьох втішали його, боялися, що він і вас своїми криками змусить повернутися. Але ви, певно, не почули?

- А що казав Коррадо?

- Ну, як казав, - задумалася дівчина, вплітаючи мені стрічку в зачіску. - Нічого усвідомленого він не сказав. Але все повторював про стіни, що не можна туди йти.

- Стіни... - прошепотіла я, опускаючи очі. Кольнуло запізнілим страхом. Адже я так і не зрозуміла був там хтось у таємних ходах, або мені привиділося. А якщо справді був, то... хто?

- Він ніби боїться когось. І він дуже не хотів, щоб ви йшли вчора.

У мене на душі стало зовсім неспокійно. Сонливість як рукою зняло. Кілька хвилин подумавши, я попросила:

- Вели всім слугам палацу зібратися у винному льоху. Тому, який зараз пустує. Усім без винятків. Але тихо, щоби мілаїрці не помітили. Впораєшся?

- Звичайно, леді, - здивовано кивнула Альба. На її обличчі виникла стурбованість. Сидячи навпроти дзеркала, я постаралася підбадьорливо посміхнутися їй, але моєму виразу обличчя навіть сама б не повірила.

Через годину я стояла поруч з Назаріо й Альбою перед слугами палацу. Закусивши губу зсередини, я оглядала всіх, вдивляючись в обличчя. Запам'ятати всіх я ще не встигла. Тому я просто намагалася пригадати, чи я бачила когось раніше. За місяці життя у Вомон-ле-Тіссен багатьох я впізнавала хоча б зовні.

Скільки не вдивлялася, я не спромоглася визначити нікого підозрілого.

- Тут усі?

- Так, Ваша Світлість, - покірно кивнула Альба.

- Добре. Тоді послухайте мене! - я зробила крок вперед, звертаючись до людей: - Наше життя змінилося. Ольдовія програла війну і всі ви знаєте, що я уклала договір з Асгейром Гунаром для того, щоб Валуа не постраждало, не зазнало руйнувань. Щоб наші жінки та діти були у безпеці. Щоб селяни могли обробляти поля, і взимку ми не страждали від голоду. Щоб армія Мілаїри не руйнувала міста і нам було де перечекати сувору північну зиму.

Я повільно оглядала людей, намагаючись зустрітися з кожним поглядом:

- Наше становище хитке, бо договір не закріплений на папері та не підписаний королем Мілаїри. А хтось у Вомон-ле-Тіссен вчора замахнувся на життя маршала Асгейра Гунара. Якби він помер, мілаїрська армія могла спалити вщент весь замок разом з жителями.

Пролунали охи та перелякані перешіптування. Назаріо стукнув тростиною об підлогу, закликаючи до тиші. Я продовжила:

- Чи знає хтось із вас, хто міг наважитися на вбивство Асгейра Гунара?

Всі мовчки дивилися на мене, мотали головами й знизували плечима. Облизнувши губи, я пообіцяла:

- Я гарантую повний захист тому, хто допоможе знайти винного. Якщо хтось боїться сказати зараз, ви можете передати через Альбу чи зайти до мого кабінету.

Але знову тільки мовчання та страх в очах прислуги.

Зітхнувши та переглянувшись із Бруно, я перейшла до другого питання:

- Хто з вас учора користувався таємними ходами?

- Ними ж начебто не можна користуватися поки в замку... ці... - тихо й невпевнено промовила одна з покоївок. Я кивнула, підтверджуючи її слова:

- Не можна. Але хтось був у ходах. Я обіцяю, що навіть не каратиму, якщо ви зізнаєтеся зараз.

Сцена з мовчазними перегляданнями та опусканням очей у підлогу повторилася. Я нервово видихнула і підсумувала:

- Сьогодні ви ще можете зізнатися безкарно. Але якщо я сама знайду докази того, що хтось із вас користувався лазами, то... не чекайте поблажливості. І так само, якщо хтось помітить того, хто нишком користуватиметься ходами – зобов'язаний доповідати Назаріо чи Альбі. Всі вільні.

Дочекавшись, коли слуги швидко покинуть приміщення, я обернулася до своєї незмінної трійці. Фредо стояв біля самого виходу, спершись плечима на одвірок. Назаріо похмуро дивився у стіну, погладжуючи бороду. Альба переступала з ноги на ногу, винувато поглядаючи на мене.

- Назаріо, виділили людей, найрозумніших і найвірніших. Нехай обшукають усі таємні ходи.

- Ви впевнені, що Коррадо каже правду?

- Там хтось був, - прошепотіла я. Не уточнюючи, де саме. Зараз мені все більше здавалося, що це не просто тінь, що примарилася мені, а... хтось стежив за маршалом. - Обшукайте. Не лише палац. Весь замок. Знайдіть сліди, відбитки будь-що. До останнього тримайте маліарців у невіданні на рахунок мурашника. А мені поки що потрібно до Бертолдо.

І я у супроводі Альби вирушила на двір.

Бертолдо зустрів нас у своїй новій майстерні, вона знаходилася на перших двох поверхах вежі з годинником. У нього вже було двоє підмайстрів, крім Даріо.

- Здрастуйте, Ваша Світлість, які новини? Кат живий?

- Так, його стан нормалізувався. Лікарі за ним добре стежать.

Я поглядом вказала на присутніх у майстерні. Винахідник зрозумів мене одразу і шикнув на помічників. Ті швидко розбіглися хто куди. Тоді я присіла на стілець і запитала:

- Асгейр був тут? Він бачив Даріо?

- Так, - безтурботно кивнув чоловік. - В один момент, коли вони зіткнулися поглядами, мені здалося, що мілаїрець впізнав підполковника, але ні. Лише оглянув і пройшов повз. Помічник Асгейра довго захоплювався механізмами мого годинника.

Останнє речення було сказано з такою гордістю, що я навіть усміхнулася. Хоча натягнуті до краю нерви, швидше за все спотворили мою посмішку. Я змінила тему:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 47 48 49 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"