Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » (не) згоріти вщент, Мелорі Бронд 📚 - Українською

Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

431
0
09.11.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "(не) згоріти вщент" автора Мелорі Бронд. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 86
Перейти на сторінку:

Хто вам, дав право вершити долю людей? Ким би ви не були, рано чи пізно все закінчується, а син у вас один. І на відміну від вас, я його не відштовхну від себе. Тільки, якщо він сам вирішить розірвати зі мною стосунки. Я не боюся вас, робіть як знаєте.

Його обличчя стало багряним, вени на шиї вздулися, а жовна заходили від злості. Він схопив мене рукою за шию, боляче стиснув її, втискаючи моє тіло в стіну.

—Ти, мабуть, не зрозуміла на кого рота відкриваєш. Я таких, як ти, чавлю, як комах. І на тебе, рано чи пізно, знайду потрібний важіль.

Я з усією силою відштовхнула його від себе, прокашлялася хапаючи ротом повітря. Серце шалено гупало в грудях, від нестачі кисню. Глибоко вдихнувши, я відновила дихання.

—Хочете мене вбити, так вперед, якщо вам від цього стане легше, але я все одно не покину Алекса.
Я з викликом поглянула на нього. Розпачу в моїх очах він не побачить, і себе розтоптати так легко не дозволю.

—А ти бачу, зубки свої вирішила показати. Ну нічого, ми ще побачимо, наскільки вистачить твого войовничого духу. Ти не перша і не остання така борза. Але, як тільки знайти правильне, слабке місце, одразу весь запал зникає. Всі  погоджуєтеся беззаперечно на запропоновану вам угоду. Вбивати тебе, я не збираюся, не вистачало ще бруднити руки, об таку погань. Це не остання наша зустріч, Меланія Олександрівна, - іронічно проричав він, мені на вухо, сильно стискаючи моє зап'ястя.

—Алексові не слова, про нашу милу розмову. Ти ж не хочеш щоб він постраждав? Так, Меланія? Не роби дурниць, охолонь і добре подумай, над моїми словами, часу в тебе не так багато. Якщо не одумаєшся, я почну діяти, і повір тобі дуже не сподобається мій хід. І в цьому будеш вина тільки ти, і твоя пиха.

Він штовхнув мене, як якийсь бруд під ногами, гримнув дверима і вийшов. На ватних ногах я підійшла до дверей і замкнула їх. Притулившись спиною до холодної стіни, сповзла вниз важко дихаючи.

Пульс пришвидшив свій ритм, від неприємної розмови. Мене всю колотило від злості на нього. Від шоку, не знаю скільки так просиділа на підлозі. Алекса батько справжнє втілення зла. Такі як він, не люблять програвати.

Як мені бути дальше, я не знаю. Судячи з його шипіння, рано чи пізно, він знайде спосіб, як нас розлучити. Легко не буде, але я намагатимусь боротися з ним до кінця, доти доки вистачить моїх сил.
Алексові, про нашу розмову не розповім. І не тому, що повелася на його погрози, а тому що боюся за коханого. Знаючи їхню любов один до одного добром їхня зустріч не завершиться.

Наша перепалка з батьком Алекса, добряче вимотала, як фізично так і морально. Стіни на мене тиснули і здавалося я задихаюся в квартирі.

Взула кросівки, взяла ключі від квартири, вирішивши прогулятися вуличками міста. Свіже повітря мені не завадить.

Вийшла на вулицю, сонечко лагідно пестило моє обличчя.  Погода була просто чудова. Я глибоко вдихнула на повні груди, більш менш себе заспокоїла, ходячи між тісних вуличок.

Замислившись, я не помітила, як заблукала. Місцевість мені була незнайома. Потягнулася за телефоном у карман, щоб подивитися де я саме і чи далеко повертатися.

За ці місяці, що ми живемо з сестрою у Києві, я не мала часу, щоб вивчити детально вулиці. Але телефона, не виявилося, я забула його в спальні. Я так спонтанно вийшла, що про нього і не згадала. І як мені тепер повернутися додому, ні грошей на таксі, готівку зазвичай не ношу з собою.

Завдяки технологіям можна розрахуватися з телефона за будь яку дію, де завгодно. Присіла на лавочку, щоб перепочити. В когось з місцевих пізніше розпитаю, як мені повернутися на мою вулицю. Посидівши кілька хвилин, я почала розглядати місцевість. Мою увагу привернув знайомий автомобіль, який під'їхав до будівлі.

З машини вийшов Алекс, відчинив двері і взявши дівчину на руки заніс в середину. Роздивитися її я не змогла, вона занадто пригорнулася до нього.

Мене неначе облили холодною водою. Серце боляче кольнуло в грудях. Він так бережно її ніс, неначе вона цінна ваза і він боїться випустити з рук. Роздивилася будівлю, на ній було написано приватна клініка. Трохи заспокоїлася, можливо дівчині стало зле, а я себе накручую. Як тільки Алекс вийде, я його спитаю і попрошу мене підвезти додому. Через кілька хвилин, вони вийшли. Дівчину я впізнала цього разу. Юля, яка неодноразово відкрито проявляла свій інтерес до Алекса.

Але наступна її дія, вибила весь грунт з під ніг. Вона обняла його і поцілувала, дивитися, що буде дальше я не змогла. Розвернувшись швидко побігла, з сльозами на очах, подальше від них. Я розуміла, що якщо ще секунду затримаюся свої дії контролювати не зможу.

Вибігла на виїздну частину і мало не потрапила під колеса. Машина з вереском швидко загальмувала.

—Меланія це ти? Що з тобою, я мало тебе не задавив?

—Вибачте, Віктор Іванович, я не побачила машину.

 Витерла зрадливі сльози, мені не хотілося лишніх запитань від нього.

—Сідай, я підвезу додому, і давай на ти, ми не на роботі.

—Дякую, ти мені дуже допоміг.

—Мелані, можна ти зі мною зайдеш в кафе перекусити, а то сьогодні так замотався, що не було часу поїсти. Я пригощаю.

Згадала, що і сама нічого не їла. Ми поїли, досить мило спілкуючись на різні теми. Співрозмовником він виявився досить цікавим.

Пізніше Віктор підвіз мене додому, наполіг провести мене хоча б до під'їзду. Подякувавши за все, вже хотіла зайти, як він мене обняв і ніжно поцілував в губи.

—Вибач, Меланія, я не втримався, це всього лиш дружній поцілунок.

—Ніколи так більше не робіть, Вікторе Івановичу.

Тонко натякаючи, що ніякої такої дружби між нами не може бути. Розвернувшись, я зайшла роздратована в під'їзд.

1 ... 47 48 49 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"