Читати книгу - "Одне без одного, Анна Чмутова"

— До речі, все забуваю запитати. Чи дало якісь плоди те, що я перед Різдвом собі екстрено шукала місце для ночівлі?

— Не бреши мені. Ти одразу знала, де будеш ночувати,

— Знала. Але ж власник житла не знав. А це, знаєш, теж своєрідний квест.

Віра на те відмахується. Віддає сестрі всі свої речі, натомість собі забирає лише телефон.

— Без мене додому не уходь, якщо я спізнюсь.

— Гаразд. А ти, будь ласка, не вляпайся по дорозі ще кудись. У тебе, як з’ясувалося, природний хист до цього.

— Комусь акторська майстерність, комусь — лайно, — розводить руками. — Я побігла. На зв’язку.

Віра одразу пірнає в натовп. Доводиться навіть почекати в черзі на вихід. Охочих подивитися спектакль виявляється так багато, що вони не дають ані зайвого сантиметру біля парадної, щоб вийти на вулицю. Це ж краще для її безпеки — можна легко загубити й себе в цій шкереберті. Їй самій цей маскарад не подобається. Він тільки підживлює її панічні настрої. Мовляв, дивися, якщо це дійсно потрібно зробити, то ти з самого початку в програшному становищі.

Дівчина забігає в електропотяг, коли він вже набитий людьми. Через це Гаєвська не любить громадський транспорт. Куди приємніше пройтися пару зайвих кілометрів, але через паркову зону. А тут їй складно дихати. Причому одразу через концентрацію застарілих запахів і притиснуті до неї тіла.

Тільки через три станції дівчина змогла втягнути в легені повітря. А ще через одну — дістати з кишені телефон, що вже декілька разів заявляв про нове повідомлення.

«Які плани на вечір?»

Ім’я Назара на екрані змушує Вірине серце стукати трішки швидше. Після Нового року вони нібито з’ясували все й прийшли до спільного висновку: вони спробують усе заново, не повертаючись до попередніх подій. Повільно й крок за кроком.

Віру це не те щоб не влаштовувало, ні. Вона рада й таким маленьким шматочкам. Був період, коли вона й не сподівалась, що Гаєвський із нею взагалі буде спілкуватися.

І попри все дівчина не відчула бажаної ейфорії. Ніби чогось не вистачало, аби домалювати її життєву картину.

«Дивитися на Варвару на сцені. А у тебе?»

«О, так ти в театрі? А мене чого не покликала?»

Трясця!

Віра за листуванням ледь не пропускає свою станцію. Встигає вискочити з вагона, коли двері вже зачиняються. Вона вже запізнюється.