Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс 📚 - Українською

Читати книгу - "Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс"

448
0
23.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дитина від тебе, босе" автора Юлія Ройс. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 81
Перейти на сторінку:
- Глава 23.2 -

Спочатку ми дійсно обідаємо, чи то вже вечеряємо, а потім їдемо в лікарню. Нас пускають в палату до батька Мирона, і мені здається, що виглядає він добре. Розмовляє з нами та усміхається.

– Я налякав тебе, Ясю. Пробач, – торкається моєї руки своєю. 

– Не думайте про це. Головне, що все добре, – відповідаю. Рука Дмитра здається мені холодною. Це так дивно і трохи страшно. Таке відчуття, що життя потроху залишає його тіло. 

Мабуть, ми всі розуміємо, і Дмитро також, що часу дуже мало, але хочемо, щоб було трішки більше. 

Після лікарні їдемо в маєток до батьків Мирона. Сьогодні сам Мирон залишається тут. Я знаю, що він прийде до мене, і чекаю цього моменту, але спочатку йду на кухню, щоб випити чаю. 

Погода за вікном остаточно псується і починає накрапати дощ, а згодом перетворюється у зливу. Відчуваю, як замерзають руки, хоча в будинку дуже тепло, і грію їх об чашку з чаєм. 

– Привіт! – на порозі кухні з’являється Захар і сідає навпроти мене. – Як справи?

– Все добре, – кажу. – А в тебе? 

Мене дивує те, що між мною і Захаром наче виросла якась стіна. Ми так добре спілкувалися і мені подобався цей чоловік саме як людина, але… ця холодність виникла після того, як я дала шанс Мирону. Мабуть, Захар не думав, що так буде, тому і засмутився. 

– Навіть не знаю, що сказати, – Захар сідає навпроти мене і несподівано торкається моєї руки своєю. Я сіпаюсь і проливаю чай на шкіру.

– Ой! – скрикую і поспішаю до умивальника, щоб руку сполоснути холодною водою. 

– Пробач, Ясю. Я не хотів, – Захар з’являється поруч і знову тягнеться до мене. Розумію, що він хоче допомогти, але цього не хочу. 

– Не треба! – випалюю, і він завмирає.

Саме в цей момент на порозі з’являється Мирон. Він хмуриться, розглядаючи брата, а тоді швидко наближається. Штовхає Захара плечем і обережно торкається мого зап’ястя. 

– Що сталося? – питає. 

– Нічого страшного. Облилась чаєм, – кажу. 

Мирон розглядає почервоніння, вимикає воду і неочікувано для мене починає дмухати на опік. Я стою і не можу вдихнути. Такий дбайливий Мирон – це велика рідкість насправді. 

– Зараз, – він відпускає мене, але лише для того, щоб дістати з шухляди аптечку. Дістає мазь від опіків і дуже обережно втирає в шкіру. – Так краще? 

– Значно, – усміхаюсь. 

Тільки зараз помічаю, що Захара на кухні немає. Схоже, він пішов в якийсь момент, а я і не бачила. 

Мирон саджає мене назад в крісло, забирає чашку, витирає стіл і робить для мене новий чай. І для себе заодно.

– Захар тебе діймає? – питає серйозним тоном. 

– Ні. З чого ти взяв? – дуже переконливо брешу. 

– Мені здалося, – відповідає. – Якщо щось таке буде, одразу говори мені, добре?

Можу тільки кивнути. Вголос нічого не обіцяю, тому що не впевнена, що побіжу жалітися Мирону. Ні, не так! Точно не побіжу!

В мою кімнату йдемо разом і разом лягаємо під ковдру. Здається, я починаю до цього звикати, але трохи боюсь, що спільно проведені ночі можуть призвести до чогось більшого. Ми обоє дорослі люди й моя вагітність зовсім не заважає. 

– Про що думаєш? – питає Мирон і цілує мене в плече.

– Та так, – шепочу і червонію. Добре, що в кімнаті темно і Мирон цього не бачить. – Будемо спати? 

– Звісно, якщо ти втомилася, – Мирон лягає так, щоб мені було зручно покласти голову йому на плече. Заплющую очі та ловлю себе на думці, що готова до чогось більшого. 

Можливо, я поспішаю. Можливо, треба придивитися, але я так не хочу втрачати дорогоцінний час. Хто знає, скільки у нас його залишилося.

– Що ти робиш? – питає Мирон, коли я пробираюсь пальчиками під його футболку. Насправді дуже хвилююсь, але зупинятися не хочу. 

– Мені не спиться, – кажу і сама цілую його в шию. Пальчиками виводжу узори на його торсі та відчуваю, як він напружується. 

– Ясю, – Мирон хапає мене за руку поверх футболки. – Я не хочу, щоб потім ти шкодувала.

– Тоді зроби так, щоб я не шкодувала, – відповідаю. 

Мирон вагається кілька секунд. Уявлення не маю, що там відбувається в його голові, але він таки здається. Опускає мою голову на подушку, а тоді цілує. 

Одна його рука гладить мій живіт, а інша накриває груди. Я голосно дихаю, серце ось-ось вистрибне з грудей, а в голові паморочиться. Я навіть подумати не могла, що відчуття будуть настільки сильними та яскравими. 

– Ти впевнена, що нам можна? – питає Мирон перед тим, як зняти з мене одяг. Сам він вже без футболки і я нізащо не готова зупинятися.

– Впевнена, – кажу. – Я хочу цього.

Мирона не треба просити ще раз. Він дуже швидко знімає з мене одяг, а тоді і його речі падають на підлогу. Цієї ночі він дуже обережний, але це зовсім не впливає  на результат. 

Йому доводиться затулити мій рот поцілунком, щоб крики задоволення не розносилися будинком. Я не можу контролювати власне тіло, тому що оргазм дуже сильний. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 47 48 49 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс"