Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Із тих, хто лишився живим, я знав двох. Потрібно було вирішити, кого шукати першим, але це можна обміркувати дорогою в Барракпур.
Автомобіль чекав там, де ми його лишили, водію, схоже, затримуватися тут не дуже кортіло, тож, щойно побачивши нас, він вийшов і завів двигун.
Подорож до Барракпуру зайняла годину — все одно часу не вистачило, щоб ми з Не Здавайся зрозуміли, що, в біса, відбувається.
Теорії, які я висував спочатку — вбивство в опійному притоні якось пов’язано з контрабандою наркотиків, а Рут Фернандес убили через ревнощі,— тепер здавалися писаними вилами по воді. Перша, як я тепер усвідомив, базувалася виключно на припущенні, що небіжчик у похоронному бюро — Фен Ванг, наркобарон із Шанхая. А це переконання, своєю чергою, завдячує двом факторам: Каллаґан запевнив мене, що чоловік, на якого полювали тієї ночі,— славнозвісний наркобарон, і я дійшов безглуздого висновку, що оскільки чоловік у ящику має східні риси обличчя, то він китаєць. Я вилаяв себе за таку недбалість. Мої припущення щодо раси виявилися хибними, але мені можна пробачити, враховуючи, що, коли я вперше його побачив, мозок мій був затуманений опієм. Та найбільше мене засмутило те, що хоча він і міг би бути китайцем, мені не варто було сприймати як належне те, що саме він і є Фен Вангом. Зрештою, в місті тисячі китайців. Але так важко встояти перед швидким і легким рішенням, такою собі піснею сирен. Я хотів, щоб він був Фен Вангом. Це відповідало моєму упередженому баченню того, що відбувається, і я схопився за це, як потопаючий за соломинку.
Якщо убивства не пов’язані зі сварками через наркотики, то в чому ж річ? І ще лишалися рани жертв — вирвані очі, такі ж удари ножем у груди. Спочатку я припустив, що це застереження, але тепер не був у цьому впевнений. Усе це разом нагадувало якийсь ритуал, здавалося навіть релігійним. Принаймні моя впевненість, що тіло в Тангрі пов’язане з убивством Рут Фернандес у Рішрі, виявилася правильною. Дуже шкода, що для того, аби підтвердити мою гіпотезу, довелося померти Аластеру Данлопу, але іноді таке трапляється.
Мало того, ми вперше їхали випередити події, а не розплутувати їх. Відповіді, щонайменше деякі з них, потрібно шукати в Барракпурі, і я був рішуче налаштований їх знайти.
— Спочатку поговоримо з сестрою Рувель,— сказав я.
Не Здавайся вразив мій вибір.
— Чи не є логічним припустити, що наступною жертвою буде полковник Маꥳр, сер?
— Як подивитись,— відповів я.
— Тобто?
— Усе залежить від того, чи хочемо ми розв’язати цю справу, чи ні. Маꥳр військовий. Він не розповість нам нічого, що спочатку не перевірить через відповідні канали. І навіть якщо «Відділ Н» якимось дивом не помітив, як ми від’їжджали від похоронного бюро, можете не сумніватися, що не мине і п’яти хвилин, як ми заведемо розмову з нашим добрим полковником, і вони з’являться. До того ж,— провадив я далі,— його зміна вже закінчилася, і відстежувати його — це витрачати час. Сестра Рувель, з іншого боку, ймовірніше розповість нам те, що ми хочемо дізнатися. Знайти її, найпевніше, можна в резиденції медсестер, і вона точно знає адресу Маꥳра. У будь-якому разі,— закінчив я,— якщо їм обом загрожує небезпека бути вбитими, першою я би врятував її.
Кімнати медсестер розташувалися в спартанській практичній прибудові, трохи поодаль від головного корпусу шпиталю. Водій зупинив автомобіль, ми з Не Здавайся вистрибнули і кинулися до сходів, що вели до відчинених дверей. Ніч була холодною, сюрчання цвіркунів зливалося з цоканням двигуна, що почав охолоджуватись.
У вестибюлі за хитким дерев’яним столом сидів охоронець у вилинялій блакитній сорочці й читав місцеву газету. Я витяг своє посвідчення і сунув йому під газету й під ніс.
Він мляво звів очі.
— Так?
— Кімната сестри Рувель,— кинув я.— Швидко!
— Третій поверх,— промовив він, повівши носом у бік сходів.— Кімната шість... або сім?
Ми з Не Здавайся побігли вгору, перестрибуючи через одну сходинку... принаймні перший проліт. Тоді я просто крокував угору якомога швидше. Кімнати шість і сім були в дальньому кінці, одна навпроти одної по обидві боки вузенького коридору, пофарбованого у гірчично-жовтий. Кожен із нас обрав собі двері, постукав і, коли нічого не сталося, постукав іще раз.
Першими відчинилися двері сьомої. Визирнула огрядна жінка в зім’ятому бавовняному халаті.
— Ми шукаємо сестру Рувель,— сказав я.
За моєю спиною відчинилися двері кімнати шість.
— Що ви тут робите о такій порі, капітане? — запитав знайомий голос. Я озирнувся. Матильда Рувель дивилася на мене так, ніби побачила привид Наполеона.
— Міс Рувель,— заявив я,— мені треба з вами поговорити.
Жінка з кімнати сім так і стояла на порозі і навіть не збиралася повертатися до своїх справ.
— Можна обговорити це у вашій кімнаті?
— Це так незвично, капітане,— запротестувала вона. Вигляд у неї був дуже втомленим, під очима залягли темні тіні.
— Ви маєте рацію. Дуже незвично. Саме тому ми й мусимо поговорити з вами просто зараз. Тож чи можна?..— Я махнув рукою в кімнату за нею.
Вона занервувала.
— Це проти всіх правил. Нам не можна запрошувати чоловіків до своїх кімнат.
— Ми не чоловіки,— завважив Не Здавайся,— ми поліція!
Вона на мить завагалася.
— Добре, заходьте.
Я похитав головою, почувши коментар сержанта, й увійшов.
Кімнатка була крихітною, із меблів лише маленький стіл і стілець, шафа і вузеньке ліжко з піднятою москітною сіткою. Я поглянув на годинник. Ще й восьмої немає.
— Сподіваюся, ми вас не розбудили?
Вона похитала головою.
— Хоча я вже збиралася лягати. Моя зміна починається о п’ятій.
Мені раптом спало на думку, що говорити з міс Рувель необов’язково одразу нам обом — Не Здавайся та мені.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.
