Читати книгу - "Бенкет круків"

— Тобі потрібен Тайрел,— урвав її Джеймі,— але не тут. Попросиш його взяти для Томена Штормокрай. Підлести йому, скажи, що хочеш, аби він на полі бою замінив нашого батька. Мейс уявляє себе видатним воїном. Отож він або піднесе тобі Штормокрай — або загрузне там і пошиється в дурні. І так, і так ти у виграші.

— Штормокрай? — Серсі замислилася.— Так, але... Лорд Тайрел особливо наголошував, що не поїде з Королівського Причалу, поки Томен не одружиться з Марджері.

Джеймі зітхнув.

— То нехай одружаться. Мине багато років, поки Томен доросте до консумації шлюбу. А поки цього не сталося, шлюб завжди можна розірвати. Отож нехай Тайрел отримає своє весілля та їде гратись у війну.

На сестрине обличчя наповзла сторожка посмішка.

— Навіть облога може бути небезпечною,— промуркотіла Серсі.— А що, у такій авантюрі лорд Небосаду може й життя втратити.

— Ризик існує,— підтакнув Джеймі.— Особливо якщо йому терпець урветься й він вирішить штурмувати браму.

Серсі кинула на нього довгий погляд.

— Знаєш,— сказала вона,— на мить ти страшенно нагадав мені батька.

Брієнна

Брама Сутінь-долу була зачинена й замкнена на засув. У передсвітанковій млі тьмяно мерехтіли мури міста. На фортечних валах, мов примарні чатові, ворушилися пелехи туману. Під брамою, чекаючи сходу сонця, вже вишикувалося з дюжину возів, запряжених кіньми й волами. Брієнна стала в чергу за ріпою. Литки вже боліли, тож приємно було злізти з коня й випростати ноги. Незабаром з лісу виїхав ще один віз. На той час як небо почало ясніти, черга вже тягнулася на чверть милі.

Простолюд кидав на дівчину цікаві погляди, але ніхто до неї не заговорював. «Це мені їх розпитувати потрібно»,— подумала Брієнна, але їй завжди було важко спілкуватися з незнайомцями. Ще дівчинкою вона була страшенно скутою. Довгі роки кпинів тільки додали їй сором'язливості. «Я маю питати про Сансу. Як іще мені її шукати?» Вона прокашлялася.

— Добродійко,— мовила вона до жінки на возі з ріпою,— може, ви бачили дорогою мою сестру? Юна панна, тринадцять років, гарна з обличчя, з синіми очима й золотисто-каштановими косами. Можливо, вона подорожує з лицарем-п'яницею.

Жінка похитала головою, але чоловік її сказав:

— Можу закластися, що ніяка вже вона не панна. У сердешної дівчини є ім'я?

У Брієнни в голові було порожньо. «Я мала вигадати для неї яке-небудь ім'я». Підійшло б яке завгодно, тільки нічого не спадало на думку.

— Безіменна? Що ж, на дорогах повно безіменних дівчат.

— А на цвинтарях їх ще більше,— докинула жінка.

На світанку на парапетах з'явилися вартові. Селяни позалазили на вози й узялися до віжок. Брієнна теж сіла верхи, потім роззирнулася.

Здебільшого в черзі на в'їзд у Сутінь-діл стояли селяни з фруктами й овочами на продаж. Позаду, через дюжину людей, в черзі сиділо двійко заможних городян на вгодованих ступаках, а ще трохи далі Брієнна запримітила худенького хлопчину на рябому коні. Не було знаку ні двох лицарів, ні сера Шадрика, ні Маячливого Мишеняти.

Вози вартові пропускали, навіть не дивлячись, та коли до брами під'їхала Брієнна, їй звеліли зупинитися.

— Стійте, ви! — гукнув капітан. Двоє вояків у кольчугах схрестили списи, перепиняючи їй дорогу.— Мета проїзду?

— Мені до лорда Сутінь-долу або до його мейстра.

Очі капітана затрималися на Брієнниному щиті.

— Чорний кажан Лотстонів. У цього герба погана репутація.

— Це не мій герб. Я збираюся його перемалювати.

— Справді? — капітан потер поросле щетиною підборіддя.— Моя сестра, до речі, таким займається. Будете її шукати — вона в будинку з розмальованими дверима, навпроти «Сімох мечів»,— пояснив він і махнув вартовим.— Пропустіть її, хлопці. Це дівка.

Брама вела на ринкову площу, де вози, які заїхали перед Брієнною, вже розвантажували ріпу, жовту цибулю, мішки ячменю. Інші торгівці продавали тут зброю й обладунки, причому дуже дешево, якщо судити з цін, які вони викрикували, коли Брієнна проїжджала мимо. «Після бою разом з круками-падальниками злітаються і мародери». Брієнна ступою проїхала повз вимащені засохлою кров'ю кольчуги, пом'яті шоломи, пощерблені мечі. Можна було придбати й одяг: шкіряні чоботи, хутряні плащі, брудні сюрко з підозрілими дірками. Брієнна впізнавала чимало гербів. Броньований кулак, лось, біле сонце, двосічна сокира — то все були герби північан. Але загинули тут і вояки Тарлі, і чимало людей зі штормових земель. Дівчина бачила червоні й зелені яблука, щит з трьома блискавками Лейгудів, кінську опону з мурашками Амброзів. На багатьох кокардах, застібках і камзолах траплявся навіть мисливець самого лорда Тарлі. «Друг чи ворог — крукам байдуже».

Можна було за кілька пенні купити соснові або липові щити, але Брієнна проїхала мимо. Вона не збиралася розлучатися з важким дубовим щитом, подарованим Джеймі,— з цим щитом він сам їхав з Гаренхолу на Королівський Причал. Сосновий щит має свої переваги. Він не такий важкий, тож його легше тримати, а в м'якому дереві може застрягнути ворожий топір чи меч. Але якщо вам не бракує сили витримати вагу дубового меча, захист він забезпечить кращий.

Сутінь-діл збудований був навколо гавані. На північ від міста стриміли крейдяні скелі; на південь скелястий мис захищав кораблі на якорі від штормів, що налітали з вузького моря. Замок здіймався над портом, і його квадратна фортеця й великі круглі башти виднілися з усіх куточків міста. На людних брукованих вуличках легше було пройти, ніж проїхати верхи, отож Брієнна лишила кобилу в стайні й далі пішла пішки, закинувши щита на спину, а скатку запхавши попід пахву.

Сестру капітана знайти було нескладно. Заїзд «Сім мечів» виявився найбільшим у місті — чотириповерховою будівлею, яка нависала над своїми сусідами, а двостулкові двері навпроти були прегарно розмальовані: замок в осінньому лісі, серед золотих та іржавих дерев. Стовбурами старезних дубів плівся плющ, і навіть жолуді були виписані з любов'ю. Придивившись, Брієнна серед листя угледіла і тварин: хитру руду лисицю, двох горобців на гілці, а в глибині — обриси вепра.

— У вас дуже гарні двері,— заговорила вона до темнокосої жінки, яка відчинила, коли Брієнна постукала.— Який це замок?

— Усі одразу,— мовила капітанова сестра.— Єдиний замок, що я знаю, це Смеркфорт, що стоїть над гаванню. А решту я вигадала — уявила, який вигляд повинен мати замок. Дракона ж я теж не бачила, ані грифона, ані єдинорога,— говорила вона весело, та коли Брієнна показала