Читати книгу - "Бенкет круків"

Герб Тартів — поділений на чотири квадрати, рожево-лазуровий, з жовтим сонцем і півмісяцем. Та оскільки люди вважають Брієнну вбивцею, вона не наважилася малювати власний герб.

— Ваші двері нагадали мені старий щит, який я колись бачила в батьковій зброярні.

Вона постаралася якнайкраще описати згаданий герб.

Жінка кивнула.

— Намалювати я можу просто зараз, але фарба має висохнути. Ви можете поки що, якщо схочете, винайняти кімнату в «Сімох мечах». А зранку я принесу вам щита.

Брієнна не планувала ночувати в Сутінь-долі, але, може, так буде й ліпше. Вона не була певна, чи лорд зараз у замку й чи погодиться її прийняти. Подякувавши малярці, вона перетнула бруківку й підійшла до заїзду. Над дверима, на залізній стрілочці, гойдалася вивіска з сімома мечами. Побілка потріскалася й лущилася, але Брієнна знала, що означають ці мечі. Це семеро синів Даркліна, які вдягнули білі плащі королівської варти. Більше жоден дім у всьому королівстві не може похвалитися стількома. Вони уславили свій рід. А тепер перетворилися на вивіску заїзду. Брієнна зайшла у вітальню й попросила кімнату і купіль.

Її розмістили на другому поверсі, і жінка з коричневою родимкою на обличчі принесла дерев'яні ночви, а тоді, цебро по цебру, натягала води.

— А в Сутінь-долі ще лишилися Даркліни? — поцікавилася Брієнна, залазячи в ночви.

— Ну, є Дарки, я сама з Дарків. Чоловік мій каже так: обдарували його боги Даркою,— засміялася вона.— В Сутінь-долі куди камінь не кинь — поцілиш або в Дарка, або в Дарквуда, або в Даргуда, та можних Дарклінів не лишилося. Останнім був лорд Деніс, милий юний дурень. А ви знали, що до андалів Даркліни були королями Сутінь-долу? На мене глянеш — і не скажеш, але в мені теж є королівська кров. Бачите? «Ваша світлосте, ще кухоль елю»,— ось як до мене мають звертатися. «Ваша світлосте, треба винести нічний горщик, і принесіть ще хмизу, ваша клята світлосте, бо коминок погасне»,— вона знову засміялася, витрушуючи з цебра останні краплі води.— Ну ось. Вода не холодна?

— Підійде.

Вода була літепла.

— Я б ще принесла, але вона через край побіжить. Така дівчина, як ви, чимало місця в ночвах забирає.

«Тільки в таких малих ночвах, як ці». У Гаренхолі були величезні купелі, кам'яні. У лазні висіла пара від води, і крізь цю пелену увійшов Джеймі — голий, як на вродини, наполовину труп, а наполовину бог. «І заліз у купіль до мене»,— пригадала Брієнна, спалахнувши. Вона схопила шматок твердого лужного мила й заходилася терти попід пахвами, намагаючись викликати в уяві обличчя Ренлі.

Заки вода зовсім захолола, Брієнна відмилася, наскільки це взагалі можливо. Вбралася вона в той самий одяг, що зняла, туго застебнула на стегнах пояс із мечем, проте кольчугу й шолом не вдягала, щоб не надто лякати людей у Смеркфорті. Приємно було випростати нарешті ноги. Вартові при замковій брамі були в шкірянках, на гербах яких виднілися перехрещені келепи на тлі білого косого хреста.

— Мені б з вашим лордом поговорити,— звернулася до них Брієнна.

— То гучніше кричи,— зареготав один.

— Лорд Рикер виїхав у Дівостав разом з Рендилом Тарлі,— пояснив другий.— Лишив сера Руфуса Ліка за каштеляна, щоб наглядав за леді Рикер і дітьми.

Саме до Ліка й провели Брієнну. Сер Руфус виявився кремезним сивобородим коротуном без однієї ноги.

— Пробачте мене, що не встаю,— мовив він. Брієнна простягнула йому свою грамоту, але читати Лік не вмів, отож відіслав гостю до мейстра, лисаня з розсипом ластовиння на черепі й жорсткими рудими вусами.

Почувши прізвище «Голард», мейстер роздратовано нахмурився.

— Скільки мені співати тої самої пісні? — (Мабуть, Брієнну виказало обличчя).— Ви гадаєте, ви перша тут приїхали шукати Донтоса? Радше двадцять перша. Та золоті плащі тут з'явилися вже за кілька днів по вбивству короля, з дорученням від лорда Тайвіна. А що тут у вас, покажіть?

Брієнна показала грамоту, підписану дитячою рукою і запечатану Томеновою печаткою. Після довгих гм-м-м і хм-м-м мейстер помацав віск і нарешті повернув грамоту.

— Схоже, правдива,— він усівся на стілець і вказав Брієнні на інший.— З сером Донтосом я не знайомий. Він ще хлопчиком поїхав із Сутінь-долу. Колись Голарди були шляхетним домом, це правда. Знаєте, який у них герб? Червіньково-рожеві смуги, а у верхній частині щита — три золоті корони на синьому тлі. За Доби героїв Даркліни були дрібними королями, і троє з них взяли собі жінок з Голардів. Згодом їхню маленьку державу поглинуло більше королівство, але Даркліни не зникли, й Голарди служили їм... навіть за часів смути. Вам це відомо?

— Трохи.

Мейстер на Тарті любив повторювати, що це Сутіньдільська смута довела короля Ейриса до божевілля.

— У Сутінь-долі досі люблять короля Деніса — попри все горе, яке він приніс. Винуватять у всьому леді Сералу, його дружину-мирсянку. Мереживна Змія, ось як її прозивають. Якби ж тільки лорд Дарклін одружився з кимось зі Стонтонів чи Стоуквортів... ну, ви знаєте, як пащекує простолюд. Мереживна Змія налила чоловікові повні вуха мирської отрути, кажуть люди, аж поки лорд Деніс не повстав проти короля й не взяв його в полон. А в цей час його військовий інструктор, сер Саймон Голард, зарубав сера Гвейна Гонта з королівської варти. Півроку утримували Ейриса за цими мурами, а під брамою з великим військом стояв королівський правиця. Лорд Тайвін мав сили досить, щоб штурмувати місто коли схоче, однак лорд Деніс поширив чутки, що тільки-но побачить перші ознаки штурму — уб'є короля.

Брієнна пам'ятала, що було далі.

— Короля врятували,— сказала вона.— Його визволив Баристан Безстрашний.

— Так,— підтвердив мейстер.— І щойно Даркліни втратили заручника, смута закінчилася: лорд Деніс відчинив браму, щоб лорд Тайвін не штурмував міста. Прихилив коліно, благаючи про помилування, але король пробачати не збирався. Відрубав голову і лорду Денісу, і його братам, сестрам, дядькам, кузенам — усім шляхетним Дарклінам. Мереживну Змію спалили живцем, бідолашну, тільки спершу відрізали їй язика й усі жіночі принади, якими, подейкували, вона поневолила свого лорда. І половина Сутінь-долу і нині вам доводитиме, що король Ейрис ще дуже лагідно з нею повівся.

—