Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

В офіс ми поверталися не поспішаючи, Реймонд докладно розповів мені про якусь проблему з комп’ютерним сервером, але я нічого не зрозуміла (і мене це не дуже цікавило), яку він мав розв’язати сьогодні. У вестибюлі він повернувся до сходів, що вели в його офіс.

— До зустрічі, — сказав він. — Бережи себе.

Його слова прозвучали так, ніби він справді мав це на увазі й невдовзі побачить мене й хоче, щоб я себе берегла. Я відчула спокій, затишок і тепло, наче від чашки гарячого чаю прохолодним ранком.

— І ти бережи себе, Реймонде, — сказала я, і саме це я мала на увазі.

* * *

Того вечора я планувала розслабитися за чашкою «Бовріла» і послухати цікаву радіопрограму про політику Південної Америки після звичної перевірки справ у Джонні Ломонда. Він опублікував небеззмістовний твіт про одного телеперсонажа й опублікував фотографію нової пари черевиків, які завжди хотів, на «Фейсбуці». Якийсь день неважливих подій.

А от голос матусі в понеділок виявився несподіваним і неприємним сюрпризом.

— Елеанор, люба. Зараз не наш звичний час для розмов, я це знаю, але я думала про тебе. Хотіла привітатися, дізнатись, як у тебе справи, щось таке, ну ти розумієш.

Я мовчала, шокована несподіваним втручанням у мій вечір.

— То що? — просичала вона. — Я чекаю, люба…

Я кахикнула.

— Я… усе добре, матусю. Ти думала про мене?

Це було вперше.

— М-м-м. Є дві речі: перш за все, можливо, тобі потрібна моя допомога з твоїм проектом? Я, звісно, не можу багато чого зробити звідси, але я могла б, не знаю, потягнути за деякі ниточки? Влаштувати, приміром, нетривалий візит і допомогти тобі? Знаю, це звучить неймовірно, але хтозна… гори завжди можна зрушити, і…

— Ні, матусю, що ти, не треба… — пробурмотіла я і, почувши, як вона набрала повітря, сформувала свої слова у наказ: — Я маю на увазі, матусю… — Вивільняючись з її легенів, повітря засичало. — Це дуже мило з твого боку, але я мушу відмовитися від твоєї пропозиції.

— Можна поцікавитися причиною відмови? — запитала вона напружено.

— Я… справді думаю, що в мене все під контролем, — мовила я. — Буде краще, якщо ти… залишиш усе так, як є. Не впевнена, що на цьому етапі ти можеш щось зробити.

— Ну, люба… якщо ти впевнена. Але я можу допомогти, ти це знаєш? І, чесно кажучи, іноді ти поводишся як дурепа.

Я зітхнула якомога тихіше.

— Крім того, — продовжила вона, — мені уривається терпець. З цим чоловіком потрібно рухатися вперед, розумієш? Будь активнішою, Елеанор, — це якраз те, що потрібно, люба.

Тепер вона здавалася спокійнішою.

— Так, матусю. Ти цілком маєш рацію.

Це правда, оскільки за тижні, відколи я вперше побачила музиканта, мій інтерес, а отже, і мій прогрес гальмували нагальні питання. У мене було так багато справ — Реймонд, нова робота, Семмі і його сім’я… Але матуся мала слушність.

— Я намагатимусь усе робити швидше, — сказала я. Сподіваюся, це її вгамувало, адже вона почала прощатися. — О, зачекай, матусю, зажди хвилинку. Ти сказала, було дві речі — про що ще ти думала?

— А так, — згадала вона і зневажливо видихнула цівку диму. — Я лише хотіла сказати тобі, що ти людський послід. Це все. Бувай, люба, — промовила вона, ніби різонувши ножем.

Тиша.

@johnnieLrocks

Термінове повідомлення!

Я йду з «Піонерів-пілігримів».

Жодних образ, ЦІЛКОМ поважаю цих хлопців.

#soloartist #astarisborn (1/2)

@johnnieLrocks

Буду займатися сольною кар’єрою в іншому, серйознішому музичному напрямку. Докладніше згодом. До зустрічі.

#iconoclast (2/2)

22

Матуся знову вийшла на зв’язок у середу, як зазвичай. Інтервал між нашими розмовами став занадто коротким.

— Ось так! — вигукнула вона. — Це знову я! Є щось новеньке, чим ти хочеш поділитися з матусею?

Через відсутність будь-яких новин з понеділка, я розповіла їй про святкування дня народження Кіта.

— Останніми днями ти схожа на дуже товариську людину, Елеанор, — сказала вона неприємно солодким голосом.

Я мовчала, зазвичай це найбезпечніша тактика.

— Що ти вдягнула? Закладаюся, ти мала кумедний вигляд. Заради господа бога, скажи мені, що ти не намагалася танцювати, донечко, — з моєї напруженої тиші вона якось зрозуміла відповідь.

— Лишенько! Танці для вродливих людей, Елеанор. Уявила, як ти незграбно рухаєшся, наче морж… — вона голосно засміялася. — Дякую тобі, дуже тобі дякую, люба. Ти поліпшила мені настрій, справді, — вона знову почала реготати. — Елеанор танцює!

— Як у тебе справи, матусю? — тихо запитала я.

— Добре, люба, усе добре. Сьогодні в нас вечір чилі, а це завжди смачно. Пізніше ми переглянемо фільм. Чудеса середи! — тон її голосу був жвавим, життєрадісним — він межував з маніакальною радістю, яку мені вдалося розпізнати.

— Я отримала підвищення, матусю, — бовкнула я, не в змозі приховати ледь відчутні нотки гордості.

— Підвищення! — пхикнула вона. — Це вражає, люба. І що тепер? Отримуватимеш на п’ять фунтів більше?

Я нічого не відповіла.

— Ну, — її голос линув з поблажливою приязністю, — молодець, люба. Правда, гарна робота.

Я подивилася на підлогу, здавалося, з очей от-от потечуть сльози.

Тим часом вона буркнула до когось: «Ні, чорти б вас забрали, я не знала! Але ж казали “Секс і місто 2”! Так, знала! Я думала ми проголосуємо. Що? Знову? Та хай йому…» А тоді знову заговорила до мене:

— Мої співмешканці обрали для перегляду «Втечу з Шоушенку», знову. Можеш у це повірити? І байдуже, що ми дивилися цей фільм щосереди, двадцять разів поспіль… Слухай, не кидай свій проект заради тих нісенітниць, які ти називаєш новою роботою і святкуванням дня народження. У тебе є завдання, і ти маєш зосередитися на ньому. Знаєш, боягузтво ніколи не вважалося чеснотою. Уяви, Елеанор, якби ти дала мені вродливого, відповідного зятя. Це ж було б нормально, люба? Чи не так? Тоді ми могли б стати нормальною сім’єю.

Вона засміялася, і я теж — ця думка була химерною, щоб розмірковувати над нею.

— Мене прокляли доньками, — сумно продовжила вона, — а я завжди хотіла сина. Але в мене буде зять — поки він потрібен. Знаєш, такий ввічливий, вдумливий, уважний, з гарними манерами. Твій проект має ці