Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Звичайно, - кисло озвалася Мілдред.
- Розумниця, Мілз, - голос пом'якшав, але Мілдред добре знала цей удаваний тон. Холена рука з гарним перснем-печаткою дістала з місткого бару дві склянки та почату пляшку.
- П'ємо з ранку? Ти знаєш, я пас.
- Не п'ємо, а відзначаємо, бачиш різницю?
- Не особливо...і що ж ми відзначаємо?
Мілдред слухняно стиснула холодну склянку в руці і принюхалася. Віскі. Досить непоганий, але зараз їй не хотілося пити. Великі сірі очі опонента безперервно буравили її; Мілдред зробила ковток і, облизнувшись, удавано добродушно посміхнулася.
- Бачиш, все не так страшно, так, дівчинко?
Вона ледь помітно знизала плечима. Яка їй різниця, що пити.
- Ми відзначаємо нашу першу перемогу.
- Чарівно, - відповіла Мілдред, не засмислюючись над тим, про що говорить цей божевільний. - І що це має означати? Я думала, ми вже всіх перевірили. Адже ніхто не змінився.
- Поки що ніхто. У мене сьогодні чергове побачення з хлопчиком, що вижив, я дуже близький, Мілз. Але мова піде про інше... Ще віскі?
Витончена рука Мілдред швидко лягла на склянку, показуючи, що на сьогодні їй вистачить.
- Будеш багато знати, любо, занапастиш свій чудовий довгий носик.
Сіроокий співрозмовник повільно провів пальцями по короткому сивому волоссю, ніби поправляючи зачіску. Втім, подумала Мілдред, йому це не надто допомогло.
- Просто роби, що я скажу, Мілз. У мене для тебе є завдання.
Мілдред стиснула зуби, холодний віскі обпік піднебіння. Вона забагато заборгувала цьому дідугану, щоб так просто все кинути. Та й від хазяїна їй не втекти.
- І про що ж йтиметься? - роздратовано уточнила вона.
Даніель Дарко чарівно посміхнувся і відставив свою склянку.
- Займися Ентоні Брістоулом, дядьком нашого багатообіцяючого юнака. Домовилися, моя красунечко?
- А навіщо тобі здався цей Брістоул? Ти думаєш, його магію теж варто перевірити?
- О, любо, судячи з його дій, він - звичайний смертний. Але я маю побоювання вважати, що він намагається прикрити нашим ім'ям свою дупу. І я здається знаю, як він може стати нам в нагоді.
~~~
Спочатку Джеймс не бачив навколо нічого, крім крихітних точок світла на підлозі. Від них виходило світіння - надто слабке щоб розсіяти пітьму, але достатнє щоб не спіткнутися та впасти.
Юнак опустив погляд униз: гіпсу не було. Він спить. Поки Джеймс збентежено розглядав свої ноги, десь поруч з ним пролунав тріск. Немов ступили на гілку.
З темряви до нього вийшла Елінор Еван-Грін. Безшумна, спритна, мов невагома, вона підійшла зовсім близько. Дівчина приємно пахла наче повітря після дощу та трохи холодом. Але вона виглядала не так, як завжди. Не посміхалася винуватою посмішкою. Йому подобалося, коли вона снилася йому такою. Справжньою. Вона снилася йому майже кожної ночі з того дня, як вона вперше з’явилася в їх класі і Джеймс не міг цьому ніяк протистояти. Але з часом, вже і не хотів.
Він спробував зробити крок уперед; незграбно смикнувся і впав. Хлопець помацав руками підлогу і раптом відчув під пальцями лише мокрі від поту простирадла.
- Я ж вдома, - прошепотів він і остаточно прокинувся, навіть з деяким полегшенням відчув злощасний гіпс на належному йому місці. Джеймс важко сів у ліжку, взяв з тумбочки склянку з водою, але пролив її на півдорозі до рота.
Над ним навис незнайомець. Чоловік років п'ятдесяти з густою сивою шевелюрою і низькими бровами над пронизливими карими очима вперся в Джеймса хижим поглядом. Нічний гість явно не був готовий до того, що Джеймс прокинеться. Він на мить завмер і відразу кинувся вперед, щоб затиснути Джеймсові рота перш ніж той закричить. Хлопець відчув сильний тиск крижаних рук на обличчі та грудях, що буквально прибив його до ліжка. На щоці залишився слід від масивного кільця з руки нападника. Але перш ніж Джеймс встиг злякатися і зрозуміти, що відбувається, пролунав жахливий звук, наче десь зовсім поряд глухо тріснув шмат металу і тиск раптом зник. Джеймс ривком нахилився до підлоги і, перемагаючи біль, вихопив з-під ліжка рапіру. Підвівся і нікого не побачив.
- Хто тут? Здавайся! - прохрипів він, маючи намір дуже дорого продати своє життя.
Він намагався помітити в темряві хоч якийсь рух, але марно. І раптом із темряви на крихітну місячну доріжку ступила тоненька фігурка. У темному спортивному одязі, з розпущеним по плечах волоссям Елінор Еван-Грін здалася йому примарою з його сну.
- Що ти тут робиш?! - зашипів він на неї.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хімера, Julia Shperova», після закриття браузера.