Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

Зевса Олімпійського[368], — щоб зняти з них голови та поставити натомість свою. Частину палатинського палацу продовжив аж до форуму, а храм Кастора й Поллукса[369] зробив його передпокоєм і часто сам стояв між братами-богами, аби приймати почесті від прихожан; дехто навіть називав його Юпітером Латинським[370]. 3. До того ж, заснував храм свого власного божества, встановивши у ньому жерців та найнеймовірніші жертви. У цьому храмі поставив золоту статую натурального розміру, в одязі, яким сам користувався на щодень. На посаду жерця, сперечаючись та змагаючись, почергово заступали найбагатші громадяни. Жертвами були фламінго, павичі, тетері, цесарки, фазани, яких призначали окремо для кожного дня. 4. Вночі, коли сяяв повний місяць, постійно кликав його до себе в обійми та в ложе, а вдень пошепки розмовляв з Юпітером Капітолійським — то шепочучи припадав йому до вуха, то підставляв своє, то розмовляв голосніше та не без гніву, так що навіть чули погрозливі слова:

Ти підніми, чи тебе підніму я[371].

Врешті, переконував, що бог його вислухав та запросив до себе. З цієї нагоди перекинув міст понад храмом Августа з Палатину на Капітолій, а згодом, аби бути ще ближче, заклав підвалини нового будинку на Капітолійському пагорбі.

23. Не хотів, щоб його визнавали як онука Агриппи, бо той не був знатного походження, і гнівався, коли хтось у промовах чи віршах зараховував його до наступників Цезарів. Про свою матір говорив як про народжену із кровозмішання, що вчинив Август із Юлією, своєю донькою. Не вдовольнившись і цими наклепами, заборонив святкувати щорічними фестивалями актійську та сицілійську перемоги[372] — як ганебні та шкідливі для римського народу. 2. Свою прабабусю, Лівію Августу, часто називав “Одіссеєм у жіночому вбранні”[373], а в одному з листів до сенату навіть зважився висміювати її незнатне походження, стверджуючи, що її дід по матері був простим декуріоном із Фунд, у той час, коли офіційні відомості стверджували, що Авфідій Луркон був посадовцем у Римі. Коли його бабуся Антонія просила зустрітися наодинці, відмовив їй, прийнявши її лише у присутності префекта Макра: такою неповагою і приниженнями пришвидшив її смерть, а дехто вважає, що навіть підсипав їй отрути. До того ж, на похороні не вшанував її звичними почестями, споглядаючи погребальне полум’я зі спочивальні. 3. Свого брата Тиберія[374], що навіть не здогадувався про це, раптово убив, пославши військового трибуна; вітчима Силана змусив перерізати собі горло бритвою: першого позбувся за те, що той відмовився рушити з ним у розбурхане море в плавання, начебто надіючись заволодіти містом у разі його загибелі під час бурі, а від другого пахло протиотрутою, так наче він боявся, щоб його не отруїли. Насправді ж, Силан старався уникнути подорожі, бо страждав морською хворобою, а Тиберій приймав ліки через постійний та щоразу більший кашель. Клавдія, батькового брата, залишив живим лише для власної втіхи.

24. Жив у ганебних стосунках з усіма своїми сестрами, так що на бенкетах раз по раз вони лежали на ложах нижче від нього, а дружина — вище[375]. Подейкують, що з Друзиллою почав злягатися, ще коли був юнаком, а вона — дівчиною, і що навіть бабуся Антонія, в якої вони виховувалися, застала їх колись разом. Згодом, коли її видали за консуляра Луція Кассія Лонгина, відібрав її у нього та відкрито тримав як законну дружину, приписавши їй навіть у спадщину своє майно та владу, коли хворів. 2. Коли ж вона померла, то встановив загальну жалобу, так що сміятися, купатися, обідати з батьками, дружиною чи дітьми вважалося смертним злочином. А сам так сильно потерпав, що раптово вночі виїхав із міста й, проїхавши через Кампанію, попрямував у Сиракузи, але швидко повернувся назад, відпустивши бороду й волосся. Після цього всі свої важливі обіцянки, навіть перед народними зборами та військом, давав тільки іменем божества Друзилли[376]. 3. До інших сестер не палав такою любов’ю та пристрастю, часом навіть віддавав їх своїм улюбленцям, аби ті розважалися. Так само легко засудив їх у справі Емілія Лепіда, звинувативши в перелюбі та змовництві супроти нього[377]. Оприлюднив не тільки їх приватні листи, які дістав оманою та підступом, а навіть присвятив храмові Марса Месника три мечі з написами, зготовані на його смерть.

25. Важко сказати, що було ганебнішим у його шлюбах — їх укладання, перебування чи розривання. Лівію Орестиллу, з якою одружувався Гай Пізон, наказав завести до себе, коли прийшов на церемонію, і відпустив лише за кілька днів, а через два роки вислав у вигнання, бо запідозрив, що вона за той час зійшлася з чоловіком. Деякі ж говорять, що, гостюючи на весільному обіді, послав записку Пізонові, який лежав навпроти: “Не утискай мою дружину”, а сам тут же вивів її з бенкету та наступного дня виголосив, що знайшов собі дружину за прикладом Ромула й Августа[378]. 2. Коли хтось згадав, що прабабуся Лолії Павлини, дружини Гая Меммія, консуляра-воєначальника, була надзвичайно вродлива, то негайно відкликав його із провінції, розлучив дружину з чоловіком та одружився з нею сам, однак у швидкому часі розлучився й заборонив їй у майбутньому поєднуватися з кимось. 3. Хоча Цезонія ніколи не вирізнялася ані вродою, ані молодістю, та й до того ж була матір’ю трьох доньок від іншого чоловіка, а ще була безмежно марнотратною та розпусною. Проте любив її палко й нестримно, так що часто, зодягнувши в хламиду[379], вручивши їй шолом та щит, виставляв перед військом верхи поряд із собою; друзям показував її навіть без одягу. Назвав її своєю дружиною лише після того, як народила від нього дитину, в один і той сам день проголосивши себе її чоловіком та батьком дитини, що народилася. 4. Дитя, що назвали Юлією Друзиллою, носив по храмах усіх богів і врешті поклав на лоно Мінерві, доручивши їй вигодовувати й виховувати дитя. І ніщо так не доводило, що це справді його нащадок, як та неймовірна жорстокість, з якою дитя драпало лиця й очі немовлят, з якими гралося.

26. Додавати тут розповіді про те, як він поводився із друзями та близькими, було б зовсім даремно й марно — із Птолемеєм, сином царя Юби, його двоюрідним братом, який також був онуком Марка Антонія від доньки Селени, і насамперед — з самим Макроном та Еннією, що допомагали йому отримати владу[380]: адже всіх їх замість родинної близькості та вдячності за заслуги наздогнала жорстока смерть. 2. Навіть стосовно